Одинадцять років фанати чекали правильного продовження Diablo, похмурого, кровавого та в якому можна провести безліч годин ні про що не шкодуючи. Чи вийшло у розробників Diablo IV повернути до дорослості улюблену серію, читайте в нашому огляді.
Матір Санктуарію, Ліліт, повернулася на Землю та має якесь діло в пеклі, де їй давно не раді, але куди сильно намагається потрапити шукаючи ключ який відкриє царство демонів. Не раді їй і в створеному нею ж світі, тож ми разом з нашим провідником та ментором спробуємо її зупинити.
Також дав про себе знати Інарій, батько Санктуарію. Колись він зрадив Ліліт, а тепер намагатиметься зупинити її остаточно. На жаль, з’являється він всього двічі та вся його крутість показана в трейлері, який ми вже бачили.
До речі, це відео теж є у грі і я дуже не раджу його пропускати. Воно сильно розширене у тривалості.
Щодо Ліліт, то віч-на-віч ми її практично не бачимо. Лише наздоганяємо зазираючи у спогади у відповідних місцях. Але кожна поява матері це справжнє свято режисури та акторської гри, чого зовсім не очікуєш в подібній грі.
Ще здивували другорядні завдання. Неочікувано, але велика кількість з них по справжньому цікаві та мають багаторівневий ланцюг. Звичайно, жанр гри практично завжди все зводить до банального знищення всього живого, але історії за ним прописані цікаві та навіть мають свої сюжетні повороти та інтригу.
Хоча інколи заради виконання квесту нікого вбивати не потрібно. І не варто забувати, що не всі квестодавці чемні чи чесні люди. Дехто з легкістю скористається вашою наївністю допомагати кожному.
Системи вибору тут звичайно ж нема, це вже було б занадто. Але хто знає, можливо в Diablo V ще через 10 років щось таке і буде.
Всього маємо шість Актів в сюжеті. Перші повністю незалежні один від одного і їх проходити у будь-якому порядку, але я все ж раджу закінчувати їх в порядку черговості та не зволікати.
Коня ми отримаємо лише перед четвертим актом, а скакун дуже спростить ваше життя. Далі історія вже піде більше лінійно, хоча інколи буде вибір, який сюжетний квест розпочати першим.
На початку історія знайомить з персонажами та світом. Але вже з середини добряче розганяється, що навіть не хочеться відриватися на другорядні квести. І буде чесним, так вона сприймається і виглядає набагато ціліснішою, аніж якщо розбивати її другорядними квестами та забігами по підземеллях.
Інколи складалося враження, що я граю в справжню пригодницьку гру, якій трішки не вистачає жартів та батога.
В подібних іграх сюжет як правило для галочки й Diablo 4 не той випадок, коли гру варто купувати виключно заради сюжету. Так, він тут хороший, з добре (навіть круто) поставленими кат-сценами, інтригою, сюжетними поворотами й навіть кліфгенгером в кінці, але в першу чергу, це гра про процес, а не про фінальний результат.
Подорожуємо ми мальовничими карпатськими горами, пустелею, фіордами та болотами, кожний великий регіон, всього їх чотири, це по суті окремий біом.
Diablo 4 — гра неймовірної краси та уваги до деталей з відповідним населенням, яке так і чекає поки його звільнять від життя.
Локації мають мінімальний рівень, на якому буде комфортно подорожувати ними. Перекачатися не вийде, як тільки досягаємо необхідного рівня, надалі локації та квести підлаштовується під персонажа. Тож якщо планували прокачати персонажа та з легкістю взяти Укріплення — не вийде, вони завжди будуть «Ваш рівень +2».
Укріплення — захоплені бандитами чи демонами поселення. Після звільнення мешканці повернуться і в селі з’явиться портал, торговці та квести. Всього таких укріплень по кілька на кожний регіон.
Також розважитися можна в підземелля, яких аж три види: сюжетні, стандартні та невеличкі підвали. Сюжетні здебільшого зроблені вручну і ніяк не змінюються кожне проходження.
Підвали — однокімнатні підземелля в яких може бути просто невеличка компанія скелетів або ж проста активність яка все одно зводиться до того, що б вбити усіх.
Стандартні підземелля випадково генеруються, мають кілька варіантів оформлення, та, як правило, два етапи проходження.
Перший етап — квест підземелля. Після його завершення можна виходити назовні й продовжувати мандрівку. Або ж просуватися далі до боса, з якого випадає Аспект Броні чи Зброї для конкретного класу.
Окрім квестів та підземель подорожуючи світом з легкістю натрапити на різні активності, в яких потрібно когось захистити або ж знищити. На вищих рівнях з’являються невеликі рейдові локації, які відзначаються на мапі за п’ять хвилин до початку рейду.
За відведений час потрібно зачистити всю локацію. Якщо встигнути, то вся група отримає прекрасну золоту скриню з не менш прекрасними блискучим наповненням. Якщо ж не впоратися за відведений час, то скриня теж буде, але ржава і з не такою цінною винагородою. Це ж стосується активностей та світових босів, яких я не зустрічав.
Дуже рідко трапляються моменти, коли можна спокійно проїхати по пустій локації та не натрапити на маленьке підземелля, групу монстрів чи навіть другорядний квест.
Якщо у вас не маті не має якнайшвидше прорашити гру, а просто насолоджуватися цим світом та медитативним ігроладом, то дух пригоду завжди буде з вами з відчуттям чого неочікуваного за кожним рогом.
Тим паче, що інколи винагорода може бути корисною для усіх ваших персонажів, Як, наприклад, сховані по всьому Санктуарію Алтарі Ліліт, які дають бонуси характеристик усім вашим героям.
Щодо класів, то всього їх п’ять. Окрім стандартної гілки вмінь, кожний має додаткові поліпшення. У чаклуна це покращення двох заклинань, у Некроманта можливість налаштувати бонуси скелетів тощо. Відкриваються ці вміння у кожного класу на різних етапах й для деяких потрібно зробити спеціальний квест. Після 50 рівня ще відкривається дерево Парагону, яке покращує вміння.
Щодо того, який клас найкращий говорити поки рано. Blizzard ледве не щодня випускає патчі з балансом та правками, інколи по кілька штук, тож до початку першого сезону ще багато чого поміняється. Це ж стосується донатів, які поки що виключно косметичні (і най би так і лишалося).
Грайте тим, який більше до вподоби, а потім можна буде почати новим і навіть одразу пропустити сюжетну кампанію.
В такому випадку ваш персонаж буде першого рівня, вся карта буде закритою, але портали в основні великі міста буду доступними.
Після завершення гри нам одразу дають додаткові квести, активності, пропускають в Епілог, після якого вже можна підняти рівень складності, виконавши всі умови. Тим, хто досягне майстерності на максимальному рівні складності дадуть можливість ще раз зустрітися з Ліліт, що б вже точно вирішити з нею усі питання. Якщо ви хочете Платину, тоді точно доведеться пройти цей шлях.
На PS5 гра чудово оптимізована та працює в 60 fps з дуже рідкісними просадками. Багів зустрічалося всього кілька. Найпоширеніша — гра переставала реагувати на команду. На панелі заклинань видно, що вони наче активовуються, але нічого не спрацьовує. В такому випадку допомагає вихід в меню вибору персонажа.
Ще один баг софтлокнув квест в підземеллі, бо прохід не відкрився. Відмова від квесту не допомогла, то ж я вирішив повернутися до нього вже після основного сюжету.
DualSense залучений не на повну. Але якщо стояти в калюжі з кислотою, то починає вібрути, що дуже і дуже корисно особливо коли за спецефектами та десятками ворогів нічого не бачиш.
На ПК гра почувається нормально, але точно не задовільно. Окрім PS5 грали на ноутбуці з 4070. Diablo IV видавала 190-250 FPS на ультрах при Full HD в різних локаціях та сценаріях. Що там ще було увімкнено\вимкнено не пам’ятаю, тому зробив скриншоти.
Здавалося б маємо чудовий показник, але часто, наприклад, в місті, чи під час серйозної заруби, частота кадрів різко падала з 250-240 до 190 і це дуже сильно відчувалося.
Якість графіки чудова, особливо кинематографічні ролики, але в кат-сценах на рушії гри картинка ставала помітно гірша. Здавалося, наче в неї суттєво прибирають деталізації.
Один раз спіймав баг з текстурами. В усьому іншому проблем не було.
Diablo IV буде цікава не тільки фанатам серії та жанру. Вона підійде навіть тим, хто не згоден гаяти час в ендгейм контенті, а бажає пройти основний сюжет, кілька десятків додаткових квестів та отримати свою порцію адреналіну, винищуючи орди демонів впродовж 30-40 годин.
