System Shock вийшов у 1994 році та попри номінальний жанр «стрілянина від першої особи» гра зібрала до купи окремі механіки та елементи таким чином, що зараз ми цей жанр називаємо «імерсивним симулятором». У нашому огляді System Shock розкажемо чи вийшло у Nightdive Studios повернути дідуся до життя і як він тримається у сучасному світі.
Починається гра дуже стильно. Дрон пролітає крізь хмарочоси міста недалекого майбутнього, повз проноситься щільний автомобільний трафік, всюди неонові вивіски, у тому числі з логотипами розробників та видавця. Дрон долітає до будівлі, заглядає у вікно і камера перемикається в тіло головного героя, який тільки но задумав здійснити хакерську атаку.
За хвилину нас затримують на гарячому і відводять до місцевого цабе. Сидячи з мішком на голові нас чемно просять відключити усі запобіжники штучного інтелекту SHODAN на космічній станції Цитадель, що ми успішно робимо, буквально за секунди, після чого герой втрачає свідомість від підступного удару по голові.
В оригінальній грі 1994 року цей пролог подавався у вигляді відео і навіть був окремим пунктом в меню гри. В рімейку всю цю сцену зробили частиною гри й такий підхід лише додає атмосферності. Хоча й довелося кілька разів показати світ не з очей протагоніста, що досить не типово для імерсивних симуляторів.
Минає пів року. Ми прокидаємося в медичній капсулі на тій самій станції Цитадель, що на орбіті Сатурна. SHODAN повністю взяла під контроль станцію і не гаяла часу. Персонал перетворився в кіборгів без жодного натяку на самосвідомість, а усі роботи та системи захисту вороже налаштовані на будь-які ознаки органіки. Це дуже нагадує фільм Event Horizon, який вийшов через три роки після гри, і ймовірно, сценаристи запозичили цю ідею саме з гри.
Наша задача проста — зупинити SHODAN у її прагненні розповсюдити вірус на Землі та знищити людство, перетворивши їх у своїх кібернетичних рабів.
На початку дозволяють налаштувати рівень складності окремих аспектів гри. Що б відчути весь смак гри, я раджу все лишати на стандартному рівні складності та лише опустити складність боїв, оскільки бойова система тут найгірший елемент гри.
Зброя взагалі не має бодай якоїсь віддачі, а вороги практично не реагують на постріли. Ви натискаєте кнопку і противник падає. Удари в ближньому бою так само не мають ніякої віддачі, просто тицяємо трубою чи гайковим ключем і за два-три удари ворог падає на підлогу. Тому ще раз, що б не затягувати й без того чималу гру раджу зменшити складність ворогів, а решту лишати як є. Тим паче, що всі інші елементи пропрацьовані чудово.
По жанру System Shock — екшен від першої особи, а по геймдизайну — чистокровний та хардкорний симулятор занурення.
Усі ауґментації герой власноруч інтегрує в тіло, взаємодія з оточенням, магазинами та комунікаціями відбувається напряму, без переходу в окремий інтерфейс і найголовніше — нас ніхто не веде за ручку до фінальних титрів.
Вся інформація, навіть вкрай важлива, подається через текстові та аудіозаписи чи повідомлення, і не дай Боже вам щось проґавити чи відволіктися, доведеться шукати необхідну інформацію у стосі збережених записів. Добре, що всі вони зберігаються в окремому журналі.
Якщо хочеться отримати задоволення від гри не витрачаючи зайвого часу на блукання лабіринтами Цитаделі, на початку гри можна обрати легкий рівень Місій і гра завбачливо розставить вказівники, по якім буде легше орієнтуватися у просторі. Принаймні, так вказано в описі.
Обов’язковим елементом гри є кіберпростір. В ньому ми вже змагаємося на території ШОДАН, але задача там проста і рідко викликає складнощі. Нам потрібно прорватися до ядра системи та знищити його.
Перешкоджати нам будуть елементи «антивірусної програми», які нещадно нас атакують. Заходити у кіберпростір доведеться не часто і сама механіка чудово розбавляє побігеньки по станції.
Також трапляються пазли з перенаправленням електроенергії з однієї точки в іншу. Вони не дуже складні, а знайшовши спеціальний модуль, його можна використати аби перенаправлення відбулося автоматично. Але зустрічаються такі модулі вкрай рідко, тому раджу зберігати їх на окремі випадки.
Попри прес версію, серйозних багів не зустрічалося, а от смішні бували. Наприклад, після завантаження збереження швидко зайшовши в кімнату де лежать трупи ворогів, вони падають на землю наче до цього стояли в Т-позі чи висіли під стелею. Ще бувало під час суперприскорення наткнувшись на ящики чи просто стрибнути, персонаж міг полетіти кудись в стратосферу, що дивно, ми ж знаходимося на космічній станції.
Оптимізована гра добре, хоча в моменти вибуху гранати fps може добряче просідати. Скоріш за все, система часточок та кількість ефектів на екрані добре навантажують систему.
За останні 30 років індустрія зробила кілька великих стрибків вперед, від графіки до покращення механік, вигадання нових та поєднання різних жанрів. Але якщо поглянути на імерсивні симулятори, то вся база, всі основні елементи лишилися незмінними, і як і в Prey 2017 року, так і в Bioshock 2007 року ви побачите і відчуєте все те, що вже було у System Shock ще у 1994 році.
Від рімейку такої культової гри хотілося бачити не тільки нову графіку, а поліпшення саме тих елементів та механік, які здійснили еволюцію за останні три декади, а саме бойовій системі та зручності для гравця та поваги до його часу.
Якщо з останнім ще більш-менш впоралися, то битися з ворогами нудно і вся бойова система виглядає як рудимент, який потрібно відкинути взагалі, або ж довести до притомного стану.
Навіть попри недоліки, ми все одно любимо симулятори занурення в першу чергу за цікавий світ та його дослідження, свободу вибору та персонажів. Nightdive Studios практично за копійки змогла візуально осучаснити класику ігрової індустрії, та випустила дослівний рімейк гри 1994 року.
Імерсивні симулятори виходять вкрай рідко, тому рекомендуємо бодай спробувати System Shock Remake, подібний досвід точно залишить відбиток на вашому гравецькому досвіду, і ви зрозумієте, наскільки спростилися (чи стали зручнішими) сучасні ігри.