У вівторок, 9 січня, на сервісі Disney+ незвично викотили одразу усі п’ять епізодів десятого серіалу Кінематографічного всесвіту Марвел «Ехо». Це спіноф «Соколиного ока» — сольного шоу про одного з Месників Клінта Бартона, яке вийшло на екрани у 2021 році. Тоді ж глядачі вперше побачили Маю Лопес — героїню Алакви Кокс, яка намагалася помститися за смерть батька. У рецензії нижче розповідаємо, чим проєкт вирізняється з-поміж інших марвелівських серіалів та чому це все одно не рятує ситуацію.
Жанр кримінальна драма, супергероїка
Режисерки Сідні Фріланд, Катріона Маккензі
У ролях Алаква Кокс, Вінсент Д’Онофріо, Ческей Спенсер, Танту Кардінал, Грем Грін, Зан Маккларнон
Прем’єра Disney+
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Через п’ять місяців після подій «Соколиного ока», а саме — пострілу впритул у лису голову Вілсона Фіска, Мая Лопес повертається у своє рідне містечко Тамага, штат Оклахома. Втім, там дівчина планує не тріумфальне возз’єднання з родиною, а захоплення імперії Кінгпіна під свій контроль. Та цим амбітним планам не судилося здійснитися, адже навіть після того, як лиходія розстріляли, той, як і усім відоме вусате базікало, теж не здався.
«Ехо» став першим серіалом Марвел, що випустився під новоствореним брендом Marvel Spotlight. За словами одного з керівників телевізійного відділу Marvel Studios Бреда Віндербаума, ця платформа призначена для створення проєктів, зосереджених в першу чергу на персонажах та їхніх історіях. «Подібно до того, як шанувальникам коміксів не потрібно читати «Месників» або «Фантастичну четвірку», щоб насолодитися «Примарним вершником» в лінійці коміксів Spotlight, нашій аудиторії не обов’язково дивитися інші серіали Marvel, щоб зрозуміти, що відбувається в історії Маї» — зазначив Віндербаум.
Що ж, починання і справді благородне, бо такі потенційно більш серйозні і приземлені проєкти з дорослим рейтингом, не пов’язані напряму з основними баталіями у барвистому кіновсесвіті, можуть його добряче урізноманітнити. На додаток доречна похмурість може наблизити їх до кращих зразків контенту від Marvel Television для Netflix, таких як «Шибайголова» (2015-2018) чи «Каратель» (2017-2019). Але у випадку з «Ехо» про таке поки що можна тільки мріяти, бо перший млинець вийшов нанівець.
Починається серіал жваво: після короткої передісторії про трагічне дитинство головної героїні події переносяться у час, коли Мая Лопес, прийомна племінниця Кінгпіна, стала працювати на останнього. Відбулося це через те, що Фіск — злий геній та ще й прекрасний мотиватор. Творці одразу зайшли з козирів та показали нам основного лиходія у його непривабливій потворності, дали класну бойову сцену та додали одне надзвичайно приємне камео, хоча навряд чи для когось буде секретом, який відомий персонаж тут відзначився.
Доречним виглядає і дорослий рейтинг, і певна серйозність. В Марвел звичайні люди нарешті стікають кров’ю після отримання серйозних травм, а кількість жартів зведена до абсолютного мінімуму.
На жаль, після дебютного епізоду враження від перегляду починають стрімко псуватися. Відбувається це через те, що головна героїня не викликає жодних емоцій, а сам сюжет потроху скочується в абсурдність, яку важко проковтнути.
Коли у гру повноцінно вступає персонаж незрівнянного Вінсента Д’Онофріо, це трохи виправляє становище, але цього замало. Історія стосунків нью-йоркського злочинного боса та його прийомної племінниці, ледь не дочки, наче висмоктана з пальця, а про відносини Ехо зі справжніми родичами краще взагалі не згадувати.
Згодом від початкового запалу не лишається і сліду, адже бойових сцен стає все менше, а сюжет про кримінальні розбірки різко перетворюється на не дуже захопливу історію про важливість сім’ї та зв’язок поколінь. Відмова від легковажної супергеройщини, від якої вже всі потомилися, то добре, але, на жаль, представлений тут альтернативний підхід до кінокоміксу поки що не спрацьовує.
До виконавиці титульної ролі, глухої від народження корінної американки з ножним протезом Алакви Кокс, немає жодних претензій. Не дивлячись на скромний акторський досвід, дівчина дуже впевнено почувається в кадрі як в сценах взаємодії з іншими акторами, так і екшн-епізодах. Вінсент Д’Онофріо вкотре видав в першу чергу потворного всередині персонажа, що не завадило йому стати окрасою шоу. Про інших і сказати до ладу нічого, адже їхня залученість вкрай другорядна.
Не додає приводів для радощів і сумнівна кульмінація, та й в цілому шоу вийшло досить посереднім. Якщо Бред Віндербаум наголошував на тому, що не треба бути великим знавцем марвелівського всесвіту, щоб подивитися цей серіал, варто сказати, що і затятим шанувальникам монументальної кінофраншизи не обов’язково звертати увагу на «Ехо». Що вже казати про всіх інших.