2025-й вийшов доволі бурхливим: індустрія одночасно “вибухала” від гучних релізів, сміливих інді-експериментів і чергових скандалів навколо сервісів, підписок та масової ШІ-істерії. Було відчуття, що весь світ ігор одночасно змагався за нашу увагу, змушував сперечатися, радіти, злитися і дивуватися. Цей рік подарував і глибокі історії, і шалені екшени, і ремастери, які змушували переглядати класику по-новому. У нашому редакційному матеріалі ми підбиваємо безкомпромісний, але з ноткою любові до ігор підсумок. Хто реально став найкращим у 2025-му?
Зміст
Hollow Knight: Silksong нарешті вийшла — і зробила рівно те, чого від неї чекали: беззаперечно забрала корону інді-релізу року. Team Cherry не перевинайшли жанр, не намагалися зруйнувати канон, а замість цього зробили те, що вміють найкраще: витончений, жорсткий і напрочуд стильний метроїдванійний екшен з тією самою хірургічною точністю у кожному русі.
Silksong не намагається бути простішою. Вона швидша, технічніша й амбітніша, але водночас така ж медитативна та музично підкреслена, як і оригінал. Інді-гра, про яку говорили роками, справді виправдала хайп і задала планку, до якої тепер тягнутимуться інші.
І головне — Silksong знову показала, наскільки важливим для інді-сцени є авторський почерк. У час, коли багато невеликих студій женуться за трендами або намагаються відкусити шматок лайвсервісного пирога, Team Cherry спокійно й наполегливо зробили гру своєї мрії, не підлаштовуючись під алгоритми й маркетингові поради. Саме тому вона виглядає так щиро: кожен біом продуманий до дрібниць, кожен ворог має свій характер, а кожна битва ніби танець, який хочеться відточувати знову й знову. Silksong нагадала, що інді можуть бути не малобюджетними, а великими у своїх амбіціях і впливі на ігрове комм’юніті.
Думали, тут буде рейсінг, футбол або літачки? Ні, справжній симулятор року — це Kingdom Come: Deliverance II. Навіть якщо формально гра позиціюється як RPG, на практиці вона працює як найчесніший, найжорсткіший і найприземленіший симулятор середньовічного життя, який ви тільки можете знайти у 2025 році.
Warhorse знову зробили свій фірмовий трюк: ні магії, ні драконів, ні зручних умовностей — тільки бруд, холод, болісні тренування, соціальна нерівність і постійне відчуття, що ти в цьому світі не герой у сяючих латах. Саме за це гру і люблять, адже вона симулює не фантазійне середньовіччя Голлівуду, а у Богемію XV століття з її суперечливими законами, суворою побутовою рутинністю та насиченим, але небезпечним життям.
Саме ця відданість реалізму і робить гру нашим “Симулятором року”. Бо жоден інший проєкт цього року не передавав так точно відчуття занурення, де кожен день виклик, кожен конфлікт — ризик, а кожна перемога результат терпіння, навичок і трохи здорової впертості. Kingdom Come: Deliverance II симулює не механіку, а середньовічне життя. І робить це краще за багатьох “справжніх” симуляторів.
Наш вибір тут Commandos: Origins. Серія повернулася, і у 2025‑му ми отримали не просто ностальгію, а справжній тактичний виклик. Тут не про фарм ресурсів або мільйони юнітів на карті, а про точність, планування і нерви, бо кожен крок має значення, кожна помилка карається. Рівні змушують комбінувати стелс, інфільтрацію і прямі атаки, підганяти час і реакції, а гра відчувається як живий мозковий тренажер для тих, хто любить думати тактично.
Другий прихід серії показав, що розробники не бояться залишити складність, деяку архаїчність механік і вимоги до терпіння гравця. Так, є питання до оптимізації, деколи підводить штучний інтелект, але саме це робить гру справжнім тактичним симулятором. Тут ніщо не дається просто так. Для фанатів жанру та тих, хто ностальгує за класичними Commandos, Origins дає свіжий досвід із перевіреними механіками і сучасною подачею.
Саме тому вона отримує нашу номінацію “Стратегія року”: неспішна, розумна, складна і водночас та, що надзвичайно задовольняє, коли твій план таки спрацьовує. Commandos: Origins нагадує, що стратегія — це не завжди глобальна війна, іноді це один хитрий продуманий план і море адреналіну.
DOOM: The Dark Ages показує, як класичний шутер може перетворитися на щось нове, не втративши своєї суті. Серія перенесла гравця у темне середньовіччя, де мечі, щити та булави стають основою бою. Але це не просто косметична зміна: кожна сутичка тепер вимагає тактичного мислення, відчуття ритму та правильного поєднання атак, блоків і парирувань. Кожен рух, кожен удар мають вагу і це робить бойову систему глибшою та насиченою.
Гра зберігає динаміку та інтенсивність DOOM, але додає стратегічну складову: хаотичний екшен перетворюється на майстерно побудовані “танці смерті”, де швидкість і агресія поєднуються з обережністю та розрахунком. Локації деталізовані, вороги багатоликі і реагують на дії гравця, а темна, середньовічна атмосфера робить світ живим і небезпечним. Кожна битва змушує адаптуватися, комбінувати інструменти і використовувати оточення, перетворюючи екшен на глибокий і насичений досвід.
Це сміливий крок для серії: відмова від класичного sci‑fi сеттингу на користь середньовічного фентезі ризикована, але виправдана. DOOM: The Dark Ages зберігає адреналін, брутальність і швидкість франшизи, одночасно пропонуючи новий погляд на бойову систему і тактичні можливості. Саме ця сміливість і глибина роблять її беззаперечним Action року 2025.
Battlefield 6 повертає серію до її класичних коренів: масштабні битви, командна взаємодія, руйнування навколишнього середовища і поєднання техніки з піхотою, що дає справжнє відчуття війни. Тут не обійшлося без хаосу: танки, літаки, артилерія, десятки гравців на великій мапі. Усе це створює вибухову суміш тактики, швидких рішень і адреналіну.
Звісно, кампанія далеко не шедевр, бо вона коротка, епізодична і не завжди емоційно захоплива. Також деякі моменти мультиплеєра іноді відчуваються запозиченими з іншої відомої серії ігор, але на тлі великого масштабу та взаємодії команди ці нюанси губляться.
Battlefield 6 сильний тим, що одночасно підходить і для новачків, і для ветеранів серії. Перші отримують зрозумілу, видовищну гру, другі — знайоме відчуття тої самої “Баттли”. Це шутер, який дійсно захоплює і залишає яскраві враження. Саме так виглядає “шутер року” у 2025‑му.
2025-й запам’ятався й поверненням серії, яка завжди знала, як дарувати чисту шутерну ейфорію. Borderlands 4 вийшла саме такою, як її чекали: гучною, барвистою, з нескінченним арсеналом дивакуватої зброї та класичним кооперативним хаосом, що легко затягує на десятки годин.
ARC Raiders перетворює кооперативний екстракшен на справжній виклик для команди. Кожен рейд змушує гравців думати, координуватися ітаадаптуватися до непередбачуваних ситуацій. Штучний інтелект ворогів діє активно, патрулює території і загрожує навіть досвідченим гравцям. Окрім цього, гра пропонує PvP‑режими, де команди можуть змагатися між собою, додаючи елемент конкуренції та непередбачуваності.
Механіка рейдів зроблена так, щоб балансувати між ризиком і винагородою. Ви можете діяти обережно, збираючи ресурси і прокачуючи персонажа (чи півника!), або ризикнути за цінний лут, піддаючи себе атакам ворогів і суперників. Кожна сесія відчувається по-новому, навіть якщо ви граєте з тією ж командою, бо командна взаємодія стає ключовою складовою успіху.
Гра водночас доступна для новачків і цікава ветеранам жанру. Невеликі недоліки тут, звісно, є: управління інвентарем може бути неінтуїтивним, а камера третьої особи і специфіка бою не завжди подобаються тим, хто звик до класичних шутерів від першої особи. Але ці нюанси не відбирають задоволення від гри, яка змушує працювати разом і винагороджує за злагоджені дії.
Саме тому ARC Raiders — найсильніший кооператив 2025 року. Це гра, яка поєднує адреналін, стратегічне мислення та соціальну взаємодію, перетворюючи кожен рейд на справжню пригоду з друзями.
Cronos: The New Dawn не намагається бути доброзичливою: тут немає світлих кімнат, зайвих підказок чи надто щедрої кількості ресурсів. Кожен патрон — на вагу золота; кожен крок — шанс натрапити на агресивний біоматеріал.
Якщо шукаєте horror‑досвід, який не балує, а перевіряє на міцність, то ви за вірною адресою. Cronos майстерно поєднує постапокаліптичну атмосферу, нехай і з елементами sci‑fi, із класичними жахастиками: темні коридори, тривожна звукова палітра, відчуття небезпеки, яке не зникає навіть у шаленому хаосі. Бойова система трохи грубувата, інвентар і ресурси не балують щедрістю, але саме через це напруга тримається на рівні. Битви стають викликом, де виживання дається ціною винахідливості і холодної голови.
Якщо хочеться альтернативи, тоді зверніть увагу на Silent Hill f. Ця гра повертає класичний психологічний жах: туман, моторошний містечковий японський сетинг 60‑х, загадки, страх і внутрішній дискомфорт.
А якщо хочеться постапокаліптичного жаху, але з британським акцентом, тоді не оминути Atomfall. Rebellion створили похмурий, радіаційно-заражений варіант Великої Британії, де за кожним парканом може чекати щось дивне, мутоване або просто агресивне. Це не класичний survival-horror, але його тривожність, соціальна сатиричність і атмосферна подача чудово доповнюють жанр.
Важко не погодитися, що Call of Duty: Black Ops 7 — показовий випадок, коли великі амбіції перетворюються на великий провал. Уявіть собі: культова франшиза та маркетингові обіцянки-цяцянки, а в підсумку з’являється гра, яка не витримує навіть базові очікування.
Основна кампанія, яка ̶з̶а̶ ̶ч̶а̶с̶і̶в̶ ̶д̶а̶в̶н̶і̶х̶ ̶б̶о̶г̶і̶в̶,̶ ̶в̶о̶є̶в̶о̶д̶ ̶т̶а̶ ̶ц̶а̶р̶і̶в̶ колись була гордістю серії, тут перетворилася на карикатуру: коротка, передбачувана, з поганим темпом і настільки дурнуватими сюжетними рішеннями, що навіть фанати махнули рукою. Про сінгл через кооператив і говорити нічого.
Мультиплеєр і зомбі‑режим на старті виглядали як спасіння і частково таким і були. Але їх не вистачило, щоб врятувати гру повністю: незбалансована механіка, дискусійний баланс зброї й класів, технічні недоліки й часті глюки роблять навіть “хоч настрілятися” не дуже приємним досвідом.
Call of Duty: Black Ops 7 — приклад того, як “конвеєрність” та жадоба прибутків можуть знищити довіру та любов до бренду. Тому “Провальний шутер року” отримає саме вона. Це не через очікування, а через реальну якість. Гра більше дратує, ніж дає задоволення і тут навіть назва великої серії не рятує ситуацію.
Версія S.T.A.L.K.E.R. 2 для PlayStation 5 стала тим портом, який чекали. Контролер DualSense із тактильною віддачею й адаптивними тригерами створює відчуття присутності в Зоні: кожен постріл, крок і рух через аномалії відчувається дуже імерсивно.
Оптимізація під консоль забезпечує плавний фреймрейт і стабільну продуктивність, тож навіть великі відкриті локації виглядають живими та небезпечними. Хоч графічно і простішими, ніж на ПК. Цей порт чудово передає атмосферу і дух гри. Кожен мутант, кожна аномалія і кожна деталь світу Зони працює на відчуття небезпеки і занурення. І не ззабуваймопро колосальний обсяг роботи GSC, які патчами кожен раз покращували ігровий досвід.
Серед конкурентів 2025 року можна згадати The Last of Us Part II Remastered на ПК, порт Forza Horizon 5 на PS5, Stellar Blade на ПК. Усі вони мали свої сильні сторони, але далеко не всі вдало передавали оригінальний досвід на нову платформу.
Саме тому S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl на PS5 заслужено отримує титул “Порт року 2025” — це порт із душею, турботою про деталі і повним зануренням у світ, який тепер дійсно відчувається живим. Просто пограйте у неї.
Clair Obscur: Expedition 33 демонструє, що інді‑розробники досі можуть задавати тон, коли мова йде про візуальну красу і художню ідею. Палітра кольорів, світло і тіні, дизайн персонажів та оточення — усе працює на одну мету: занурити гравця у свою атмосферу. Локації, монстри, прості, але виразні контрасти між світлом і темрявою. Вони є частиною механіки страху, дослідження і меланхолійного настрою.
Кожен куточок у Clair Obscur говорить: тут було багато любові до деталей. Світ — суворий, часом моторошний, іноді мінімалістичний. Та той мінімалізм зроблено не через брак ресурсів, а свідомо: щоб підсилити емоції, щоб гравець відчував себе не героєм, а дослідником, якому доводиться шукати відповіді на питання, де світло рідше, ніж темрява. Артдирекшен тут — це настрій, психологія, переживання.
Але варто згадати і іншого кандидата — Stellar Blade. Ця гра не повторює мінімалістичного підходу Clair Obscur, а натомість робить ставку на кінематографічність, деталізацію, неонове освітлення і футуристичний сетинг. Локації, які нагадують аніме‑казку, дизайн персонажів, ефекти бою, міське середовище. Разом усе це створює власну, впізнавану естетику. Якщо Clair Obscur — про атмосферу і настрій, то Stellar Blade — про стиль, рух та драйв.
Obsidian Entertainment з другої спроби справді вдалося зробити те, що багато хто сумнівався: створити продовження, яке не просто повторює формулу першої частини, а поглиблює світ, механіки і сюжетні вибори. The Outer Worlds 2 відчувається як жива, дихаюча космічна пригода, де кожне рішення має вагу, а персонажі — не просто NPC, а справжні партнери з характером, мотивацією і своєю історією. Тут сатиричний тон, глибокі діалоги й гострий соціальний контекст органічно переплітаються з відкритим світом, який хочеться досліджувати знов і знов.
У порівнянні з іншими RPG 2025 року цей проєкт виглядає особливо цілісним. Clair Obscur: Expedition 33 пропонує атмосферний, психологічно насичений інді‑світ, який зачіпає через стиль і настрій, але не дає тієї свободи, що є увOuter Worlds 2. The Elder Scrolls IV: Oblivion Remastered повертає класику з ностальгією, але її ремастер більше грає на фанатських почуттях, ніж відкриває щось нове. Kingdom Come: Deliverance II приваблює історичною реалістичністю і моральними дилемами середньовіччя, але інколи важкість і повільний темп пригальмовують занурення. Avowed вражає магією, мечами та масштабом світу, але в ньому ще відчувається недопрацьована інтеграція сюжету й механік.
Тим часом The Outer Worlds 2 об’єднує найкраще з усіх цих підходів: свободу вибору і наслідки рішень, детальні персонажі, глибокий сюжет, продуману космічну експансію і сучасну графіку. Тут ідеально відчуваєш себе не просто гравцем, а частиною живого всесвіту. Саме поєднання класичних RPG‑цінностей і сучасних можливостей робить її переможцем у номінації “RPG року 2025”.
Мінімалістичні, іноді аж надто похмурі мотиви підкреслюють контрасти світла та темряви, змушують серце битися швидше в моменти напруги та водночас дають відчуття пустоти й ізоляції, коли досліджуєш світ Clair Obscur: Expedition 33. Композиторська робота тут органічно інтегрована в ігролад, а кожен звук та кожна нота — це частина атмосфери і психологічного впливу на гравця.
При цьому конкуренти теж роблять сильні кроки у музиці. Stellar Blade використовує кінематографічний саундтрек із поєднанням оркестрових і електронних елементів, що підкреслює динаміку боїв і футуристичний сеттинг. Kingdom Come: Deliverance II ставить на історично правдиву узику: оркестрові та народні інструменти створюють середньовічну атмосферу і драматизм, занурюючи гравця у час і місце.
DOOM: The Dark Ages підштовхує до екшену завдяки поєднанню класичного металу і сучасної електроніки, тоді як S.T.A.L.K.E.R. 2 тримає у напрузі дарк-ембієнтом. The Outer Worlds 2 відзначається ретро-футуристичними мотивами і джазовими елементами, що додають космічній пригоді гумору і легкості.
Попри сильну конкуренцію, Clair Obscur: Expedition 33 вирізняється тим, що музика не просто підтримує гру, а формує її психологічний і емоційний стрижень. Вона працює на гравця, змушує переживати, відчувати і вбирати атмосферу світу. Саме тому саундтрек Clair Obscur: Expedition 33 стає нашим вибором як “Найкраща музика/саундтрек року 2025”.
2025-й ще раз показав, що ремастери можуть бути не просто ностальгією, а справжнім зануренням у класику з новим блиском. І якщо в минулому ми бачили косметичні апдейти, то цього року Oblivion Remastered продемонстрував, як можна глибоко “підтягнути” культову RPG без втрати душі оригіналу. Рушій Unreal Engine 5 робить кожну подорож по Сіроділу у The Elder Scrolls IV: Oblivion Remastered ще більш захопливою, а легендарний світ оживає на очах, як ніколи раніше.
Конкуренти теж намагалися вразити. Metal Gear Solid: Delta Snake Eater оновив класичний сюжет з сучасною графікою, Gears of War: Reloaded подарував нове життя легенді часів Xbox360, а Stronghold Crusader: Definitive Edition дозволив пережити середньовічні облоги замків в реальному часі. The Last of Us Part II Remastered показав потенціал консольного хіта на ПК, але всі вони залишаються в тіні тих, хто дійсно вміє перетворювати старе на відчуття нового.
Інші ремастери, як Warhammer 40,000: Dawn of War Definitive Edition, Neverwinter Nights 2 Enhanced Edition та Days Gone Remastered, нагадали, що не всю класику вдається вдало оновити: іноді це лише косметика, яка не додає суттєвих емоцій і навіть підкреслює вади оригіналу.
The Elder Scrolls IV: Oblivion Remastered же доводить, що ремастер — це передусім про досвід, який можна відчути наново. Глибина світу, свобода дослідження, чарівна атмосфера і сучасне (хоч і вимогливе до “заліза”) технічне виконання роблять цю гру безумовним переможцем номінації, який нагадує: класика може жити і дихати на новому рівні, залишаючись легендою для нових і старих геймерів.
Графіка не обмежується лише красивими текстурами або ефектами. Вона вимірюється тим, наскільки світ змушує повірити, що він живий, і Kingdom Come: Deliverance II робить це блискуче. Кожен промінь сонця, що пробивається крізь хмари над середньовічним замком, кожен відблиск на кольчузі, навіть найдрібніші деталі дерев’яних дверей чи цегляної кладки — усе створює відчуття справжнього світу, де можна загубитися на багацько годин.
Конкуренти теж залишили слід. Stellar Blade зачаровує кінематографічною деталізацією і футуристичними ефектами, але відчуття реальності там менш глибоке. S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl тримає напругою і моторошним світом Зони. Clair Obscur: Expedition 33 використовує мінімалістичний стиль, де графіка працює на психологію, а не на деталізацію, і це теж красиво, але інакше.
У Kingdom Come II усе поєднано: світло, тіні, погодні умови, текстури, анімації персонажів — це органічна система. Коли ти їдеш верхи через ліс, слухаєш шелест дерев і бачиш, як сонце відблискує на річці, важко не відчути себе частиною цього світу. Тут графіка формує емоції, темп і настрій, підсилює історію і робить кожну подорож значущою. І з адекватними системними вимогами, до речі.
У 2025-му саме це поєднання реалістичності, масштабу і живого світу робить Kingdom Come: Deliverance II беззаперечним лідером у номінації “Найкраща графіка року”. Середньовіччя ніколи не було таким правдоподібним і захопливим.
Цьогоріч у номінації «Гра року» відчувається рідкісна гармонія між інді та масштабними ААА-проєктами. На бронзовому п’єдесталі The Outer Worlds 2 від Obsidian. Студія створила RPG, яка поєднує свободу вибору, гострі діалоги та сатиричний тон з якісною механікою та живим світом.
Срібло отримує Kingdom Come: Deliverance II. Реалістична середньовічна RPG з моральними дилемами, історичною правдивістю, детально проробленими персонажами та замками (і абатствами!). Тут відчувається глибина і серйозний підхід до історичного сеттингу, але гра іноді сповільнює темп і перетворюється на рутину.
А золото за Clair Obscur: Expedition 33. Ця інді-jRPG показала, що маленька студія може задавати тон усій індустрії. Тут атмосфера, психологія, музика і артдирекшен працюють як єдине ціле: світ світиться і тліє одночасно, світло і тіні впливають на настрій, а емоційна глибина героїв і ситуацій робить кожну хвилину важливою. Clair Obscur поєднала сильний сюжет, унікальну естетику і цікавий ігролад так, що інші претенденти виглядають менш переконливими. Це гра, яка залишає слід і робить 2025-й роком, коли інді здатні конкурувати з будь-якими ААА-гігантами.
Поділіться власними підсумками ігрового року в коментарях: посперечаємося, посміємося, згадаємо найкраще.
Контент сайту призначений для осіб віком від 21 року. Переглядаючи матеріали, ви підтверджуєте свою відповідність віковим обмеженням.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-06029.