Фільм «Омен» 1976 року, що розповідає про пришестя Антихриста, давно вважається класикою сучасного кінематографа. Він разом з «Екзорцистом» 1973 року зафіксували своєрідний піджанр релігійних фільмів жаху, в якому питання віри та її неоднозначності виводять на передній план. «Екзорцист» зовсім недавно отримав своє повернення завдяки «Екзорцисту: Вірянин» 2023 року. А тепер і до «Омена» сучасний кінематограф дістався. «Омен: Початок», як можна зрозуміти з назви, — це приквел оригінального кіно. Розповідаємо в нашій рецензії, яким він вийшов.
Жанр горор
Режисер Аркаша Стівенсон
У ролях Білл Наї, Нелл Тайґер Фрі, Ральф Айнесон, Чарльз Денс, Соня Браґа, Ніколь Сорас
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2024
Сайт IMDb
Молода американка Маргарет (Нелл Тайґер Фрі) прибуває до Риму, щоб присвятити своє життя служінню церкві. Але до її посвячення ще є час, який вона може витратити на знайомство з містом і традиціями місцевої релігії. У сиротинці вона знайомиться з дівчинкою Карлітою (Ніколь Сорас), яку вважають душевнохворою. Але з нею може бути пов’язана масштабна змова церкви, націлена на пришестя у світ Антихриста.
Оригінальний «Омен» приваблював поєднанням двох своїх сильних якостей. Перша досить очевидна і пов’язана з релігійною тематикою. Жах Антихриста фільм розкривав не напряму, а через натяки та злощасні збіги. Тобто історія трепетно дотримувалася важливого елементу горорів: жахи не потрібно пояснювати зайвий раз, просто дозвольте їм трапиться. А друга якість полягає в сильній, майже тягучій атмосфері кіно 70-х, помноженій на європейські декорації.
У випадку «Омена: Початок» можна одразу сказати, що від другої не лишилося ані сліду. Фільм начебто намагається показати красу Риму, але робить це без стилю й акцентів. До того ж більша частина кіно розгортається в стандартних декораціях монастиря і сиротинця при ньому. Тож естетичної частини у фільмі поменшало.
Торішній «Екзорцист Ватикану» краще справлявся саме з візуальною частиною релігійних мотивів. «Омен: Початок» загалом знятий скромно, майже без смаку. Це при тому, що кілька незвичайних і яскравих сцен він вам усе-таки подарує. Але вони лише підкреслюють, наскільки все інше в кіно блякле.
Можливо, річ у тім, що для режисерки Аркаші Стівенсон кіно стало дебютом у повнометражному форматі. До цього вона працювала над коротким метром і серіалами, причому щодо останніх запам’яталася участю в «Легіоні» і «Нульовому каналі». Це чудові шоу з сильними горор-елементами та загальним грамотним сумбуром. Але тут у нас типова ситуація, коли режисер-початківець, який відмінно себе показав у компактних історіях, не може впоратися з повноцінним кіно.
Свою першу половину кіно тупцює на місці, кидаючи в глядачів дивні, але недостатньо-дивні-щоб-бути-хорошими сцени. А в другій половині історія занадто сильно намагається прив’язатися до оригінального «Омену». При цьому тут присутні всі класичні стежки сучасних голлівудських сценаріїв. Несподівані одкровення, вдалі зачіпки, грамотний збіг обставин — усе на місці, просто як за якимось шаблоном.
Однак що у фільму справді вдалося, так це розкриття ролі жінки в контексті релігії та дітонародження. Воно тут показане через екзистенціальний, майже первісний жах. Завдяки такій тональності «Омен: Початок» відчувається більш особистою і піднесеною історією, ніж «Омен» 1976-го. До того ж вона доречно виглядає в поточному соціальному середовищі.
Тільки от розмова про такі ідеї здається більше спробою виправдати таке собі кіно. І так, це черговий фільм жаху, який абсолютно не страшний. Втім, деякі моторошні й мерзенні сцени тут все-таки є, але на територію чистого страху вони не заходять. Кіно не працює і як психологічний трилер, якраз через нестачу «психологічної» складової.
Не можна сказати, що історія фільму здається надуманою, як це часто буває з багатьма приквелами та «поверненнями до витоків». Але й особливих причин для її існування знайти не виходить.
«Омен» як франшиза загалом тримається на перевагах першого фільму, які поступово згасали через невдалі продовження і переосмислення. «Омен: Початок» при розгляді під таким кутом не здається відвертим провалом. Але й чогось цінного чи справді нового у франшизу не приносить. Сценарій розгортається навколо знайомих елементів, образів і навіть цілих сцен. Вони мають непоганий вигляд, але дещо стерильні та точні навіть без частки чарівності першоджерела.