Після перегляду деяких фільмів ніяк не вийде сказати, що ви безтурботно і з задоволенням провели час. Це не означає, що фільми погані, зовсім ні. Просто вони вимагають від вас більшого, ніж простого перегляду. Після виходу з кінотеатру ви не можете одразу поділитися хоча б приблизними враженнями, а аналіз побаченого може тривати дні й навіть тижні. Такі фільми уособлюють окрему категорію кіномистецтва, в якому акцент на частку «мистецтво» начебто зведений в абсолют, але зайвого пафосу та претензійності все одно не відчувається. «Анатомія падіння» — один із таких фільмів. Розповідаємо в нашій рецензії, яким він вийшов.
Жанр драматичний трилер
Режисер Жюстін Тріє
У ролях Сандра Хюллер, Сванн Арло, Антуан Рейнартц, Майло Мачадо-Гранер, Семюел Тейс
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2023
Сайт IMDb
Письменниця Сандра (Сандра Гюллер), яка живе у Франції, опиняється в центрі великих проблем, коли її чоловіка Семюела (Семюел Тейс) знаходять мертвим. Він випав з вікна і розбив собі голову, але на Сандру падають підозри в умисному вбивстві. Головним свідком стає її син Даніель (Майло Мачадо-Гранер), проте його поганий зір через пережиту травму ускладнює надання свідчень. Санда просить свого знайомого адвоката Вінсента допомогти їй відстояти свою честь. З цього починається вкрай напружений судовий розгляд, який розкриє багато неоднозначних моментів життя одного сімейства.
«Анатомія падіння» (або «Траєкторія падіння», але перший варіант найкраще відповідає сутності фільму) дебютувала на Каннському кінофестивалі 2023 року — і практично одразу стала сенсацією в колах кінокритиків. Він забрав собі «Золоту пальмову гілку», але ця нагорода стала лише першою у величезному списку номінацій і перемог.
Вже з одного лише погляду визнання у «вищих колах» «Анатомію падіння» можна назвати одним із найвидатніших фільмів року. Можливо, одним із найвидатніших за весь час існування кінематографа.
Але що ж у ньому такого? Почати варто хоча б із того, що спочатку він уміло прикидається детективом, хоча з ходом сюжету категорично відмовляється від своєї детективної сутності. Адже з появою нових доказів і свідчень історія не стає простішою, а ставити вічне для жанру питання «хто вбивця?» тут не варто. Кіно навмисно підштовхує вас до відмови від категоричності, завдяки такому рішенню перетворюючись із класичної (і доволі лаконічної за зав’язкою) головоломки на абстракцію на найрізноманітніші теми.
Однак якщо ви хочете суворої термінології, то фільм найближчий до жанру судової драми (legal drama). У таких творах акцент робить саме на судових засіданнях. В «Анатомії падіння» вони показані чудово. Пам’ятаєте, як фінальну третину «Оппенгеймера» хвалили якраз за допити і діалоги в суді? На тлі роботи Жюстін Тріє піднесеність Нолана здається максимально награною і штучною.
Суд в «Анатомії падіння» стає виворотом людських душ і призмою, через яку глядач може поглянути на складне життя сім’ї Сандри. Але ця ж призма також відображає настрої суспільства, деякі політичні тенденції Франції та багато інших моментів.
Суд у фільмі — це настільки комплексний захід, що кожна його окрема сцена заслуговує на свій самостійний твір. Однак «Анатомія падіння» не відчувається перевантаженою, кожен елемент, кожна фраза в ній перебувають на своїх законних місцях.
Кожна розмова у грі нагадує водночас і люту баталію, і максимально щире оголення людської сутності. Стосунки Сандри з сином через судові розгляди починають тріщати по швах, кожна може тільки погіршити її і без того хитке становище. При цьому неупередженість суду ніяк не допомагає жінці. До того ж публічна натура її професії підігріває інтерес до суду з боку сторонніх людей, перетворюючи трагедію однієї сім’ї на розвагу для роззяв.
Письменницька професія Сандри посідає окреме місце в сюжеті. Її чоловік теж був письменником, але багато моментів у його кар’єрі пішли не так, як йому хотілося. А у взаєминах двох вкрай творчих людей завжди з’являтимуться вкрай напружені моменти. «Анатомія падіння» ідеально вхоплює і цей момент, водночас не перетворюючи письменство на щось піднесене і далеке. Знову ж таки, одне з головних досягнень фільму — це ідеальна передача найважливіших моментів життя людини в прозаїчній, майже тривіальній формі.
«Анатомія падіння» заслуговує на окремі есе, бо в ній є величезний пласт тем. Важливу роль в історії відіграє бісексуальна натура Сандри. А окремо фільм висвітлює ставлення до французької мови у Франції, яке зведене в абсолют.
Сандра не досконало володіє французькою, що накладає свої обмеження і кидає тінь на її репутацію. Кожен фрагмент тут настільки вивірений, що залишається тільки дивуватися майстерності знімальної команди.
Само собою, ефект від фільму був би зовсім іншим без приголомшливої акторської гри всіх учасників дійства. Але головною зіркою стає Сандра Хюллер, яка перевтілилася в сильну і не найприємнішу жінку, яка водночас однаково залишається людиною в біді та заслуговує на свою краплину співчуття. Є певна іронія, що акторів, які зіграли Сандру і Семюела у фільмі, звуть Сандра і Семюел у реальному житті. Начебто невелика деталь, але вона додає свого шарму твору.
Майло Мачадо-Гранер у ролі юного Даніеля також вичавлює максимум зі свого акторського таланту. Діти-актори — це завжди великий ризик для драматичних творів. Але тут він максимально виправдався. І це враховуючи, що Даніеля — не найстандартніша дитина в не найстандартнішій ситуації. Але йому віриш, а з плином фільму його характер і різке вимушене дорослішання посідають своє повноправне місце в історії.
«Анатомія падіння» наповнена багатьма дрібними деталями, які хочеться обговорювати окремо. Наприклад, прискіпливе відтворення моменту смерті Семюела, в якому навіть маленька пляма крові здатна змінити хід справи. Або музичні інтерлюдії, через які нам демонструють зростальну прірву між Сандрою і Даніелем. Знайшлося навіть місце для невеликих експериментів із гумором. Він тут цинічний і, будемо чесні, не завжди доречний, але загальних вражень не псує.
Коли екраном починають повзти фінальні титри, в душі з’являється враження, що ви подивилися щось не для сторонніх очей. Щось заборонене і сакральне, що має потонути в сімейних архівах десь у далекому заміському будинку. Настільки щирою виглядає кожна секунда фільму. Повертаючись до назви, слово «анатомія» ідеально лягає в загальну сюжетну канву. Нехай місцевий рівень драматизму перебуває на позамежному рівні, все одно драматургія максимально структурована, прямо як судовий процес.
Поєднання відчуженого прагматизму і трагедії людських сердець перетворює «Анатомію падіння» на скарб кінематографа. І тим цікавіше обмірковувати його після фіналу. Бо подумати тут точно є над чим.
