Sony взяли за звичку перевипускати деякі свої хіти на поточному поколінні консолей з покращеною графікою та різними бонусами, аби доплата у $10 не виглядала як здирництво за патч з розблокованим FPS та мінімальними графічними поліпшеннями. Яким вийшов ремастер The Last of Us Part II та чи варто оновлюватися до нього власникам PS4 версії гри, розкажемо у нашому огляді The Last of Us Part II Remastered.
The Last of Us Part II викликала справжній шквал емоцій у гравців ще до виходу гри. Важливі сюжетні повороти потрапили в мережу за кілька місяців до релізу гри й цей потяг ненависті до розробників вже було не зупинити. Але залишимо емоції у минулому, на мій погляд, TLOU Part II неймовірна гра, починаючи від історії та акторської гри та закінчуючи ігроладом та увагою до деталей. І за останні чотири роки вона аж ніяк не втратила своєї актуальності. А тепер про особливості ремастеру.
Перевидання отримало ряд графічних поліпшень. Основне: 4К роздільність та 60 кадрів на секунду. Щоправда, доведеться обирати між чесним 4к/30fps та 2к роздільністю з розтягуванням картинки до 4к, але вже при 60 кадрах на секунду. Приблизно в такому ж режимі працює гра у версії для PS4 з патчем для PS5.
По відчуттю, працює все стабільно в обох режимах, але докладних тестів продуктивності гри можна дочекатися від експертів типу Digital Foundry.
Щодо якості картинки, то, на перший погляд, практично нічого не змінилося. Окрім роздільності гра отримала інші візуальні поліпшення та дещо змінене освітлення. Проте, якщо ви грали в оригінал у такому далекому 2020 році, то при першому запуску вам може здатися, що ви запустили версію гри для PS4. І це комплімент розробникам, які витискали з PS4 усі соки. Також завантаження стало помітніше швидшим, навіть у порівнянні із запуском версії для PS4 на PS5. Хоча кілька секунд все одно доведеться почекати перед кожним режимом гри.
Візуальні зміни настільки не помітні без прямого порівняння з оригіналом, що просити гроші за такий ремастер було би справжнім здирництвом з боку Sony, тому вони додали у грі новий контент.
Зможете визначити на якому скриншоті версії для PS4 та PS5?
Для початку про вирізані рівні. Їх вирізали з оригінальної гри, а тут їх маємо в недоробленому стані. Рівнів три та здебільшого це просто симулятор ходіння з кількома міні-іграми чи просторовими пазлами, але в одному навіть доведеться постріляти. Головна їх цінність — коментарі розробників, які пояснюють, з якої причини ці рівні прибрали.
І, як не дивно, головна причина — наративна. Розробники зрозуміли, що ті сценарні та ігромеханічні рішення які були прийняті в цих рівнях розтягують гру та не дають бажаного ефекту в кульмінації. Щобільше, навіть погіршують сприйняття фіналу гри з точки зору емоційного занурення гравця.
Деякі коментарі також пояснюють ґеймдизарнерські рішення які приймаються під час розробки, що теж цікаво було почути.
Можливість грати на гітарі виокремили в повноцінний режим, що насправді треба було зробити ще в оригінальній грі. Я не володію вмінням гри на гітарі, але якщо згадати як ентузіасти втілювали відомі хіти завдяки цій механіці, то її реалізація була доволі реалістичною (з поправкою, що це додаткова механіка в пригодницькій грі, а не повноцінний симулятор гри на гітарі).
В перевиданні додали ще кілька струнних інструментів, наприклад банджо, які звучать абсолютно по-різному. Також на звучання впливають додаткові налаштування педалі звукових ефектів. З приємного, можна обрати з поміж кількох виконавців, у тому числі композитора обох частин The Last of Us Ґуставо Сантаолала.
Головною причиною аби придбати оновлення для багатьох може стати режим виживання під назвою No Return. Суть його проста, обираємо героя за якого відправляємося на арену де доведеться відбиватися від хвиль противників.
Маємо десять героїв, по п’ять з боку Еллі та Еббі. Відкривати їх доведеться поступово, але кожний має свій базовий набір вмінь, рецептів та пристосовані для конкретних стилів грання, наприклад Лев чудово підходить для стелсу, а Джоел та Томмі не можуть ухилятися від противників, мабуть, старість дається в знаки. Зате діди мають вищу протидію до близьких атак та унікальну зброю.
Аби завершити повне коло та “пройти” No Return потрібно здійснити п’ять успішних послідовних забігів що б дістатися та перемогти боса. Після кожного успішного забігу повертаємося на базу для поліпшення зброї чи покупки додаткових рецептів для амуніції, чи навіть зброї. Станок для поліпшення зброї є й на аренах, але навряд у вас стане часу користуватися ним. Перерви між хвилями ледь вистачає аби добігти до скрині з припасами та виготовити аптечку чи гранати. А деякі режими арен так взагалі не дають часу на перепочинок постійно підкидаючи пресингуючих противників поки не спливе час.
Після успішного завершення дев’яти забігів відкриються Щоденні забіги. В цьому типі гри комбінація рівній для забігів є сталою для усіх гравців протягом 24 годин. Ідея його дуже проста, визначити, хто пройде весь ланцюжок забігів якнайшвидше набравши найбільшу кількість балів.
Режим не простий, навіть на середній складності проблеми виникають вже на другій вилазці. Попри усі сценарні наративи гри, що найзліший звір це людина, для мене в No Return найбільшу небезпеку становили саме заражені. Найчастіше я помирав бувши жорстоко загризеним.
Попри те, що розробники називають цей режим rogue-like, я б назвав його просто rogue, адже після смерті абсолютно весь прогрес та всі накопичені ресурси та предмети зникають разом з героєм. Жодного спільного досвіду чи валюти персонажі не мають, кожний забіг починається з абсолютного нуля. Також міняється набір рівнів для забігів.
Зі спільного прогресу можна виділити хіба що виконання умов для відкриття персонажів та костюмів для них, а також додаткових режимів вилазок. Але вони не мають безпосереднього впливу на ігролад та по суті є прогресом всього режиму No Return.
Сподобалося, що розробки не вивалюють на гравця все й одразу, а поступово відкривають нові типи арен та модифікатори.
Ймовірно цей режим є залишками TLOU Factions, окремого мультиплеєрного проєкту в серії, який нещодавно офіційно скасували. На противагу торішньому rogue-like режиму для God of War Ragnarok, No Return не має сюжетного навантаження. В першу чергу це можливість випробувати бойові механіки гри без жодних наративних обмежень.
Ймовірніше The Last of Us Part II Remastered в першу чергу готувався для релізу на ПК, але навіть якщо й так, це все одно найкраща версія гри для тих, хто ще не знайомий з історією Джоела, Еллі та Еббі. Якщо ж ви хотіли повернутися до гри з оновленою графікою, то мушу вас розчарувати, різниці без прямого порівняння ви не помітите, а на PS5 з патчем можна отримати 60fps навіть у версії гри для PS4.
За додаткові 329 грн які просять з власників оригінальної гри по суті дають бонусний контент в якому можна провести не меншу часу, ніж в оригінальній грі. При цьому No Return виглядає як повноцінний добре пропрацьованій самостійний режим. Навіть жаль, що в ньому відсутній кооператив.