Оригінальний комікс Джеффа Леміра, що взяли за основу автори серіалу «Ласун» / Sweet Tooth – це дуже похмура, жорстока та кривава історія про кінець світу, в якому не залишилося місця для людства. Те, що вийшло в результаті творчої співпраці Джимі Мікла та продюсерської компанії Роберта Дауні-молодшого і його дружини Сьюзан Дауні, більше схоже на різдвяну казку для дитячого садочку з феями та єдинорогами. Звісно, автори так бачать і так теж можна, але навіщо у такому разі називати це екранізацією досить відомого коміксу для дорослих?!

Ні, ми ні в якому разі не заперечуємо право автора замінювати оригінальний твір при його адаптації для іншого медіа. Це цілком нормально і часом дає дуже вражаючий результат. Скажімо, екранізація Umbrella Academy суттєво відрізняється від коміксу Джерарда Вея, та на нашу думку ці зміни пішли серіалу на користь. Те ж саме можна сказати про нещодавній Invincible від Роберта Кіркмана та Amazon: розбіжності є, але вони не псують цієї дуже цікавої та потужної історії. У випадку з Sweet Tooth ситуація геть інша, це більше схоже на те, як Netflix обійшлась зі Jupiter’s Legacy.

Єдине, що пов’язує зараз серіал «Ласун» / Sweet Tooth та комікс, на основі якого він був створений, це звіролюди, що почали народжуватися у звичайних жінок після початку пандемії смертельної мутації вірусу грипу. Комікс – це історія людства, що вже вмерло, але не бажає змиритися зі своєю смертю та продовжує знищувати своє майбутнє. Це не лише війна різних біологічних видів, а скоріше конфлікт батьків та дітей. Екологічна тематика в коміксі присутня, але більш як констатація факту, ніж як заклик до дій. Комікс Леміра – це дуже похмура та трагічна історія, в якій ти співчуваєш майже всім, навіть найбільш підступним та негативним персонажам, у кожного з яких є вагома причина робити те, що вони роблять. Серіал же – це майже комедійне дитяче роуд-муві, щось на кшталт «Пригод Тома Соєра» у сетінгу постапокаліпсису, недарма ж цей твір згадають за перший сезон декілька разів.

Ні, я не жартую. Кінець світу у версії телешоу Sweet Tooth – це дуже весела та мальовнича пригода. Слони та жирафи на вулицях міст, яскраві квіти там, де люди вмерли від нового штаму грипу (у коміксі ті, хто заразився, згнивають живцем, перетворюючись на жахливі мумії). Навіть за відтінком цей апокаліпсис близький до кислотної версії кінця світу в Far Cry New Dawn від Ubisoft. У серіалі нема ніякої нестачі їжі, виживші ось вже десять років харчуються консервами, нема жодного чоловіка чи жінки що страждає від голоду, взагалі-то жодної худої людини. Більш того, в серіалі нема жодного трупа (ну добре, два є, але дуже охайні), нема крові, сексу, лайливих слів, взагалі ніякого дорослого контенту, хоч у оригіналі його було навіть забагато. Який сенс адаптувати дорослий комікс, викидаючи з нього все доросле?!

Так, ми добре знаємо який. Дитяча і підліткова аудиторія – то ласий шматочок для стримінгових сервісів. Їх більше ніж дорослих, в них більше часу на те, щоби дивитися серіали, батьки не відмовлять дітям, якщо з’явиться якась супутня продукція з улюбленими героями. Та і коли ці діти підростуть, вони, скоріш за все, залишаться лояльними до бренда. У цьому випадку до Netflix та DC Comic.

Для дитячої аудиторії суттєво змінили не лише тон та віковий рейтинг, але і майже усіх героїв. В оригіналі тато Гаса – напівбожевільний релігійний фанатик, що пише власну апокаліптичну Біблію, у серіалі він добрий дивак, що піклується Гасом. В коміксі Томмі Джапперд — складна людина зі своїми скелетами, у даному випадку буквально, у шафі. Він дійсно зраджує Гаса, віддаючи його на смерть, але в нього є причина вчинити саме так. У серіалі Джапперд — це лише плаский нецікавий Марті Стью, якому взагалі не співчуваєш. Динаміка відносин Гаса та Джапперда – наріжний камінь цієї історії, її сенс… у серіалі ніякої динаміки нема взагалі. Джап допомагає Гасу тому, що він йому допомагає. Все.

Те ж саме стосується й інших героїв. Куди поділися повії, лікарі-вбивці, маніяки та божевільні військові?! Що автори зробили зі Стівеном Абботом… Головний злодій, живе зло на Землі, став схожим на… Бармалія з мультфільму Давида Черкаського (гарний, до речі, мультик), персонаж скоріше кумедний, ніж жахливий. І головне, завдяки цим змінам, усі герої серіалу стали просто нецікавими та картонними, співчувати їм не виходить. І ось це насправді жахливо.

Єдиний дійсно живий герой цієї історії – це хлопчик-олень Гас. Так, він теж не дуже схожий на свій прототип з коміксу, але він вийшов настільки симпатичним та добрим, що це вже неважливо. Авторам шоу дійсно пощастило з актором. Друга позитивна риса телеверсії Sweet Tooth – перероблена передісторія появи Гаса, з якої викинули усю містику, дав більш раціональне пояснення його народження. Хоч судячи з останніх кадрів, містику ще можуть повернути у другому сезоні. Ну і третій плюс – цей Sweet Tooth, на відміну від комікса, можна дивитися з дітьми, хоч я і не впевнений, що це саме плюс…

Я дійсно не розумію навіщо брати дорослий та досить брутальний комікс та викидати з нього все доросле? Не вистачає підліткової фентезі та фантастики? Справді? Те, що Netflix останнім часом робить з коміксами – це якесь садистське знущання або прояв слабкості та нерішучості менеджменту, який не хоче ризикувати. Шкода, адже коли продюсери та режисери ризикують, ми отримуємо Umbrella Academy, Invincible, The Punisher та The Boys. Якщо ж тенденція на «полегшення» коміксів та зниження вікового рейтингу продовжиться, нас чекають лише нові Defenders, Jupiter’s Legacy та… Sweet Tooth. Обирайте, що вам більш до вподоби.