Мультики вже не ті? Netflix випустив 4 сезон «Love, Death & Robots», і здається, емоцій залишилося менше, ніж у старого тостера. Ніби й красиво, і технологічно, але щось пішло не так — бо більшість епізодів залишають по собі порожнечу. Проте не поспішай тікати — у цьому сезоні є свої цікаві моменти, включно з несподіваним лайв-екшн епізодом і кривавим безумством ближче до кінця сезону. Розбираємось, де ще жевріє душа серіалу, а де — порожній CGI.
Жанр фантастика, сатира
Керівник проєкту Тім Міллер
У ролях Ден Стівенс, Грем МакТавіш, Брейден Лінч, Містер Біст, та ін.
Прем’єра 15 травня, 2025 року, Netflix
Ще кілька років тому «Любов, смерть і роботи» здався ковтком свіжого повітря: щось між «Чорним дзеркалом» і сюрреалістичними снами, приправленими неймовірною анімацією. Але з кожним новим сезоном все сильніше закрадалося відчуття, що творці починають повторюватися, а найкращі ідеї вже залишилися позаду. Четвертий сезон тільки підсилює це враження. І хоч тут усе ще є технічні дива, цікаві стилізації, і, здається, трохи більше експериментів, ніж у попередньому, сенсу все менше.
З десяти епізодів по-справжньому влучними можна назвати хіба що три — усе інше або занадто намагається бути глибоким, або просто гуде спецефектами в порожнечу.
Сезон починається з «Can’t Stop» — короткої, яскравої та безсюжетної історії про… виступ гурту на концерті. В описі нам кажуть: просто насолоджуйтесь піснею і це справді радше музичне відео, ніж повноцінний епізод.
«Close Encounters of the Mini Kind» продовжує падіння — спроба зняти комедійне зіткнення мікроінопланетян з тупуватими людьми виглядає як скетч із TikTok, розтягнутий на кілька хвилин. Сенс зрозумілий і подача наче оригінальна, але ж ми це вже 150 разів бачили, просто у різних інтерпретаціях.
І тільки третя серія — «Spider Rose» — нарешті задає правильний тон. У центрі сюжету — самотня жінка у власному, зруйнованому світі, яка веде свій персональний бій зі спогадами та ворогами. Це стриманий, меланхолійний і доволі атмосферний сайфай. Не прорив, але приємна зміна ритму. Епізод дає можливість рефлексувати, хоч іноді повертає в оповідання, коли все навколо починає вибухати.
«400 Boys» могла б стати глибокою антиутопією про нову генерацію, що виросла після катастрофи. Але ідея губиться у поспіху: персонажі картонні, сюжет рветься шматками, а діалоги подані так, ніби ми маємо знати передісторію з якогось іншого серіалу.
«The OtherLarge Thing» — вже повноцінне задоволення. Абсурдна історія про кота, який прагне світового панування, і робота, що допомагає йому це реалізувати, — приклад ідеального поєднання гумору, сюрреалізму та соціальної сатири. Тут усе на місці: сценарій, ритм, влучні репліки та абсолютно фірмовий стиль серіалу.
«Golgotha» — знаковий для сезону епізод, адже вперше знятий у live-action. Повністю. Проте новий формат не рятує від банальності — історія про священника, що стикається з дивною інопланетною релігією, виглядає і переглядається як дорогий студентський фільм. Нове — так. Цікаво — не зовсім.
Сьома серія, «The Screaming of the Tyrannosaur», це вже зворотна крайність: гіперпафос, брутальність і краса. Гладіаторські бої генетичних монстрів на космічній арені виглядають вражаюче, але змісту тут не багато. Цікавий факт: в епізоді з’являється YouTube-зірка MrBeast. Не те щоб це якось впливало на якість серії, ні, просто знайте це і все.
«How Zeke Got Religion» — кривавий трешак на релігійну тематику. Брутально, гучно, з претензією. Але загалом — доволі непогано і не нудно.
«Smart Appliances, Stupid Owners» — сатирична і дуже кумедна серія, побудована у форматі інтерв’ю. Але цього разу інтерв’ю дають… побутові прилади. Вони скаржаться на своїх власників, згадують найтупіші вчинки, діляться переживаннями та навіть дають поради. Тут і зубна щітка з кризою сенсу, і розумний унітаз з травмою після використання, про травму душа писати не буду, розумієте напевно чому. Серія не намагається глибоко копати, але як короткий гумористичний етюд — працює чудово. Це легкий, дотепний коментар на тему «розумна техніка — дурні люди».
І нарешті — «For He Can Creep». Остання серія, яка рятує весь сезон. Темна казка про кота, який бореться з самим дияволом, щоб урятувати свого господаря-поета, виглядає як втрачене дітище Ніла Ґеймана і Ґільєрмо дель Торо. Вона — ідеальна: візуально, змістово, стилістично. І нагадує, яким Love, Death & Robots був на піку.
Проблема всього сезону — у вичерпаності. Більшість серій або не знають, куди себе подіти, або просто намагаються компенсувати брак ідеї крутим візуалом. Якщо раніше ми захоплювалися сюжетом, поворотами, глибиною, то тепер — хіба що технічними трюками. І навіть вони вже не дивують так, як колись. Здається, творці трохи заплуталися у власному концепті — і замість того, щоб фільтрувати найкращі ідеї, намагаються видати «хоч щось».