19 січня до українських кінотеатрів нарешті дістався новий фільм Стівена Спілберга «Фабельмани». І зробив він це вже як володар свіженького «Золотого глобуса» в номінаціях за найкращий фільм (драма) і режисуру. У цій рецензії розповідаємо, чому стрічка отримала загальне визнання з боку глядачів та критиків.
Жанр автобіографічна драма
Режисер Стівен Спілберг
У ролях Габріель ЛаБель, Мішель Вільямс, Пол Дано, Сет Роген, Джулія Баттерс, Девід Лінч
Прем’єра кінотеатри, цифрові сервіси
Рік випуску 2022
Сайт IMDb
На дворі стоїть гарний січневий вечір 1952 року. Молоде єврейське подружжя Берт та Мітці Фабельмани вперше ведуть свого маленького сина Семмі до кінотеатру. Наляканий хлопчик не виявляє великого бажання відвідувати просторий, заповнений людьми кінозал, але батьки запевняють малого, що боятися нічого.
В результаті вразливий Семмі буквально захоплюється сценою зіткнення поїзда з автомобілем у стрічці «Найбільше шоу на Землі» Сесіля Б. Де Мілля. Пізніше і з величезною наснагою він відтворить її на власній іграшковій залізничній дорозі. І нехай батько щось невдоволено пробурчить про те, що бити іграшки не варто, то пусте. Головне, що Семмі вперше в житті відчує те, чого раніше не відчував.
Згодом мати дозволить сину взяти батькову 8-міліметрову камеру, щоб зафільмувати цю сцену катастрофи. Тоді за магічним дійством можна буде спостерігати в будь-який час без побічних наслідків у вигляді понівечених іграшок. Це стане першим кінематографічним досвідом хлопця. З того часу він вже не зможе уявити своє життя без погляду на цей світ крізь об’єктив кінокамери.
«Фабельмани» – автобіографічний фільм Стівена Спілберга. Людини, котра назавжди змінила індустрію кіно та подарувала світові просто величезну кількість прекрасних стрічок. Це однозначно найбільш особистий фільм в кар’єрі іменитого режисера. Тут у глядача з’являється унікальна можливість заглянути у дитинство і юність майбутньої легенди, а разом з тим і краще зрозуміти фільмографію Спілберга, таку об’ємну і різножанрову.
Спілберг не хоче здаватися нав’язливим й егоїстичним, тому делікатно іменує свою стрічку іншим прізвищем. В додаток до цього, попри намагання розповісти глибоко особисту історію, постановник не забуває про глядача. Він точно не вимагає якогось співчуття, і, враховуючи багатющий досвід, видає дуже цікаве кіно, навіть трохи казкове. Так, з одного боку воно пронизане тугою за давньою і прекрасною епохою, ностальгічними нотками, саморефлексією. Та з іншого – це просто чудова і вкрай відверта ретро-драма.
Втім, стрічка не намагається навантажити глядача напускним драматизмом та має феноменально тонке почуття гумору. Це дивовижна подорож у минуле, що має і долю вигадки. Але вона справді дозволяє подивитися не тільки на історію становлення великого кінематографіста, а й на те, які події вплинуть на його світогляд і як це відгукнеться у майбутніх шедеврах.
Звісно, головну роль в житті юного Спілберга/Фабельмана відігравала сім’я. Тато був вмілим комп’ютерним інженером, мама – домогосподаркою, що змушена була поставити хрест на кар’єрі піаністки та доглядати за чотирма дітьми. Через татову роботу і, зокрема, запрошення працювати в IBM, родина змушена була неодноразово переїжджати.
У Каліфорнії Семмі доводилося терпіти антисемітські знущання. А згодом батьки вирішили розійтися. Все це наклало неабиякий відбиток на емоційний стан підлітка та його сестер. Але, ще раз, Спілберг не вимагає від глядача співпереживання. Таким чином він намагається продемонструвати, що саме вплинуло на його вже професійний, дорослий кінематограф.
Цікаво спостерігати й за тим, як юний герой створював свої перші аматорські шкільні фільми. Разом з друзями бойскаутами якось він опиниться на показі вестерна «Людина, що вбила Ліберті Веланса» з Джоном Вейном. А вже через мить хлопець почне фільмування власного кіно про бійки на Дикому Заході. Щоб сцена перестрілки виглядала більш правдиво, парубок вдасться до дивовижної винахідливості.
Велика кількість сцен тут відбувається під акомпанемент фортепіано, що додає доречного, дещо ліричного настрою з присмаком меланхолії. Допомагає слідкувати за раннім етапом життя вундеркінда й спокійна, плавна камера постійного оператора спілбергівських фільмів Януша Камінського.
Варті згадки й акторські виступи. Особливо слід відзначити прекрасні перфоманси Габріеля Лабелля та Мішель Вільямс. Чудовою виглядає невеличка поява 87-річного Джадда Гірша у ролі одного з родичів Фабельманів, який теж має зв’язки з кіно та дає кілька порад головному герою. Справжнім святом стане камео Девіда Лінча, котрому тільки за прикурювання сигари треба видати якусь премію.
Очевидно, що «Фабельмани» то історія не тільки про титульну родину та про те, як один хлопчик безмежно закохався у кіно. Стрічка також розповідає про дорослішання, прийняття себе і сприйняття навколишнього світу, юнацькі мрії. Зрештою, про магію кіно. А ще, звичайно, про готовність присвятити себе справі всього життя. Це не чергова блискуча історія голлівудського успіху, що надихає. Це свого роду психотерапевтичний сеанс Стівена Спілберга, стати свідком якого – суцільне задоволення.