Якщо у світі ще залишилися ті, хто вважає мальописи суто дитячою забавкою, вони не знають про «Круто звареного». Це американська класика від легендарного Френка Міллера («Місто гріхів», «300 спартанців», «Шибайголова») та художника Джефа Дерроу. Українською його випустило видавництво MAL`OPUS. Я вже прочитав «Круто звареного, навіть двічі, та готовий розповідати деталі.
Автор Френк Міллер
Художник Джеф Дерроу
Жанр Комікс
Рік випуску оригіналу 1990
Рік перекладу 2021
Переклад Олена Лісевич
Оригінальне видавництво Dark Horse Comics
Видавництво в Україні MAL`OPUS
Сторінок 128
Папір Глянцевий
Формат 200×300×10 мм
Обкладинка Тверда
Мова Українська
Сайт malopus.com.ua
Антиутопічний ретрофутуристичний Лос-Анджелес. Податковий інспектор Ніксон влаштував криваву бійню з одним зі своїх клієнтів. Знищивши безліч народу він серйозно постраждав та зрештою опинився на хірургічному столі у лікарів найвпливовішої корпорації міста «Віллфорд Електроніка».
Наступного ранку чолов’яга прокидається у своєму будинку, поруч з красунею дружиною. У їхню спальню забігають діти, а герой розуміє, що з ним все нормально, ніякий він не Ніксон, а Карл Зельц, і що йому наснився поганий сон. Та й працює він не податковим, а страховим інспектором.
Коли спогади про минулий день знов чомусь спливають в голові та викликають підозри, дружина відволікає героя сексом, а потім діти роблять укол заспокійливого. Далі Карл Зельц їде на роботу з бажанням повернутися до люблячої родини без запізнень увечері. Щось не так, проте він не може, або не хоче, зрозуміти що саме. Але цей день відкриє правду, яку чоловік не готовий прийняти.
Мальопис «Круто зварений» випускало видавництво Dark Horse Comics з 1990 по 1992 роки. Спочатку це були три окремих випуски, які з рештою оновили та видали у твердій обкладинці. За цей проєкт у 1991 році Френк Міллер та Джеф Дарроу отримали престижну в галузі мальописів Премію Ейзнера (Айснера) як найкращий сценарист та художник.
У 1997-му на PlayStation 1 вийшла однойменна гра. Правда це була посередня аркадна стрілялка. У 2001 році з’явилася інформація про кіноадаптацію. Проєктом зацікавилися Warner Bros., режисером повинен був стати Девід Фінчер, а головну роль збиралися віддати Ніколасу Кейджу.
Але справа зрушила з місця лише у 2008 році, колі Френк Міллер заявив, що сам сяде в крісло режисера. Через ще п’ять років екранізацію віддали Майклу Д’ювелу, а у 2016 році повідомляли про участь режисера Бена Уітлі та актора Тома Гіддлстона в головній ролі. З того часу даних про кіноадаптацію не було.
«Круто зварений» — мальопус не для усіх в буквальному сенсі. Він для читачів віком 18+ і справа тут не в сексі, хоча й не без цього, а в ультимативній жорстокості кожного малюнка.
Художник Джеф Дерроу відомий своєю скрупульозністю та жаги до деталізації, тому видання характерне чудовими якісними малюнками, але більшість з них показує сцени насилля, вбивства, бійки, розпусти тощо.
Не забуваємо й про антураж — недалеке антиутопічно-ретрофутуристичне майбутнє, де культура споживання та задоволення власних, майже тваринних, потреб для суспільства вийшли на перший план.
Цей світ населений огидними людьми, які жорстоко експлуатують роботів, а самі постійно щось споживають: популярну брендовану їжу, насилля, хіть тощо. Це майбутнє, в якому точно не хочеться жити, але воно місцями схоже на сьогодення.
Якщо порівнювати всесвіт «Круто звареного» з чимось відомим, то перед нами дике поєднання «Того, що біжить по лезу» з «Робокопом» та недавнім серіалом «Привіт, майбутнє», а також класичними американськими детективами від Дешилла Геммета та Рекса Стаута.
Сюжетно мальопис значно слабший, ніж своїми малюнками. І нехай в його основі лежить відносно не клішоване протистояння пригнічених роботів проти бридких людей, реалізовано це все скуто та з неоднозначним фіналом. «Круто зварений» вартий уваги саме завдяки чудовій роботі художника. Навіть я, не найзатятіший фанат мальописів, перечитав та передивився його двічі.
Окремо хочеться зазначити чудову якість видання. Воно маркується, як «колекційне», має тверду обкладинку, передмову Джефа Дерроу, а також бонусні чернетки малюнків. Папір глянцевий, тому попри відносно невелику кількість сторінок (128) мальопис досить важкий і великий за форматом (200×300×10 мм).
Сподобався український переклад та його виконання. Воно свіже, подекуди чудернацьке, та натхненне. Перекладено не тільки текст в «бульбашках», але й буквально усі, окрім «брендованих», надписи на стінах, речах, підлозі, одязі тощо.
