Кузьма Скрябін — один з найвидатніших митців сучасної української культури. Его смерть у 2015 році в автомобільній аварії залишила невиліковний шрам на обличчі музичної сцени України. При цьому спадщина Скрябіна та його творчість продовжують жити й зараз. Фільм «Я, „Побєда“ і Берлін» — один з прикладів реалізації спадку артиста. Розповідаємо в нашій рецензії, яким вийшло кіно.
Жанр дорожня пригода
Режисер Ольга Ряшина
У ролях Іван Бліндар, Володимир Гева, Марія Стопник, Віталій Гордієнко
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2024
Сайт IMDb
Фільм заснований на однойменній розповіді самого Кузьми, яка була видана у 2006 році. Це історія про початок кар’єри Скрябіна. Тоді Кузьма (Іван Бліндар) сильно сумнівався у необхідності продовжувати свої творчі намагання. А життя підкинуло йому нагоду обміняти старий автомобіль «Побєда» на шестисотий «Мерс». Співак вирішив скористатися цією нагодою, щоб вразити дівчину, а паралельно — продумати свій життєвий шлях. Так почалася його дорожня пригода.
Оригінальна розповідь «Я, „Побєда“ і Берлін» була заснована на житті самого Кузьми, але мала вигаданих персонажів. Фільм вирішив прибрати зайвий прошарок художності, тому головний герой тут — сам Скрябін. Звісно, нюанси першоджерела ставлять під сумнів правдивість деяких елементів кіно. Але якщо згадати атмосферу, яку генерував навколо себе сам Кузьма, то чомусь без зайвих вагань віриш у правдивість подій з кіно.
Коли розмова заходить про Скрябіна, то автоматично згадуються його пісні. Тому саме музичну складову можна вважати майже ключовою у фільмі. І вона тут не підкачала. Для кіно було перезаписано багато відомих пісень Скрябіна. Для нових версій покликали відомих українських артистів рівня Джамали та гурту TVORCHI. Кавери вийшли максимально різноманітними, але при цьому вдалими. Тож кожен тут точно знайде щось під свої смаки та зможе почути улюблені пісні у цікавих інтерпретаціях.
Гарна музика — обов’язковий елемент будь-якої гарної дорожньої пригоди, а це і є центральний жанр фільму. «Я, „Побєда“ і Берлін» постійно підкидає головним героям нові ситуації та виклики, які демонструють навіть не їхні здібності або розум, а просто ставлення до життя. Саме ставлення Кузьми допомагає йому знаходити дивовижні пригоди та не менш дивовижні розв’язування своїх проблем.
І все це — без зайвих моралей, уроків чи настав. При великому бажанні ви зможете відшукати у кіно високі сенси, відображення деяких неприємних моментів з України 90-х років та доволі гострі соціальні нюанси, які грають новими фарбами у сучасній політичній ситуації. Але то все залишається на ваш розсуд, знімальна команда не буде стояти над вами зі своїми «важливими думками». Замість того вона дарує максимальний позитив і тепло, ніби від зустрічі зі старим другом, якого ти завжди радий бачити.
«Я, „Побєда“ і Берлін» — ледве не найдобріше кіно сучасного українського кінематографа. При цьому воно не здається занадто наївним. Будь-які ситуації тут мають чіткі наслідки та твердий фундамент під собою.
До сценарію взагалі питань немає. Тим важливіше, що кіно вийшло у настільки важкі для України часи. Воно ніби дарує надію та прагнення до часів, коли все нарешті буде добре.
Іван Бліндар ідеально перевтілився в Кузьму Скрябіна. Якщо вдуматися, то може навіть стати трішки лячно від їхньої схожості. Навіть рухи та манера мовленні цілком відповідають аналогічним у загиблого артиста.
Інші актори також грають дуже приємно. Особливо тут хочеться відзначити персонажа Барда (Володимир Гева). Його образ не вписується в типові рамки сценаріїв для кіно, тому інколи він здається антагоністом, інколи — представником «сірої моралі». Але правда у тому, що Бард — звичайнісінька людина зі своїми методами розв’язання життєвих проблем, при цьому зі своєю долею харизми. Гева передав всі ці нюанси ідеально.
«Я, „Побєда“ і Берлін» також зробить приємно глядачам своїми пейзажами та міськими колоритами. Ви буквально переживаєте справжню подорож разом з головними героями.
Різноманіття тут не лише в локаціях, а навіть у способі їх зображення. Особлива атмосфера різних місць тут передається через ракурси камери та колірну палітру. Тобто навіть з технічного боку до фільму немає претензій.
Все ж хочеться включити критика та знайти якісь мінуси або сумнівні моменти. Але зробити це дуже важко — та й те більше буде про дрібниці. Наприклад, про місцеве зображення наркотичного тріпу, яке не вирізняється оригінальністю. Але навіть його можна сприймати як референс на фільм «На голці» Денні Бойла.
Тут все настільки гарне та чисте, що ніби сам стаєш добрішим під час перегляду. Не намагаючись навмисно зачепити в вас щось в душі, «Я, „Побєда“ і Берлін» все одно засідає у свідомості, стає порятунком від буденності днів. І в цьому найбільша перемога цього кіно, яке не тільки буде гідним зліпком досягнень Скрябіна, а ще й точно стане одним з найкращих фільмів сучасного українського кінематографа.
А ще тут знайшлася роль для блогера Віталія Гордієнко, який веде YouTube-канал «Загін Кіноманів». Тож наступного разу тричі подумайте, перш ніж казати, що він нічого не робить для просування у маси українського кіно.