У кожного геймера є така гра, яка не просто запам’яталась — вона вкарбувалась. The Elder Scrolls IV: Oblivion — гра, з якою ми виростали, сварилися, мирилися й, зрештою, закохувалися вдруге. І ось, у 2025-му, Bethesda кладе перед нами ремастер, наче старий сімейний альбом: очищений від пилу, з доданим RTX, але з тим самим портретом імператора, що дивиться на тебе і шепоче: «Ти — обраний». Це ностальгія заради хайпу чи щось більше? Дізнаємось це, коли знову повернемось у Сіроділ!
Зміст
Рік був 2006-й. На наших десктопах панувала легендарна ОС Windows XP, Linkin Park лунали з кожного Winamp’а, а хардкорні геймери — вступили до гільдії Темного Братсва. Тоді народився «Облівіон» — епос у форматі .exe, симфонія пафосу рівня «Володаря перснів».
Це була перша RPG, де ти буквально втрачав годину на те, щоб правильно налаштувати обличчя персонажу — тільки для того, щоб в грі він виглядав, як лицар без страху та докору (поки не буде бігти навтьоки від крабів 30+ рівня, хех). Але нас це не зупиняло.
Облівіон — це про атмосферу. Про те, як ти йшов в сторону наступного квесту, але опинявся в Айлейдських руїнах, де тебе і зжерли ті самі краби. Це про момент, коли ти крадеш виделку, а вся гвардія імперії вже на твоїх п’ятах. І ні, це не баг — це ф̶і̶ч̶а̶ рольова гра.
Ігровий світ вражав розмаїттям: міста Сіроділу з білокам’яними колонами та монументальними статуями, густі ліси, де за кожним кущем чатувала небезпека, і ті самі ворота в Облівіон — у полум’ї, грізні, але незабутні. І все це — з графікою, яка у 2006-му ламала щелепи (і ПК теж). HDR-блюр був потужнішим ніж навіть у Half-life 2. І, звичайно, зелений — як панівний колір.
Квести в Oblivion — окрема поезія. Від вступу в Темне Братство (де тебе запрошують після першого ж вбивства «не того NPC») до божевільного DLC про Шеогората, де сири й параноїя правлять балом — гра була щедрою на дивні, але геніальні сюжети.
А памʼятаєте «Whodunit?» — квест, де треба було вбити п’ятьох гостей у маєтку, не виказуючи себе? Hitman-стайл та вайби Агати Крісті залежно від обраного шляху проходження.
Облівіон — гра, де механіки були ідеально… дивними. В тебе була шкала навичок на все: від «Красномовства» (де розмова виглядала як Колесо Фортуни) до «Атлетизму», яку ти качав, просто бігаючи з кута в кут.
А ще автолевелінг. Так, сумнозвісна система, де з кожним твоїм рівнем всі вороги теж качались, і обірванець-гоблін починав носити high-level броню. Баланс? Ні, не чули.
Якщо ви грали в Oblivion без модів — ви або надлюдина, або мученик. «Better Faces», «Unofficial Patch», «Deadly Reflex»… І, звісно ж, Thomas the Tank Engine — святе. Хоча це вже Skyrim. Пам’ять давно минулих літ. Самі розумієте.
Моди не просто покращували графіку — вони буквально створювали нову гру. І Bethesda, як справжні філософи, це дозволяла. Зрештою, вони стали ДНК серії TES.
Так, Oblivion застарів. Але він досі має щось, чого бракує багатьом сучасним іграм — душевного тепла. Його незграбність, його пафос, його щирий наївний масштаб — усе це перетворює гру на справжній спогад про часи, коли RPG заправляли балом в індустрії.
Вона смішна, лагуча, але щира. І ми її любимо саме за це.
І ось — 2025 рік, і ми отримали Oblivion Remastered. Що це? Це ніби повернення додому — в дивакуватий, але щирий фентезійний світ, де демони дають джазу, а ти — обраний із в’язничних казематів.
А тепер ще й в 4K, з RTX, DLSS 4.0 і навіть майже (трохи пребріхую) живими обличчями NPC, які більше не схожі на ляльок з моторошного ярмарку. Але чи достатньо цього, аби знову закохатися в Сіроділ?
Це не рімейк. Це не перезапуск. Це обережний, але глибокий тюнінг культового продукту. Залишились знайомі квести, гумор, анімації NPC, які трішки незграбні (і в цьому шарм), але все це приправлено сучасними технологіями: від трасування променів до DLSS 4 і стабільних 60 fps навіть у гущі бою біля Воріт до Облівіону.
Сприймати Oblivion Remastered варто не як спробу переписати минуле, а як реставрацію імперської фрески: бруд зчищено, кольори (тут трошки спірно!) освіжено, але сенс і відчуття залишились.
Імператор усе ще помирає на початку. Тільки більш кінематографічно. А нас все ще кидають у хаос. І навіть ті самі стражники досі крикнуть навздогін: «Stop right there, criminal scum!».
Для фанатів TES це — повернення додому. А для новачків — шанс зануритись у гру, яка визначила стандарти RPG на роки вперед.
Гра запускається класично для ігор на рушії Unreal Engine 5 — з компіляції шейдерів. Трошки довгувато, але ця процедура одноразова на відміну від інших ігрових проєктів. Меню отримало «вогняний» редизайн. Музика — стара, але з ремастером звуку в lossless-якості.
Облівіон ніколи не був темним фентезі. Це завжди був мікс епосу, гротеску і ледь помітного гумору. І ремастер слідує цьому. Він, навпаки, підкреслив: ти не просто рятуєш світ, ти робиш це з лицарською іронією.
Вже з перших хвилин гра натякає: «Ти вдома». Кам’яні мури імперської в’язниці, обличчя імператора, якому довіряєш, хоч бачиш вперше, і голос Патріка Стюарта — все це повертається. І вже через 10 хвилин ти знову копаєшся в меню створення персонажа, обираючи між Аргоніанином і Бретоном.
Ремастер робить те, чого чекали майже 20 років: він приводить візуальний стиль гри у відповідність до ваших тодішніх спогадів, а не до реальності 2006-го. Пейзажі Сіроділа — як з обкладинки журналу National Geographic, тільки з кудлатими варгами та магами навкруги. А коли світанок пробивається крізь туман над озером Румаре — хочеться вставити скриншот у рамку.
Використання RTX виявилося дуже делікатним — світлотінь передається не «в лоб», як у деяких ремастерах, а ніжно підкреслює структури: сонячні промені пробиваються крізь вітражі в каплиці Імперського міста, відблиски танцюють на хвилях в порту Анвілла, а в очах NPC з’являються ледь помітні віддзеркалення (і трохи більше емоцій, ніж раніше). Тіні більше не «стрибають», а рухаються плавно й природно — особливо це помітно в густих лісах, де сонячні промені малюють живі візерунки на землі.
Звукове оформлення — ще один win. Музику Джеремі Соула перезаписали з новим мастером, але не зіпсували — вона така ж душевна, як і 19 років тому.
При цьому звукові ефекти отримали оновлення: ліс тепер живе, чути гілки під ногами, різноманіття флори та фауни, шелест вітру — все це створює повне занурення.
NPC отримали нові озвучки для побічних діалогів, але ключові голоси залишилися незмінними. Це дало ефект — гра сприймається як стара добра вистава, яку просто трохи реставрували та поставили в новому театрі.
Анімації рухів, хоч і залишили «той самий вайб», стали чіткішими. Особливо це помітно в битвах — удари мечем більше не виглядають як п’яні обійми з холодною сталлю навскіс. Реакції на попадання також покращилися. Додали нові анімації для кастування магії.
Інтерфейс тепер не виглядає як квест на виживання — зручні фільтри, пошук, і адаптація до геймпада чи миші/клавіатури на льоту. Така дрібниця — але яка велика різниця в грі на 100+ годин.
Oblivion завжди був химерним міксом класичної RPG та експериментального sand-box. Це гра, де ти міг врятувати світ… або витратити 12 годин на крадіжку сирів у Бравілі. І ремастер це не лише зберіг — він це підкреслив. Ви вільні відігрувати будь-яку роль.
Бойова система The Elder Scrolls IV: Oblivion Remastered залишилась впізнаваною — «блок/удар/відступ», але злегка вдосконалена. Додали відчуття ваги удару, а анімації критичних атак стали більш видовищними. Та не такими динамічними та адреналіновими як, наприклад, в Avowed. Нарешті влучання відчуваються як влучання, а не фантомні погладжування. І кров ворогів на нашій зброї!
Система розвитку персонажа в Oblivion Remastered зберігає класичний принцип TES: качаєш те, чим активно користуєшся. Але тепер додали нові механіки: за певну активність отримуєш «пасивні бонуси». Наприклад, якщо часто бігаєш, твоя витривалість зростатиме. Гра дійсно «бачить» твою поведінку і реагує на неї, роблячи розвиток персонажа ще більш персоналізованим.
Соціальна система (всі ці бесіди з колесом емоцій) залишилась — але перероблена. Меню тепер наочніше, емоції персонажів синхронізовані з мімікою, і переконання стало схожим на мініголоволомку. Але найголовніше — тепер можна завойовувати репутацію не лише для гільдій, а й для регіонів.
Квести! Саме вони — хребет геймплею Oblivion. І тут нічого не зіпсували. Але головне — ремастер зберіг дух експерименту. Досі можна дістати квест, просто випадково прочитавши книгу.
Справжня магія Oblivion завжди була не в головному квесті, а в побічних історіях, і тут The Elder Scrolls IV: Oblivion Remastered робить реверанс у бік фанатів. Квест із гільдією вбивць тепер не просто темний і морально неоднозначний — він жахаюче атмосферний, зі стеслом, приголомшливою звуковою доріжкою та варіативністю. Можеш вбити жертву, отруїти, зманіпулювати іншими або… передумати. І це теж враховується!
Квест «Painted World» (той, де герой потрапляє в картину) — тепер не просто візуальний сюрприз, а повноцінна арка з трьома альтернативними фіналами.
І найважливіше — свобода. Те, за що любили Oblivion. У ремастері вона не просто лишилась — її посилили. Більше взаємодії з об’єктами, більше фізики, більше реакцій світу на тебе. Ти можеш убити важливого персонажа, і гра адаптується. Можеш пройти гру малою кров’ю, як дипломат. Можеш не пройти її взагалі — і просто жити. Oblivion Remastered — життя в іншому світі, де сюжет — лише один із вибраних шляхів.
Гра не просто стала красивішою, взявши за основу графічний рушій Unreal Engine 5. Вона зберегла свій художній стиль. Цей «європейський високий фентезі-ренесанс» з м’якими кольорами, елегантними замками й мальовничими лісами лишився. Але тепер усе це виглядає як ілюстрації з книжки, яка ожила. Та і без мінусів не обійшлося: брудний помаранчевий фільтр витіснив зелений. Але мод-мейкери у справі! Fix it.
Технологічно ремастер радує око гравця. Тут повністю перероблена геометрія ландшафтів, з новими вершинами, рослинністю, об’єктами. Тепер гори справді високі, річки — глибокі й стрімкі, а підземелля — лабіринти, де можна втратити годину. Хоч там і нудновато.
Дерева реагують на вітер, вода має рефракцію та реальні течії. Навіть тварини мають фізику — олень може впасти, послизнувшись на схилі. Так, це вже на рівні Red Dead Redemption 2.
Персонажі теж зазнали метаморфози: реалістична шкіра, спроби в міміку, погляд, який не просто пірнає в безодню, а дивиться на тебе з розумінням (або відразою, якщо ти вкрав щось із полиці). Система персоналізації персонажів не те щоб вражає. Вона десь між Baldur’s Gate 3 і Cyberpunk 2077.
Проте краса — це ресурс. І The Elder Scrolls IV: Oblivion Remastered ненаситно їх поглинає. Автор цих рядків грав у неї як на ПК, так і на ноутбуці. В першому випадку — AMD Ryzen 7 2700, 2×8 GB DDR-4 та Zotac Geforce GTX 1080 Ti. Середні налаштування графіки і роздільна здатність 1080p. Звісно, без променів та DLSS. Але 45 к/с я отримав на відкритих локаціях, а в інтро-місії і всі 60 к/с.
«Драконовий» ноутбук з флагманською 5090 RTX, який дуже скоро отримає і свій власний огляд на ITC, на ультра налаштуваннях в роздільній здатності 3840×2400 — видав 47-50 FPS. Обраний DLSS Balanced з увімкненою генерацією кадрів. Майбутні патчі покращать ситуацію, але факт залишається фактом: щоб отримати максимум, треба мати топове залізо.
А ще є моди. О, моди! Bethesda не забула своїх фанатів і офіційно… заперечила можливість їх переносу з оригіналу. Але що зупинить спільноту моддерів? Питання, звісно, риторичне.
До речі, гра немає української локалізації. Це може бути проблемою, та народні умільці вже викотили перші варіанти українізатора. Сирий, але задовільний варіант. Для тих, хто хоче тут і зараз.
Попри всю графічну міць,The Elder Scrolls IV: Oblivion Remastered майже не крашиться.
Тобто Bethesda вперше зробила не тільки красиву, але й технічно адекватну гру. Не Starfield, а щось не стидливе. Так, є баги — це Oblivion. Але вони кумедні, не критичні і навіть… ностальгійні.
The Elder Scrolls IV: Oblivion Remastered доступна в Steam та Xbox, а також вже є в ПК-версії Game Pass. Цього тижня її додали до хмарного сервісу GeForce NOW.
За стандартну цифрову версію гри в Steam просять 1 799 гривень, а The Elder Scrolls IV: Oblivion Remastered – Deluxe Edition коштує 2 199 гривень.
Вміст цієї версії наступний:
«Horse Pack Ar» – іронічний натяк розробників на сучасну індустрію, де повсюди продаються навіть косметичні предмети чи незначні доповнення за реальні гроші. Це як жарт, що висміює тенденцію до комерціалізації ігор через мікротранзакції. Але чий би кінь іржав.
Доповнення Horse Armour для оригінальної The Elder Scrolls IV: Oblivion стало знаковим у історії як перше косметичне DLC для консольних ігор. У 2006 році Bethesda запропонувала гравцям броню для коня за $2,50, що викликало шквал критики через завищену ціну за суто декоративний елемент.