Переклали другу частину цікавого матеріалу з Washingtonpost про технологіі, які допомагають українській армії вигравати війну проти росії. Першу частину читайте тут.
Північно-східна Англія. Щоб побачити людське обличчя «війни алгоритмів», що відбувається в Україні, відвідайте новобранців, яких тренують у Британії. Це відбувається протягом п’яти тижнів, а потім вони потрапляють на український фронт.
Незабаром вони отримають високотехнологічні системи, які допоможуть їм у боях. Але спочатку їм потрібно призвичаїтись до бруду окопів та постійного гуркоту артилерії: фізичне поле бою таке ж важливе, як і цифрове.
У британському таборі інструктори вирили майже 300 м траншей на холодному схилі пагорба. Траншеї мають глибину понад 1 м, вздовж них мішки з піском та дошки, під ногами — бруд та вода.
Українським новобранцям, які раніше не були в боях, доводиться проводити в цих жахливих норах по 48 годин. Іноді поруч імітують звуки артилерійського вогню та кладуть гниле м’ясо тварин, щоб майбутні військові звикали до запаху смерті.
Новобранці відпрацьовують наступ на окопи та їх оборону. Але здебільшого вони вчаться, як залишитись живими, як зігрітись та як не відморозити мокрі ноги. «Ніхто не любить окопи», — каже Олег, український офіцер, який курує навчання разом зі своїми британськими колегами. (Я не використовую його повне ім’я, щоб не наражати на небезпеку). «Ми говоримо їм, що зараз важко, але в бою буде легше».
Парадокс української війни — в поєднанні страхіть окопів Першої світової війни та найсучаснішої зброї ХХІ століття.
«Важко зрозуміти жорстокість зіткнень на цій лінії фронту. Це Пасшендейл у Донецьку», — пояснює бригадний генерал Джастін Стенхаус, згадуючи про одну з найкривавіших битв Першої світової війни. Він курує навчання для британського Міністерства оборони у Вайтхоллі та організував мій візит до тренувального табору.
Підполковник Джон Харріс, британський командир табору, формулює місію табору так: «Навчитися виживати та перемагати росіян».
Війна в Україні — поєднання відваги військових та приголомшливі технології, які я описав у першій частині. Результат — успіх у воєнних діях. Ці технології не часто обговорювали у ЗМІ, але їх розробляють уже не перший рік. Ми бачимо їх результативність зараз і це викликає деякі неприємні питання, про те, як цю силу можуть використовувати.
Одним із провідних учасників цієї маловідомої технологічної революції була компанія Palantir, яка розробила свою програмну платформу після атак 11 вересня 2001 року, щоб допомогти ЦРУ об’єднувати різноманітну інформацію. У новинах казали, що програмне забезпечення Palantir допомогло відстежити лідера Аль-Каїди Усаму бін Ладена, але компанія не підтверджує це.
Використання Пентагоном цих ультрасучасних інструментів заохочувалося генералом Марком А. Міллі, головою Об’єднаного комітету начальників штабів. Коли він був начальником штабу армії у 2018 році, почалась співпраця з Palantir та іншими технологічними компаніями: армії потрібно було інтегрувати різні дані.
Для цього використовували програму під назвою Army Vantage. Міллі був розчарований застарілою системою даних, через яку було важко збирати деталі про те, які підрозділи готові до бою. Армія, як і багато державних установ, мала занадто багато окремих сховищ інформації.
Голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Марк А. Міллі на слуханнях 11 травня на Капітолійському пагорбі.
Співробітники Palantir показали мені несекретну версію армійської бази даних, яку вони допомогли створити для розв’язання цієї проблеми. Ви можете миттєво побачити, які підрозділи готові, якими навичками та досвідом володіють солдати цих підрозділів, яка зброя та боєприпаси доступні. Колись на розв’язання подібного питання потрібні були тижні, зараз відповідь можна отримати за лічені секунди.
Приблизно в той же час армія почала тестувати ідеї алгоритмічної війни з окремими підрозділами. Почали з елітного 82-го повітряно-десантного полку. У 2020 році ним командував генерал-майор Крістофер Донах’ю; він був частиною XVIII повітряно-десантного корпусу, який тоді очолив генерал-лейтенант Майкл «Ерік» Курилла. Ці двоє працювали з Palantir та іншими компаніями, щоб зрозуміти, як армія може використовувати дані ефективніше.
Одночасно Пентагон досліджував використання штучного інтелекту для аналізу даних датчиків і ідентифікації цілей. Ця спроба була відома як Project Maven і викликала жваву полеміку, коли її запустили у 2017 році. Ідея полягала в тому, щоб написати алгоритми, які могли б розпізнавати, скажімо, російський танк Т-72 на зображеннях від безпілотників.
Співпраця збройних сил з Кремнієвою Долиною почалася погано. У 2018 році інженери Google, що стала підрядником Maven, почали бурхливо протестувати проти написання алгоритмів націлювання. В результаті компанії довелося вийти з програми.
Maven еволюціонував. Нині він під наглядом Національного агентства геопросторової розвідки. Він швидко генерує ШІ-моделі: протягом одного місяця. Технічний спеціаліст пояснив мені, що зараз компанії конкурують, щоб створювати найточніші моделі для виявлення зброї. Вони налаштовують свої алгоритми, щоб побачити гіпотетичний Т-72, скажімо, у засніженому гаю, а не на болоті. Щомісяця уряд вибирає новий цифровий масив.
Для Пентагону, який зазвичай купує зброю з терміном служби близько 30 років, щомісячне оновлення програмного забезпечення для націлювання стало революцією.
Генерал-майор Крістофер Донах’ю, ліворуч, із польським генералом Войцехом Марчвіцею в аеропорту Жешув-Ясьонка в Жешуві, Польща, у лютому.
Коли росія вдерлася в Україну 24 лютого, армія США уже мала командирів, що вміли використовувати ці інструменти. Донах’ю підвищили до глави XVIII повітряно-десантного корпусу, який переніс свій передовий штаб у Вісбаден, (Німеччина), відразу після російського вторгнення. 82-й ВДВ перемістився в район Жешува, (Польща), поблизу кордону з Україною.
Тим часом Курілла став головою Центрального командування і почав тестувати нові технології. У жовтні Курілла призначив Шуйлер Мура, колишнього директора з науки та технологій Ради оборонних інновацій, першим «головним технічним директором» Centcom.
Армія США та інші служби почали займатись цими технологіями не лише через російське вторгнення в Україну. Це важливо і для можливості дати відсіч Китаю — єдиному реальному конкуренту США в технологіях.
Генерал-лейтенант армії Майкл «Ерік» Курілла на слуханнях у комітеті Сенату з питань збройних сил 8 лютого у Вашингтоні.
В епоху війн алгоритмів, коли мисленні машини матимуть величезну силу, людська оцінка стане ще важливішою. Вільні суспільства створили потужні технології, які в руках хороших урядів можуть забезпечити справедливі результати, і не лише під час війни.
Українські посадовці сказали мені, що хочуть використовувати програмне забезпечення Palantir не тільки для відсічі росіянам, але й для ремонту пошкодженої електромережі України, виявлення прихованої корупції та управління процесом відбудови.
Михайло Федоров, міністр цифрової трансформації України та віце-прем’єр-міністр, пояснив, як він планує за допомогою технологій не лише перемогти росію, але й стати високотехнологічною державою.
Віцепрем’єр-міністр України Михайло Федоров на заході у Вашингтоні 1 грудня.
Федоров зазначив, що Україна «масово» використовує програмні платформи «для боротьби з дефіцитом електроенергії та для забезпечення телекомунікаційного зв’язку».
Щоб зменшити відключення електроенергії та підтримувати пошкоджену енергетичну інфраструктуру країна використовує термінали Starlink, системи Tesla Powerwall, а також вдосконалені генератори та літієві батареї. Копії усіх важливих даних знаходяться на хмарних серверах.
«Я переконаний, що технології також дозволять нам побудувати світле та безпечне майбутнє», — сказав Федоров. «Тільки новітні технології можуть дати нам таку перевагу, щоб якнайшвидше створити країну, на яку ми заслуговуємо».
Але ці технології також можуть стати причиною появи антиутопії 21-го століття. Алгоритми націлювання, які дозволяють Україні виявляти та знищувати росіян-окупантів, не надто відрізняються від алгоритмів розпізнавання облич, які допомагають Китаю репресувати своїх громадян. У певному сенсі нам пощастило, що ці технології в основному розробляються на Заході приватними компаніями, а не державними.
Але що, якщо підприємець вирішить вести приватну війну? Що, якщо авторитарні рухи отримають контроль над демократичними суспільствами та використовуватимуть технології для просування контролю, а не свободи? Що, якщо прогрес ШІ врешті-решт дозволить приймати рішення самим алгоритмам, зі швидкістю, з якою люди не можуть зрівнятися? Демократичні суспільства мають постійно пильнувати, як розвивається ця технологія.
Важливість людського фактора очевидна, якщо подивитись на підприємців із Кремнієвої Долини, таких як Ілон Маск. Він ілюструє силу — і потенційну слабкість — нового способу війни Америки. Якщо Маск вирішить, що йому недостатньо платять за його послуги, або якщо він вважає, що Україні час піти на компроміс, він може просто перервати зв’язок зі своїми супутниками, як він погрожував цієї осені.
Виконавчий директор Tesla Ілон Маск відвідує відкриття заводу в Німеччині 22 березня.
Дивлячись на війну в Україні, ми бачимо, що наша культура вільного підприємництва дає Заходу велику перевагу перед державними автократіями, такими як Китай і росія. Але це лише поки компанії та керівники поділяють ті ж демократичні цінності, що й західні уряди. Ось чому нам потрібна ширша публічна дискусія про силу технологій, які благородно використовуються в Україні, але можуть бути легко використані і для ницих цілей, варто їм потрапити в погані руки.
Україна, яка так сильно постраждала у цій війні, хоче бути техно-наддержавою, коли конфлікт нарешті закінчиться. Федоров, який курує цифрову трансформацію Києва, пропонує: «Заплануймо перетворити Україну на світову „mil-tech долину“, розробимо інноваційні рішення безпеки, щоб світ став безпечнішим і більш цифровим».
Але спершу українцям, які мерзнуть у брудних окопах, потрібно перемогти.
Підполковник Гарріс, командир табору на північному сході Англії, каже, що, пройшовши п’ять бойових відряджень в Афганістані та одне в Іраку, він все одно ніколи не стикався з таким жахом, який побачать деякі українські новобранці через місяць чи два.
На полігоні 10 українських новобранців стріляють зі своїх АК-47. Це другий день навчань з бойової стрільби, попереду ще вісім. Це бухгалтери, кухарі та студенти; хтось тримає зброю ще зовсім незграбно, хтось уже дечому навчився. Коли вони ціляться у мішень на відстані 15 метрів, британський сержант, який керує навчанням, кричить через перекладача: «Вам потрібно вбити ворога, перш ніж він уб’є вас».
Це війна на виживання для України. Але новобранців має втішити той факт, що, як би важко їм не було у найближчі місяці, вони матимуть рівень технологічного забезпечення, якого ще не бачив світ.