Тренд на боді-горори виявився далеко не сучасним, бо подібні історії люди писали ще в середині минулого століття. Наприклад, видатний американський письменник Роберт Гайнлайн у своєму романі «Ляльководи» 1951 року створив Землю, на яку приземлилися інопланетяни-слимаки з Титану. Вони захоплювали тіло людини чіпляючись на спину, а потім й до інших частин тіла. Якщо вам стало цікаво, то саме про цю книгу ми й поговоримо сьогодні. Зустрічайте — роман Гайнлайна, який задав моду на вторгнення інопланетян та вплинув та фантастичний жанр про прибульців в цілому. Але наскільки він добрий сьогодні та чи потрібно його читати? Відповіді дамо в цьому матеріалі.
Автор Роберт Гайнлайн
Перекладач Володимир Горбатько
Видавництво КСД
Мова Українська
Кількість сторінок 416
Обкладинка Тверда
Рік виходу оригіналу 1951
Рік видання 2024
Розмір 135×205 мм
Сайт bookclub.ua
2007 рік. В Айові нібито приземлилася летюча тарілка. В новинах кажуть, що це розіграш, але на місце подій відправили урядових агентів, які перестали виходити на зв’язок. Тепер до справи береться Старий — голова секретної служби. Разом з двома своїми агентами Семом та Мері він вирушає на місце подій.
Агенти ніби нічого не знаходять, але щось тут не так. Виявляється, що слимакоподібні прибульці вже захопили частину місцевого населення і швидко, а головне, таємно розповсюджують свій вплив. Якщо діло піде так й далі, то під загрозою опиниться уся планета. Треба щось робити вже, бо скоро буде пізно.
Якщо вам подобаються книги, фільми та серіали про прибульців, то варто звернути увагу на роман «Ляльководи». Бо це один з перших подібних творів, який вийшов 73 роки тому. Саме «Ляльководами» надихалися різні творці, митці та режисери при створенні своїх робіт. Тому вклад книги в розвиток піджанру фантастики про прибульців складно переоцінити.
Проте в книги є ще одна сторона. Вона фактично є алюзією Гайнлайна на тодішнє американське суспільство, яке було налякане «маккартизмом» – жорсткої боротьби з комуністами та шпигунством на користь СРСР. В романі багато двояких висловлювань та завуальованої, та не дуже, критики та роздумів автора з приводу комуністів та дій тодішнього уряду.
Чи впливає це на сприйняття роману сучасним читачем? Однозначно так, бо якщо сучасний американець може щось і вловити, здогадатися та частково зануритися у свою історію, то українець лише зрозуміє щось неоднозначне, але навряд здогадається про що мова, якщо не поцікавиться історією книжки в Інтернеті.
Але ж так можна сказати про майже будь-який американський роман золотої епохи наукової фантастики. То що ж нам тепер не читати їх? Тут головне треба заздалегідь розуміти нюанси та знати на що очікувати, а чого тут точно не буде.
Роман «Ляльководи» хоч і легко читається, але для декого і в чомусь, напевно, не пройде випробування часом. Наприклад, для мене він його не пройшов через занадто простий, майже наївний, розвиток сюжету та неспішною оповіддю. Хоча я розумію, що для того часу це був карколомний екшен, але для сучасної літератури вже давно усе не так.
Щодо розвитку технологій в майбутньому. Тут в нас 2007 рік, а книга, я нагадаю, написана в 1951-му. Людство заселило Венеру, автівки літають, є щось типу відеодзвінків та 3D-телебачення, але здебільшого пристрої та розвиток технологій дивний та примітивний.
Але в цьому й прикол подібних романів, бо наявні в них пристрої та їх загальний естетичний вигляд називають ретрофутуризмом та непогано романтизують в наші часи. Ось і «Ляльководи» чудово підходять під цей термін та моду на фантастичне ретро. А ще мають усі шанси отримати стильну екранізацію в дусі «Викрадачів тіл» з домішками «Космічної Одісеї» та нуарного детективу.
Сама ж історія цікава то непогано проходить перевірку часом, попри згадану вище простоту. Проте її розвиток та деякі любовні відхилення дивно виглядають в наш час. Автор ніби навмисно розтягує книгу, заповнюючи сюжет додатковими подробицями, розвитком другорядних ліній тощо. Але загалом усе дуже активно, тип паче для роману, якому більше ніж 70 років.
З персонажами теж не все добре. Точніше з героїнею. Спочатку Мері показують незалежною жінкою та суперкорисним, небезпечним та сильним агентом. Але чим далі просувається історія, тим більше в ній проявляється типова «жіночність». Закінчується усе тим, що вона повністю «втрачає» себе та просто стає залежною від головного героя, безвольною та занадто м’якою.
Я зараз виглядаю як запеклий фемініст і нехай. Бо так спотворити жіночий образ та проїхатися про усім клішованим персонажкам «слабкої» статі ще треба вміти. Я думаю це, можливо, було нормально для того часу, але зараз подібне видається дивним навіть чоловікам. А будь-яка притомна дівчина зненавидить не тільки цю Мері, а й самого Гайнлайна.
Якщо ж узагальнювати та аналізувати роман на проходження впливу часом загалом, то «Ляльководи», принаймні для мене, проходять його ледь-ледь. Наприклад, «Я — Легенда» Річарда Метісона, випущений трьома роками пізніше читається у 2024 році суттєво цікавіше та жвавіше «Ляльководів». Але це не значить, що цей роман не вартий вашої уваги.
Він має цікавий задум та його реалізацію, чудовий та модний зараз ретрофутуристичний стиль, незвичних слимаків-прибульців, які буквально змушують роздягтися майже усю Америку, а головне сама історія часто та різко змінює напрям, що змушує з цікавістю слідкувати за нею далі, бо здогадатися що задумав автор я жодного разу не зміг.
Та й загалом, це Гайнлайн, це спадок одного з найвідоміших та найвпливовіших фантастів в історії літератури. Тому з його романами, та ще й перекладеними українською точно варто знайомитися. Бо це дає розуміння жанру та витоків, розвитку та запозичень. Це свого роду зріз історії фантастики, продукт епохи, що пройшла, але по цей час залишися в серцях багатьох поціновувачів жанру.
Щодо самого видання від «КСД», то книга входить в їх нову серію «КультREAD», має сучасну та стилізовану обкладинку та форзаци з малюнками, що відразу дає розуміння про жанр книги, якщо комусь раптом не відоме ім’я письменника. Шрифт тут зручний для читання та адекватного розміру. Лясе немає.
