У п’ятницю, 19 січня, на Netflix вийшла фантастична драма «Кухня», яка стала повнометражним режисерським дебютом для тандему Кібві Тавареса та Денієла Калуї, більш відомого своїми акторськими роботами («Чорна пантера», «Ноу»). У цій рецензії розбираємось, чи можна вважати це починання вдалим та що взагалі пропонує глядачу цей загадковий фільм, про який до прем’єри було відомо не так вже й багато.
Жанр фантастична драма
Режисери Кібві Таварес, Денієл Калуя
У ролях Кейн Робінсон, Джедая Баннерман, Хоуп Ікпоку-молодший, Тея Кабс, Деммі Ладіпо, Іан Райт
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Лондон, недалеке майбутнє. Серед численних забудов та вже готових до експлуатації розкішних будинків розташувався вбогий житловий комплекс, відомий як Кухня. Він складається переважно з темношкірого населення, яке категорично відмовляється покидати свою домівку, не дивлячись на тотальну джентрифікацію з боку уряду на догоду всепереможному капіталізму.
Постійно оточений поліційними дронами, котрі час від часу стають жертвами забавок місцевої шпани, комплекс зазнає постійних відключень комунальних послуг та не може запропонувати мешканцям комфортні умови життя. Щобільше, він піддається постійним поліційним рейдам, внаслідок яких частина жителів змушена поїхати. Але навіть попри такі сумні обставини тут вирує життя, почуття загальної об’єднаності та веде трансляцію один безжурний радіоведучий.
Ізі живе в одній з місцевих халуп та працює в екологічному похоронному бюро. Він планує скоріше покинути Кухню та завестися гарною однушкою, з вікна якої до Лондонського ока буде як рукою сягнути. Та одного разу чоловік зустрічає 12-річного підлітка Бенджі, чия матір напередодні померла. Судячи з усього, в Ізі було якесь спільне минуле з нею, тож знайомство з малим ризикує істотно вплинути на життя одинака.
«Кухня» стала дебютною повнометражкою для британського режисера і архітектора Кібве Тавареса та відомого оскроносного актора Денієла Калуї, якого ви могли бачити у багатьох голлівудських фільмах, зокрема режисерства Джордана Піла. Вплив останнього відчувається неозброєним оком, адже за фантастичним сетингом майбутнього криється виразний соціальний підтекст. Крім того, тут відчувається спроба тою чи іншою мірою відзначитися на території Матьє Кассовіца та Спайка Лі. До речі, одним з продюсерів виступив Майкл Фассбендер.
Та, на відміну від Піла, Таварес і Калуя у своєму антиутопічному сюжеті не намагаються замаскувати якусь приховану думку чи видати соціальну сатиру. Хоча соцкоментарі очевидні, часом вони надто різко поступаються місцем центральній драматичній історії стосунків Ізі та Бенджі. Ці двоє, по суті, чужинці, можливо навіть батько й син, котрі волею випадку знаходять одне одного. А разом з тим, ймовірно, і сенс життя.
Оповідь розвивається неквапливо, а фантастична складова стає не більше ніж допоміжним засобом для розвитку вкрай приземленої драми. У фільмі навіть немає чітко вираженого конфлікту, адже систематичні зіткнення між мешканцями Кухні та поліціянтами навряд чи потягнуть на цей статус. Основні конфлікти відбуваються всередині персонажів.
Таким чином «Кухня» — точно не чергова розважальна прем’єра на вихідні від Netflix, і наразі це добре, як мінімум тому, що щотижневе постачання одноманітних клішованих сюжетів ризикує викликати передоз (і навіть шкідливий вплив, як на автора цих рядків, але не будемо про сумне). Це, вибачте за каламбур, суцільно сумне і в усіх сенсах похмуре кіно, безмежно далеке від амбіцій розважити глядача, а значить таке, що хоч трохи урізноманітнює барвистий нетфліксівський каталог новинок.
Драма у Тавареса і Калуї, за співучасті сценариста Джо Мерти («Банди Лондона», «Жінка в стіні»), вийшла не емоційною, а на диво стриманою.
Левова частка почуттів головних героїв відчувається інтуїтивно, без слів. Це дозволяє слідкувати за їхніми вчинками та взаєминами з певною цікавістю, але змушує лишатись здебільшого відстороненим спостерігачем. Комусь цього буде достатньо, іншим — напевно не сподобається.
Виконавець головної ролі Кейн Робінсон, також відомий як британський репер та автор пісень Кано, видає за весь фільм суцільно скорботне обличчя, але тут це доречно. Більше дивує юний Джедая Баннерман, який здорово зіграв підлітка з трагічною долею. Можна у кадрі помітити та англійського футболіста Іана Райта, колишнього гравця «Арсеналу», «Вест Гема» і збірної Англії, що перевтілився в іронічного радіоведучого.
Західні критики дружно сповіщають про те, що творцям вдалося озвучити злободенне для Великої Британії висловлювання стосовно житла, але можна побачити тут і актуальні для нас сенси. По суті, багатостраждальна Кухня — та сама Україна, котру намагається знищити скажений ворог, щоб на крові та руїнах побудувати щось своє. Але навіть попри блекаути, безперервні дрони в небі, ракетні атаки тощо наше суспільство продовжує функціонувати. Працювати і жити, наскільки це можливо.
«Кухня» явно розчарує шанувальників суто фантастичного кіно, адже жанр хоч і виконаний у стрічці на належному рівні, його присутність обмежена. Фільм обережно можна порекомендувати прихильникам не стільки антиутопій, скільки медитативних драм, де нескінченно сумний погляд персонажів буде набагато красномовніший за будь-які слова.