Науковці вже виявляли подібних «пожирачів пластику», але їхній процес перетравлювання забезпечувався за промислово невигідної температури у 30℃.
У дослідницькій статті Швейцарського федерального інституту (WSL), опублікованій цього тижня в журналі Frontiers in Microbiology, вчені розповідають про бактерії та грибки з Альп та Арктики та їхню здатність до перетравлювання пластику за низьких температур. Остання вимога є критичною, оскільки решта відомих мікроорганізмів-пожирачів вимагають більшого тепла для роботи.
«Кілька мікроорганізмів, які можуть це робити, уже знайдено, але коли їхні ферменти, які роблять це можливим, застосовуються в промислових масштабах, вони зазвичай працюють лише при температурах вище 30℃. Потрібне опалення, а це означає, що промислове застосування залишається дорогим на сьогодні й не є вуглецево-нейтральним», — пояснили дослідники.
Водночас жоден з мікроорганізмів, яких залучили до тестування, не зміг перетравити поліетилен (навіть після 126 днів інкубації на матеріалі) – він не піддається біологічному розкладанню та є одним із найскладніших видів пластику, який зазвичай використовується в споживчих товарах та пакуванні.
56% протестованих штамів розщепили біорозкладаний поліуретан при 15℃, а решта перетравили суміші полібутилентерефталату та полімолочної кислоти (такі, наприклад, використовують для біорозкладних пакетів АТБ). Одними з найуспішніших «пожирачів» стали гриби з родів Neodevriesia та Lachnellula – вони перетравлювали весь протестований пластик, окрім «грізного» поліетилену.
Хоча пластик почали широко використовувати лише з 1950-х років, мікроби можуть розкладати полімери, оскільки вони нагадують деякі структури, знайдені в клітинах рослин (наприклад, кутин).
Дослідники називають свої висновки перспективними, але звертають й увагу на перешкоди:
«Наступна велика проблема – це ідентифікація ферментів, що розкладають пластик, які виробляють штами мікробів, і оптимізація процесу для отримання великої кількості білків. Крім того, може знадобитися подальша модифікація ферментів для оптимізації таких властивостей, як стабільність білка».