Потрібно більше FPS, розігнати пам’ять, встановити краще охолодження, оновити відеокарту, купити кращий монітор, потрібно ще більше кадрів за секунду в кожній грі! Якщо писати таке виключно великими буквами через CAPS LOCK, то складається враження неадекватного фанатика, який з’їхав з глузду. Іронія в тому, що цими фанатиками більшою чи меншою мірою стають всі люди, які хоч трохи цікавляться комп’ютерною тематикою.
В цій статті поговоримо про величезну проблему та цілу культуру непотрібного споживання техніки. Блогери-технарі є зразковими рабами (чи работорговцями?) системи та розповсюджують «синдром вічного апгрейда» в маси, інфікуючи мільйони любителів комп’ютерних відеоігор.
Також розглянемо болюче питання з технічної, біологічного та психологічного погляду, а ще заглянемо в спокійне царство ігрових консолей, де панує мир, злагода, а гравці отримують задоволення від процесу проходження гри, не обливаючись сльозами незадоволеності.
Зміст
Блогери на YouTube буквально живуть на реферальних посиланнях, тому не дивно, що вони штампують контент заради контенту, весь час випускаючи нові відео з безглуздими порівняннями комп’ютерних компонентів. Наприклад, ось вам глядачі тест AMD Radeon RX 7800 XT, яка лише на 1% швидша за RX 6800 XT і гайда лити негатив на нову відеокарту з ганебним приростом потужності.
Спільнота комп’ютерних фанатів звикла жалітися на все і часто без причини. Відеокарти здешевіли в шість разів відносно 2020 року – все ще дорого! Об’єм відеопам’яті 8 ГБ вміщує в себе якісні текстури майже будь-якої гри, але залежні від тестів фанати продовжать кричати про необхідність більших об’ємів.
Все це завдяки блогерам тестувальникам, які щодня клепають відео, де перевіряють відеокарти та процесори виключно з ультра налаштуваннями графіки, причому лише в найвимогливіших іграх.
Через подібні відео складається враження, що умовна AMD Radeon RX 6400 ні до чого не придатна і це просто марна трата текстоліту, але насправді «офісна затичка» в більшості ігор забезпечить комфортний FPS.
Це виховує цілу комп’ютерну спільноту, член якої вже не може просто запустити гру. Він зобов’язаний спочатку перевірити FPS і чи завантажується відеокарта повністю, а може процесор, або наскільки рівний графік фреймтайму, який мінімальний FPS 0.1% low тощо. Такий «гравець» робить це в кожній грі для цікавості, потім це переростає в бажання отримати більше FPS, шляхом розгону компонентів, а згодом доходить до їх заміни, хоча об’єктивних причин на це немає.
Головний біль кожного затятого фаната комп’ютерів і головне джерело прибутку виробників на сьогодні – прокачування, апгрейд, покращення. Можна назвати це як завгодно, але суть залишається максимально простою. Давним-давно комп’ютери були популярними в кожному домі, тому їх купляли для доступу в Інтернет та як головний мультимедійний пристрій в сім’ї.
В цивілізованих країнах такі системні блоки завжди купляли в зборі, готовими до роботи за принципом: дістав з коробки, включив в розетку і працює. Але деякі виробники зрозуміли, що продавати компоненти окремо з високими націнками вигідніше. Саме так з’явилася каста АТХ фанатів, які не приймають іншу реальність окрім тої, в якій обов’язково потрібно збирати комп’ютер з окремих деталей вручну, щоб потім його ще багато разів перебирати.
Після 2010 року експоненціальний ріст продуктивності комп’ютерів зупинився і розвиток має більш-менш лінійний характер. Це значить, що умовний ПК на Intel Core i7-980X (найпотужніший процесор 2010 року) міг прослужити до 2020 року як дійсно гарний комп’ютер, який не змушує власника чекати. 10 років без апгрейду – це цілком нормально.
Потім цей заможний власник i7-980X вирішує оновитися у 2020 році та купує умовний Intel Core i9-10900K з 64 ГБ DDR4 4000CL16 та RTX 3090 – такого потужного комп’ютера з величезним запасом вистачає і на сьогодні. Причин щось замінювати немає, жодних.
Але це в ідеальному утопічному світі, де люди мислять раціонально. В еру, коли ПК перестав бути масовим продуктом, той, хто вже витратив багато грошей (а може і небагато) на комп’ютер, вже не може зупинитися. Така людина буде переглядати різні тематичні відео і виявиться, що його торішній процесор вже не топ і на 5% слабший за новинку.
Потрібно прокачувати «застарілий» комп’ютер, адже відеокарта видає лише 58 FPS з максимальними налаштуваннями графіки й трасуванням променів, а монітор має аж 180 Гц. А знижувати параметри графіки – це для слабаків! Якщо психолог збоку погляне на цю ситуацію, то відразу дасть характеристику класичного шопоголіка.
Якщо чоловік весь час цікавиться комп’ютерним начинням, витрачає на нього багато грошей і регулярно оновлює свій ПК, то він схематично нічим не відрізняється від стереотипної пані, яка скуповує туфлі, одяг та косметику без необхідності.
Апогей ниття продажних блогерів-плаксіїв – це об’єм відеопам’яті. Цю тему роздувають вже довгий час, мовляв, іграм потрібно більше VRAM, випускати RX 7600 8 ГБ це нікчемно, як і RTX 4060 тощо. Є простий факт – вам не потрібно більше ніж 8 ГБ відеопам’яті для 99.99% ігор, які коли-небудь виходили на комп’ютери з OS Windows.
Враховуючи десятки тисяч якісних ігор, які вийшли за останні 20-25 років, декілька проєктів з надмірним апетитом до відеопам’яті ледь наберуть 0.01%, адже перерахувати їх можна на пальцях. Купуємо 8 ГБ відеокарту у 2024 році та ще довгий час граємо в будь-які онлайн забавки й більшість ААА проєктів без проблем.
Майже всі випадки апгрейду повністю не виправдані, хоча сама опція доставити ще один накопичувач чи легко замінити зламаний компонент в системі це дуже добре. ATX системи піддаються легкому модульному ремонту і їх можна обслуговувати вдома, та це не значить, що чергове прокачування комп’ютера просто необхідне.
Гонитва комп’ютерних фанатів за шевроном «я маю найкращий ігровий комп’ютер» має сенс лише для виробників компонентів, які переживають не найкращі часи. Класичні комп’ютери вже давно перестали бути масовими, їх купляють все менше і менше, тому важливо заробляти якомога більше з одного користувача.
На цю політику спрямовано багато ресурсів – пропагується формат оглядів, де наголошують на повній утилізації комп’ютера та рахують кожен FPS. Мовляв, дивіться, наш новий процесор забезпечує аж 507 кадрів за секунду в Tom Clancy’s Rainbow Six Siege. Хіба це не причина замінити старий CPU, який здатен лише на 229 FPS?
Обмеженість приставок є величезною перевагою для користувача, який сам не знає чого хоче. Простота – запорука успіху і щастя, а останні покоління ігрових консолей дають можливість грати в 30, 60 і 120 кадрів за секунду, тому покривають потреби абсолютно всіх верств населення.
Мінімум налаштувань, лише декілька опцій і все максимально оптимізовано. В онлайн іграх гравець не може вимкнути тіні та знизити якість графіки, щоб краще бачити противників, натомість він дивиться на плавну та одночасно красиву картинку.
Яскравим прикладом є Fortnite: всі успішні гравці на ПК грають лише з мінімальними налаштуваннями графіки без тіней і забавка справді виглядає не дуже привабливо. На противагу маємо власника Sony PS5 з розкішною графікою і плавною картинкою, який навіть не підозрює, що Fortnite може виглядати гірше.
Правду кажуть, що власники Xbox/PlayStation щасливі люди, адже вони не рахують FPS, не вимірюють температуру свого процесора, не роблять андервольт відеокарти, не борються з надмірним шумом системного блоку, який споживає 500 Вт в іграх, не переймаються нічим, а просто насолоджуються грою.
Натиснути кнопку і грати без зайвих думок про статистику продуктивності – хіба не в цьому сенс? Геймплей на PS5 у Call of Duty Warzone такий же плавний, як на дорогому комп’ютері. Звісно, 120 FPS з просадками до 100 FPS це не 150-200 FPS на комп’ютері за 150 000 грн, але чи має це критичне значення під час гри?
В більшості ААА забавок немає сенсу з надвисокого FPS. 30 кадрів в секунду і можна комфортно грати, 60 кадрів – насолода від ігроладу а 120 оцінить професіонал, який йде на топрезультат в онлайн матчі.
До цього всього власник ігрової приставки НЕ:
Натомість просто грає та отримує задоволення. Звісно, можна надіти веселу маску і казати, що комп’ютери це рай для геймерів, ідеальна платформа з необмеженими можливостями, але сльози розпачу з під цієї маски будуть видавати істину, як і наляканий голос фаната ПК, який не може прийняти об’єктивну реальність.
Люди старшого віку часто жаліються на те, що тепер світ вже не такий як був раніше, адже з минулим їх пов’язує цілий вагон приємних спогадів. Зазвичай це явище називають ностальгією. Річ у тім, що емоції ніяк не залежать від якості споживаного контенту, тому раніше ми могли отримувати задоволення від, здавалося б, тупих речей.
Розглянемо дуже простий і наочний приклад, який допоможе зрозуміти суть проблеми. Дитині можна дати сотню наборів LEGO, величезний будиночок з Barbie та сотнями аксесуарів, моторизовані машинки та найкращі у світі іграшки, якими навіть дорослий не проти побавитися, але часто це не робить малюка щасливим.
Поняття щастя дуже складне і часто залежить від випадкових подій, речей, які не мають прямого зв’язку з якістю життя, матеріальним забезпеченням чи рівнем досконалості продукту, з яким взаємодіє людина.
Дитина з іграшками на тисячі доларів ридає і каже, як ненавидить своїх батьків, бо ті купили їй новий набір з Бетменом, а не Дедпулом, а інша дитина з дерев’яною палицею в руці, яку знайшла на дорозі, щасливо б’є кропиву, прибігаючи ввечері додому з неймовірними враженнями, позитивними емоціями та подертими колінами/ліктями.
То що цінніше в цьому випадку: дерев’яна паличка чи необмежений фінансовий ресурс батьків для покупки топових іграшок? Ситуація досить знайома, аж до болю, бо схожу аналогію з власного життя може згадати кожен, хто має хоча б 20-30 років життєвого досвіду. Кмітливі читачі вже зрозуміли до чого така лірика в статті про комп’ютерні ігри.
На планеті вже більше ніж 8 мільярдів населення, смартфон є майже в кожного, а комп’ютери стають рідкісними артефактами.
Читачам ITC, які слідкують за сайтом десятиліттями, важко повірити, але насправді переважна більшість геймерів буквально ніколи не бачили та ніколи не грали на комп’ютері. Щобільше, вони ніколи не грали (і навряд чи будуть) на будь-чому крім смартфонів.
Мобільний геймінг приносить більше грошей ніж ПК і консолі разом взяті, а прірва між цими платформами продовжує зростати небаченими темпами. Мобільні ігри погані, жахливі та неякісно зроблені, якщо поглянути з перспективи комп’ютерного фаната чи власника консолі.
Графіка погана, геймплей примітивний, всюди реклама і нав’язливі внутрішньо ігрові покупки – це все не має значення, бо мобільні ігри приносять щастя. Виділення дофаміну важливіше за будь-що. Можна зробити графіку, яку не відрізнити від реальності або реалістичну фізику в симуляторі, який використовують для навчання бойових пілотів, але для чого?
Гравець повинен отримати задоволення від ігрового процесу, а з цим мобільні забавки справляються краще за всіх. Достатньо натиснути одну кнопку і гра завантажена. Ще одну і геймер вже у віртуальному світі, перемагає легких ботів, які є дуже важливим аспектом успіху ігор для iOS та Android.
Низький поріг входження, слабкі боти та максимальна допомога в ігровому процесі – це все виховує покоління казуальних геймерів, які вже ніколи не зможуть отримати дозу дофаміну від комп’ютерних ААА ігор. Час, коли діти не хочуть грати графічно якісні та деталізовані забавки на ПК, віддаючи перевагу телефонам, вже настав.
Чи отримує задоволення геймер, який лише те й робить, що змінює свій процесор, відеокарту та інші компоненти щороку, чи той, що половину часу дивиться на лічильник FPS, а не на саму гру? Гонитва за технологіями (апгрейд) ніколи не дарує посмішку, яку отримали ті, хто, наприклад, нарешті дійшов до Персика з короною в Super Mario.
Не дивно, що хлопчик з передмістя Мумбаї після перемоги над легкими ботами (ніби гравцями) в PUBG Mobile щасливий, чого не сказати про вічно ниючого власника ігрового ПК з Торонто, який вже не дозволяє грати Call of Duty Warzone в 100+ FPS після чергового оновлення.
Так само касирка в Абуджі радіє красивій анімації після вдалого завершення рівня Candy Crush Saga, а заможний комп’ютерний ентузіаст з Берліна ламає голову над ручним виставленням таймінгів оперативної пам’яті, щоб досягнути 100 ГБ/с на запис в Aida 64, але натомість отримує сині екрани та змушений купити дорожчий комплект ОЗП.
Якщо гра дає дозу дофаміну – це нормально, але коли його можна отримати лише методом прокачування комп’ютера та слідкуванням за FPS під час моніторингу стороннім програмним забезпеченням – це гірше будь-якої ігрової залежності (окрім азартної).
Підсумувати все сказане в статті можна у вигляді простих тез. Щоб отримувати задоволення від гри потрібно дотримуватися простих заповідей щасливого геймера:
Найголовніше не забувати про базове призначення відеоігор – дарувати радість, відволікати від щоденної рутини та підіймати настрій. Щоб це все отримати не обов’язково мати потужний комп’ютер, радше навпаки. Більшість фанатів бенчмарків вже забули, як саме отримувати задоволення від гри. Вони стали комп’ютерними рабами, які тепер залежні від цифр FPS, а не цікавого ігрового процесу.
Чи будете таким рабом Ви, шановний читач? Грати в ігри чи грати в бенчмарки? Бути власником домашнього комп’ютера чи його обслужним персоналом (рабом)? Концентруватися на грі чи лічильнику частоти кадрів? Вибір за Вами!
