Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 запрошує гравців у темний, небезпечний і повний інтриг Сієтл, де кланові війни точаться не лише за владу, а й за саму сутність існування вампірів. Після років очікування, перенесень і змін розробників фанати серії сподівалися на справжнє повернення легенди. Але чи виправдала нова частина ці сподівання — чи стала черговою тінню минулої слави? У нашому редакційному огляді ми розберемося, де Bloodlines 2 сяє неоновим блиском, а де залишає по собі лише присмак розчарування.
Зміст
Сюжет Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 мав би бути серцем гри, але на практиці часто виглядає хаотично та недопрацьовано. Лише детективна гілка основного сюжету час від часу рятує ситуацію — вона підкидає кілька несподіваних твістів і здатна втримати увагу гравця.
Тут історія працює чіткіше, інтрига відчувається, а пошук доказів додають відчуття справжнього занурення у світ вампірських інтриг. Тут навіть розмови з хтивою шафою для паперів у поліцейському відділенні можуть здатися не такими вже й сороміцькими.
Саме ця частина сюжету здатна втримати увагу, навіть якщо решта ліній виглядає недопрацьованою або хаотичною. Хоча загальна історія все одно виглядає недоробленою чи дещо недосказаною.
Ідея кланових інтриг і політичних маніпуляцій присутня, але реалізація не дає гравцеві відчуття справжньої ваги цих конфліктів. Багато квестів виглядають як декоративна обгортка для місій штибу “віддай-назбирай-принеси”, де вибір клану майже не впливає на хід подій. Тільки на ігролад, й то частково. Але про це пізніше.
Сієтл у Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 атмосферний на перший погляд, але швидко розчаровує. Більшість районів виглядає декоративними “коробочками” як у недорогих ситкомах кінця 90-х, NPC часто повторюють одні й ті самі анімації, а життя міста відчувається наполовину. Де машинний трафік взагалі-то? Масштаби інтриг не відповідають амбіціям розробників, і це сильно б’є по зануренню. Але неон трохи рятує.
Діалоги та персонажі другого плану мають свої світлі моменти, але більшість з них поводяться шаблонно. Реакції на дії гравця часто нелогічні, а моральні дилеми, які мали б задавати тон, виглядають натягнутими та поверхневими.
Нарратив намагається грати з часом: флешбеки та внутрішні монологи додають глибини, але частіше плутають, ніж пояснюють. Для фанатів оригінальної Bloodlines це приємна відсиланка, але новачкам доводиться самостійно розшифровувати мотиви персонажів. Лор гри безперечно багатий і досить пропрацьований, але питання в тому, чи захочуть нові гравці вникати в усі його нюанси, коли подача часом плутає і навантажує надлишком інформації.
Ритм оповіді Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 досить рваний. Інтенсивні сцени інтриг різко обриваються побічними завданнями, які часто нічим не пов’язані з головним сюжетом. Це не створює ефект цілісного живого світу.
Кланова система обіцяла багатогранність, але на практиці відмінності між кланами часто зводяться до косметики (буквально: предметів вашого гардероба) і кількох унікальних скілів. Вибір клану НЕ змінює ключові сюжетні моменти, що робить повторне проходження менш захопливим, ніж очікувалося.
Наслідки виборів виглядають недоробленими. Часто здається, що гра хоче робити глибокі сюжетні розгалуження, але реалії ігроладу та технічні обмеження не дають цьому статися. Багато рішень відчуваються декоративними, а їхній вплив на світ — мінімальним.
Деякі сюжетні лінії Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 виглядають непослідовними: персонажі, що обіцяють інтригу, іноді зникають або практично не впливають на хід подій. А є ті, у кого на обличчі буквально написані майбутні повороти сюжету.
Ідеї є, потенціал відчувається, але технічні недоробки, порожні райони та слабкі наслідки виборів залишають гравця з відчуттям незакінченої гри.
Ігроладно Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 більше засмучує, ніж радує. Механіки збору крові потрібних резонансів виглядають цікавими на папері, але під час проходження швидко стають рутинними та обмежують свободу гравця. Кожен тип крові потрібен для активації та прокачування вампірських здібностей.
Кланова система у Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 наче обіцяє масштаб і глибину, але реалізація виявилась не настільки багатошаровою, як сподівалися фанати. У базовій версії гри доступні шість кланів — від запальних Brujah, що вирішують конфлікти силою, до тіньових Lasombra, які буквально зливаються з темрявою. Є також елегантні, але зверхні Ventrue, містичні Tremere, підступні Banu Haqim і артистичні Toreador. А для тих, хто не визнає жодних правил, — аутсайдери Caitiff, що плюють на вампірську ієрархію.
Кожен клан має власні здібності, стиль гри та навіть унікальні репліки в діалогах, тож, на перший погляд, система виглядає глибоко продуманою. Втім, на практиці різниця між кланами не завжди настільки відчутна, як хотілося б. Гра дає змогу експериментувати з бойовими або соціальними навичками, але кардинально інший досвід проходження від цього ніяк не формується.
Цікаво, що спочатку розробники планували випустити Toreador і Lasombra як DLC, однак після критики від спільноти ці клани все ж увійшли до основної гри. Це хороший жест, який свідчить: автори дослухалися до фанатів.
Система розвитку персонажа виглядає сучасно, проте її глибина не дотягує до обіцяного. Шість основних гілок, від фізичних до ментальних навичок, відкривають нові здібності лише поступово, і кожна прокачка потребує крові як універсальної валюти.
Цікаво, що деякі скіли можна “підхопити” у представників інших кланів, якщо вміло з ними взаємодіяти. Але в реальній грі ця механіка більше схожа на обіцянку, ніж на продуману систему. Здається, Bloodlines 2 надто боїться дати гравцю справжню свободу, тож RPG-елементи залишаються на поверхні, не розкриваючи те, що могло б зробити гру по-справжньому унікальною.
Бойова система Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 базується на комбінації фізичних атак і базових вампірських здібностей. Виглядає функціонально, але одноманітно. Бої швидко повторюються, а стратегічних варіантів мало — особливо якщо порівнювати з очікуваннями фанатів, які розраховували на глибшу тактичну складову.
Стелс, який обіцяв стати альтернативним стилем проходження, часто підводить. Непередбачувана поведінка NPC, баги з видимістю та обмежені можливості взаємодії з оточенням знижують ефект занурення і роблять приховане проходження радше експериментом, ніж повноцінною механікою.
Паркур у Bloodlines 2 працює краще, ніж можна було очікувати для RPG із відкритим світом. Переміщення по дахах, вузьких проходах і зовнішніх конструкціях відчувається природним і нагадує мікс Dying Light: The Beast, Mirror`s Edge та Marvel’s Spider-Man. Стрибки та лазіння реалізовані плавно, без серйозних технічних проблем. Ця механіка дійсно додає відчуття вертикальної свободи і дозволяє по-новому досліджувати Сієтл.
Хоча паркур не революційний і іноді виглядає як додатковий геймплейний елемент для видовищності, його інтеграція у світ працює органічно. Можливість швидко підніматися на дах чи обирати альтернативні маршрути підсилює відчуття живого міста і дає гравцю більше контролю над пересуванням. Це одна з тих частин гри, де відчувається, що розробники приділили увагу деталям і фізиці руху.
Взаємодія з іншими персонажами залишає двояке відчуття. Діалоги та квести, що обіцяють відкриття нових навичок чи підказок для розгалуження сюжету, часто виглядають механічними. NPC можуть давати однакові репліки або повторювати одні й ті самі завдання, що швидко стомлює.
Іноді можна прямо відмовитися від виконання завдання, а гра все одно підштовхує його реалізацію. Персонаж реагує легким роздратуванням, але фінальна реакція виливається у комплімент за “добре ставлення”. Логіка подій при цьому здається натягнутою: вибір гравця існує формально, але реального впливу майже немає.
Це могло б стати одним з найцікавіших складників гри, додаючи непередбачуваності та інтерактивності, але в поточному вигляді це підкреслює недосконалість Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2.
Повторне проходження Bloodlines 2 обіцяє багатий досвід завдяки системі кланів і нелінійним сюжетним гілкам, але на практиці реіграбельність залишає змішані враження. Кожен клан має унікальні здібності, що змінюють стиль проходження, а вибори у діалогах та квестах впливають на відносини з NPC і розвиток сюжету. Це потенційно мотивує спробувати різні підходи та повернутися до гри після першого проходження.
Проте деякі рішення, які здаються драматичними, практично не впливають на подальші події, а ключові сюжетні зміни часто обмежуються невеликими варіаціями діалогів або побічними квестами. Такий підхід створює відчуття, що повторне проходження не завжди винагороджує за зусилля.
Розгалуження сюжетних ліній місцями хаотичне. Деякі квести та персонажі зникають без логічного пояснення або не мають відчутного впливу на фінал. Це зменшує ефект повторного відкриття світу, адже гравець може відчути, що певні гілки існують лише для ілюзії вибору.
Ігрові механіки Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 теж впливають на реіграбельність. Використання вампірських здібностей і розвиток навичок через кланові дерева пропонують альтернативні стилі проходження, але деякі здібності надто обмежені або незначно змінюють підхід до бою, що знижує мотивацію пробувати всі варіанти. Попри це, повторне проходження може стати цікавою вправою у соціальних взаємодіях.
Атмосфера міста та нові діалогові лінії при повторному проходженні додають бонус до занурення, проте вони не компенсують базових недоліків сюжету та наслідків виборів. Відсутність значних змін у кінцівках після альтернативних рішень залишає відчуття недопрацьованості.
Критичною є також лінійність деяких побічних квестів. Попри наявність варіантів виконання, кінцевий результат часто один і той самий.
Повторне проходження Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 пропонує певну свободу та альтернативні стратегії, але відчуття вагомих наслідків від виборів іноді втрачається. Механіки гри стимулюють експерименти, але не завжди винагороджують їх відповідно.
Це ще один аспект, де гра демонструє великий потенціал, але технічні та сюжетні недоробки залишають частину гравців із відчуттям розчарування. Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 — ідеально неідеальна гра, і низька реіграбельність тут — яскравий приклад цього балансу.
Звуковий супровід у Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 відразу задає тон гри. Меланхолійні готичні мотиви переплітаються з сучасними електронними елементами, що створює атмосферу темного і загадкового Сієтла. Вона формує потрібний вайб.
Саундтреком займалися Рік Шаффер, Еймер Ноун і Крейг Стюарт Гарфінкл. Їхня робота поєднує неонуарні елементи з традиційною готичною естетикою, що робить локації більш живими. Мінорні композиції підкреслюють почуття самотності та небезпеки, а більш динамічні треки додають напруження під час боїв і стелс-сцен.
Інтеграція музики в ігровий процес заслуговує окремої уваги. Вона реагує на дії гравця, змінюючи темп і настрій сцени. Наприклад, у барах або на вулицях Сієтла звучать джукбоксові композиції, що додають відчуття реального життя вампірів та їхніх буденних ритуалів. Власне, в нашому імпровізованому лігві один такий олдскульний музичний апарат і стоїть.
Озвучення NPC непогане і допомагає зануритися в світ гри. Голоси персонажів добре відображають їхній клан і характер. Акторська гра, хоч і не без недоліків, дозволяє повірити у мотивацію персонажів, що особливо важливо для взаємодії та вибору у сюжеті.
Проте є і слабкі сторони. Деякі репліки часто повторюються. Іноді анімація персонажів не зовсім синхронізована зі звуковими ефектами, що створює відчуття недоробленості та може відвертати від сюжету.
Система ефектів здібностей та боїв у Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 продумана: удари, крики, енергії здібностей — усе це озвучено переконливо, що робить сутички більш драматичними.
Візуальні ефекти у Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 вдало підтримують її темну, гнітючу естетику, водночас залишаючись впізнаваними в межах серії. Гра активно використовує контраст між неоновими відблисками нічного Сієтла та глибокими тінями, у яких ховаються вампіри. Кров, що розбризкується на камеру після ближнього бою, світлові переливи під час активації здібностей, легке мерехтіння ліхтарів — усе це працює на створення відчуття постійної загрози й загадковості.
Особливо варто відзначити різдвяно-зимовий вайб, який відчувається ледь не в кожній сцені. Сієтл тут не просто похмуре місто нічних полювань — воно прикрашене вогниками, засипане снігом, ялинки вже вбрані у святкові гірлянди. Цей контраст між зовнішнім святковим блиском і внутрішньою темрявою світу вампірів створює доволі унікальну атмосферу: красиву, але холодну.
Моделі персонажів виконані якісно: впізнавані обличчя, костюми та дрібні елементи дизайну кланів. Особливо виділяються головні NPC, чия деталізація не лише радує око, але й передає характер і статус у світі вампірів. Водночас сторонні NPC виглядають менш переконливо, і іноді анімації рухів виглядають штучно і бюджетно.
Анімація боїв і стелсу у Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 — це, мабуть, один із найконтроверсійніших аспектів гри. З одного боку, The Chinese Room явно намагалися надати рухам ваги: удари виглядають відчутно, кров бризкає ефектно, а фінальні добивання часом нагадують театральні сцени в дусі старих слешерів. Але варто провести кілька боїв поспіль — і стає помітно, що система далека від досконалості. Анімації не завжди зшиваються плавно, удари можуть “пролітати” повз супротивників, а фізика тіл, схоже, живе за власними законами.
Схожа ситуація і зі стелсом. Хоча концептуально ідея цікава — підкрадатися з-за спини, використовувати здібності для безшумного знищення ворогів, але реалізація часом кульгає. Вороги реагують непослідовно: іноді бачать гравця через стіну, а іноді не помічають, як герой буквально розчиняє поруч когось у темряві. Анімації прихованих атак виглядають красиво лише перші кілька разів, після чого починає дратувати їхня одноманітність.
Є відчуття, що гра намагається поєднати дві механіки: динамічний екшен і класичний RPG-стелс, але не доводить жодну до ідеалу. Ті ж бої хоч і виглядають видовищно, та часто зводяться до безладного махання руками й використання одних і тих самих здібностей. Відсутність чіткого фідбеку від ударів — окрема проблема: гравець не завжди розуміє, чи справді влучив, чи просто зробив гарний жест у повітрі.
Система освітлення — один із сильних аспектів гри. Темні приміщення контрастують із яскравими вивісками, а динаміка світла додає драматизму. Особливо ефектно виглядають нічні сцени, де ліхтарі відкидають довгі тіні, підкреслюючи готичну атмосферу Сієтла.
Однак варто зазначити, що гра не використовує трасування променів (ray tracing). Це означає, що хоча освітлення виглядає ефектно, воно не досягає рівня сучасних ігор, які використовують ці технології для досягнення більш реалістичних та глибоких світлових ефектів. Але модороби вже пофіксили це.
Автор цих рядків проходив гру на ноутбуці MSI Vector 16 HX AI A2XWHG, який оснащений Intel Core Ultra 9 275HX та відеокартою NVIDIA GeForce RTX 5070 Ti Laptop. Він впорався з Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 без проблем: всі налаштування виставлені на ультра, роздільна здатність зовнішнього монітора — 2560×1440.
У нативному режимі, без DLSS та генерації кадрів, показник FPS стабільно тримається на рівні 70+. Водночас гра не підтримує HDR, що особливо помітно на яскравих неонових локаціях Сієтла: контраст і насиченість кольорів могли б виглядати значно живіше на сучасних екранах, але цього ефекту немає.
Ігровий екран та навігація у Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 зроблені досить зручними: мапа та меню логічно структуровані, але часом занадто перевантажені інформацією. Нові гравці можуть відчувати складнощі на початку, особливо у комбінації з клановими здібностями та деревом навичок.
Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 пропонує три варіанти придбання. Базове видання оцінене у 1 459 гривень — для гри без мультиплеєра це вже не бюджетний рівень. Deluxe Edition обійдеться у 1 699 гривень, а Premium Edition — у 2 189 гривень.
У дорожчих комплектаціях додаються косметичні бонуси та доступ до двох сюжетних DLC, запланованих на 2026 рік. Тобто, навіть після релізу повна історія буде розгортатись поступово.
Щодо локалізації Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2, то офіційної української версії наразі немає. Гра підтримує субтитри й інтерфейс кількома європейськими мовами, але українська до списку не потрапила. Це прикро, адже для багатьох гравців атмосфера “Маскараду” значною мірою тримається на діалогах і нюансах тексту.
Контент сайту призначений для осіб віком від 21 року. Переглядаючи матеріали, ви підтверджуєте свою відповідність віковим обмеженням.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-06029.
