На великі екрани виходить українська стрічка режисера Михайла Іллєнка під назвою «Толока». Це фільм з незвичною формою розповіді, знятий за мотивами балади Тараса Шевченка, який також намагається охопити майже 400 років історії України. Глядачі могли б побачити «Толоку» ще у березні, та в тиждень прем’єри сталося карантинне закриття кінотеатрів.

Шлях «Толоки» до кінотеатрів був дуже довгим. І почалося все навіть не зі скасування сеансів у зв’язку з пандемією.

Ідея зняти стрічку виникла у режисера Михайла Іллєнка (автор пригодницької драми «Той, хто пройшов крізь вогонь») ще у 60-х, проте втілити її в радянські часи не було жодного шансу. Пізніше, в 90-х, Іллєнко написав сценарій фільму, який з часом змінювався, але так і не потрапив у кіновиробництво.

Зйомки «Толоки» все ж таки почалися у 2013 році та, на відміну від інших проектів, не змогли закінчитися вчасно. У фільму були проблеми з фінансуванням, тому робота над ним пройшла у два етапи, останній з яких закінчився у 2018 році. Як не дивно, це пішло сценарію на користь. Режисер актуалізував фінал під події Революції Гідності, демонструючи єднання волонтерів, а також закінчив свою стрічку толокою у Криму.

Звичайно, для розуміння кінострічки треба розібратися, що ж таке толока. Говорячи просто, це процес виконання важкої роботи, до якої всього на один день долучаються родичі, товариші та сусіди. У випадку з фільмом – це колективне будівництво хати, яке раз за разом повторюється після драматичних подій, внаслідок яких руйнуються стіни житла.

Толока відроджує домівку Катерини (її роль виконує Іванна Іллєнко) – героїні романтичної балади Тараса Шевченка (що починається рядками «У тієї Катерини хата на помості»). В поезії дівчина звертається до козаків з проханням визволити із полону брата, який насправді виявляється її коханим. У фільмі ж Катерина отримує значно більший вплив, виконуючи роль захисниці хати та піклувальниці підростаючих поколінь. По суті ми розуміємо, що Катерина стає образом України.

Поки що опис фільму нагадує типову шкільну літературну програму, яка зазвичай не викликає великого ентузіазму з боку сучасного читача. Але далі буде цікавіше, особливо тим, хто добре знається на історії.

У кінокартині є досить оригінальний прийом – до невеличкого сюжету, взятого із вірша (баладу, до речі, частково ілюструють за допомогою лялькового театру), режисер поступово додає реальні епізоди з минулого. Катерина пам’ятає козаччину, бачить жорстокі набіги, спостерігає за червоною революцією, терпить голод та війну, відчуває на собі наслідки колективізації. Все це відбувається на одному місці, де час плине всупереч звичним законам.

Вмістити абсолютно всі події, які відбулися за останні 400 років, в один фільм майже неможливо. Так можна було б сказати про будь-який стандартний художній фільм, але «Толока» – це сюрреалістична і небуквальна розповідь, тому Михайло Іллєнко легко перескакує з однієї епохи на іншу, перетворюючи стрічку у своєрідну притчу. Режисер всюди лишає доволі очевидне послання про те, що випробування та нахабні напади знищують хату, але звичай збиратися на толоку повертає її до життя.

Можливо, деякі епізоди фільму іноді заплутують глядача, якщо він звик до простої та лінійної розповіді. Це трапляється через те, що перед нами з’являється романтичний сюжет про козаків та Катерину, який вибивається з історичного контексту (але такий вже задум режисера). Або через те, що герої періодично бачать кульову блискавку, яка має аж занадто загадковий символізм. Проте завдяки цьому фантастичному елементу ми отримуємо сцени з Богданом Бенюком, який ловить блискавку, проголошуючи кумедні монологи.

Цікаво, що весь фільм добре чутно рядки народної пісні «Чорні очка як терени», яка стає головною музичною темою картини. Коли події стрічки закінчуються, глядачам пропонують послухати повну, на цей раз авторську версію композиції, яку виконують українські волонтери та музиканти. У випадку з «Толокою» це працює краще будь-якої післямови.

Мабуть, в історії українського кінематографу немає іншої стрічки, яка б так довго йшла до виходу на великі екрани. Та й подібний формат розповіді теж ніде не знайдеш. Він точно сподобається не всім, однак слід визнати, що моменти з нахабним нападом на Катерину червоноармійців (і не тільки їх) знаходять сильний емоційний відгук.