Ми чекали, що військова драма «Черкаси», присвячена першим бойовим зіткненням російсько-української війни у 2014 р., вийде ще півтора роки тому, 24 серпня 2018 р., на День Незалежності України. На жаль, пост-продакшн стрічки затягнувся й вона з’явилась у прокаті лише зараз, на шосту річницю початку збройної агресії Росії проти України. Мабуть, так навіть краще, тому що ми почали забувати, як почалася ця війна.

Перші постріли російсько-української війни пролунали у «Кривавий четвер» 20 лютого 2014 р. на вулиці Інститутській, де під кулями снайперів, ймовірно російських, загинуло більш ніж півсотні українців. Саме ця дата, 20 лютого 2014 р., стоїть і на нагороді Міністерства оборони РФ «За повернення Криму». Але перші реальні зіткнення військових частин Росії та України сталися тільки наприкінці березня 2014 р., під час блокади українського флоту в бухті Донузлав, коли один корабель, мало не найменший і найгірше озброєний корабель флоту, відмовився спускати жовто-синій прапор та протягом тижня тримав оборону. Без зв’язку, без наказів, майже без зброї. Мова йде про морський тральщик «Черкаси», останній український корабель у Криму.

Якщо ви не дуже розумієтеся на класифікації бойових кораблів, то спершу треба пригадати, що таке взагалі морський тральщик. Тральщик – це найменший з бойових кораблів флоту, який виконує допоміжні функції та не бере безпосередньої участі у бойових зіткненнях. Його задача – виявлення якірних і донних мін, їх тралення та знищення для забезпечення проходу загонів бойових кораблів та конвоїв. Крім того, у деяких випадках тральщики можуть самі встановлювати мінні загородження. Але ці кораблі не мають майже нічого для зіткнення з дійсно бойовими кораблями супротивника, вони озброєні на рівні з малими артилерійськими катерами, при значно більших розмірах. Тому те, що саме найменший з українських кораблів чинив опір агресору довше інших, дуже показово та символічно.

Військова драма «Черкаси» — це не стовідсоткова реконструкція подій, що сталися в бухті Донузлав, скоріше це алегоричне зображення стану всього українського війська та взагалі всього нашого суспільства навесні 2014 р. Здивованість, розгубленість, в деякому сенсі безпорадність. Очільники держави не розуміють, як реагувати на завзяті дії сусідів, але розуміють, що реагувати майже нічим. Військові бачать своїх колишніх друзів, які переходять під інший прапор, зраджуючи державу та товаришів. Наказів нема, зброї та волі її застосовувати теж немає. До подій літа 2014 р., коли ми всі врешті-решт зрозуміли, що наш ворог – Росія, ще майже півроку. Що ж, фільм «Черкаси» дуже добре відображає настрій тих днів. Нагадує нам, як все почалось.

Автори «Черкас» вирішили розповісти про події тих днів за допомогою історії двох хлопців з села, які служать на тральщику «Черкаси». Мишко не хотів іти на флот, але досить добре вписався у флотське життя, а відлюдькуватий та незграбний Лев так і не вписався. Протиставлення безглуздого життя вдома та дуже приземленого й теж досить безглуздого життя на кораблі до початку війни з подіями під час оборони тральщику, мабуть і є основною ідеєю фільму. Творці «Черкас» вирішили не прикрашати нічого: у фільмі є й потворні сільські пиятики, є дідівщина на українському флоті, гнилі харчі, дурні накази та таке інше. Тому, мабуть, перша частина стрічки сприймається важче, ніж друга, коли справа доходить до протистояння українців та росіян і малоросів.

«Черкаси» — це не документальна стрічка, а фільм за мотивами реальних подій, тому більшість персонажів тут значною мірою збірні образи, ніж реальні учасники тих подій. Тому командир «Черкас» – це просто Командир, а не реальний капітан 3 рангу Юрій Федаш, мічман – просто Мічман, та таке інше. Більш того, оборона «Черкас», на щастя, обійшлася без жертв із української сторони, у фільмі ж один загиблий все ж є. Певною мірою це вшанування іншої події тих днів, коли 18 березня 2014 р. під час штурму російськими окупантами фотограметричного центру Управління центрального військово-топографічного та навігаційного ГУ ЗСУ в Сімферополі прямим влученням в серце був вбитий український військовослужбовець, прапорщик Сергій Кокурін.

«Черкаси» — дуже приземлена стрічка, в ній нема ніякого пафосу та показухи. Але коли озброєні лише кийками та саморобними щитами українські моряки співають «Воины света» чи тримають оборону кораблю, це наповнює серця гордістю за наших хлопців.

Цікаво, що останній епізод фільму майже один в один повторює фінальну сцену стрічки «Крути 1918». Якщо взяти до уваги, що в обох фільмах та обох епізодах грає той самий актор, Євген Ламах, виглядає це досить символічно.

І хоч «Черкаси» залишають після перегляду дуже двояке відчуття — все ж таки ми програли той бій, а сам тральщик «Черкаси» досі знаходиться в руках росіян, все ж це фільм, який потрібен зараз українцям. Тому що здається, дехто в нашій країні став забувати, хто почав цю війну. Війну, яка ще не скінчилася.