Рецензія на фільм “Анаконда” / Anaconda

25 грудня після довжелезної паузи на великі екрани повернулася франшиза “Анаконда”, а разом з нею — величезна, наче той динозавр, рептилія, готова поласувати черговою компанією голлівудських зірок. Новітня версія позиціюється як метаперезапуск розгромленого критиками, але успішного в прокаті та у підсумку культового однойменного жахастика 1997 року з Айс К’юбом та Дженніфер Лопес. Як біганина по джунглях від велетенської комп’ютерної змії виглядає сьогодні — маємо намір поділитися думкою прямо зараз.

“Анаконда” / Anaconda

Жанр пригодницький екшн, комедійний горор
Режисер Том Гормікен
У ролях Джек Блек, Пол Радд, Стів Зан, Тенді Ньютон, Даніела Мельхіор, Селтон Мелу, Айоні Скай, Бен Ловсон
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb, офіційний сайт

Колись у дитинстві кращі друзі Гріфф, Даг, Кенні та Клер хворіли кінематографом та мріяли знімати самі. Але доля розпорядилася по-іншому: Даг так і не пов’язав себе зі справою свого життя, натомість фільмуючи весілля, а максимальним успіхом у кар’єрі Гріффа лишається незначна роль у кількох епізодах поліційного процедуралу S.W.A.T. (2017-2025). Кенні взагалі ніяк не може вийти переможцем у боротьбі з зеленим змієм, та й Клер зізнається, що в її житті зараз тотальний безлад.

Та коли Гріфф урочисто повідомляє, що отримав права на “Анаконду”, компанія в ту саму мить бере кредит у банку, збирає манатки та відправляється в Бразилію, щоб зафільмувати нехай аматорський, але найкращий у світі фільм. “Духовний сиквел”, за версією Дага. Невдахи, яких долає криза середнього віку, нарешті мають нагоду втілити свою давню мрію. От тільки вони не врахували, що в непривітних амазонських джунглях на них чекає справжня кровожерлива тварюка.

Оригінальна “Анаконда” прикидалася серйозним фільмом жахів, хоча в багатьох аспектах була сміховинною, відхопивши оберемок номінацій на “Золоту малину”. Хай там як, стрічка набула культового статусу та породила цілу низку продовжень. За нею з’являлися сиквели один абсурдніший іншого. А кульмінацією одвічної боротьби метушливих бовванців з невгамовним плазуном став кросовер десятирічної давнини “Лейк Плесід проти Анаконди”, який поєднав на екрані власне саму зміюку та крокодила з озера страху. Для довідки — наразі це диво кінематографа, про яке ви навряд чи коли-небудь чули, має оцінку 3,2 бали на порталі IMDb.

Взагалі кінороби з обмеженими ресурсами, ну прямо як герої нашого фільму, страх як полюбляють знімати низькопробні жахастики про усіляку вороже налаштовану річкову чи морську нечисть. Проблема в тому, що далеко не кожен з них — Стівен Спілберг. У 2012-му, наприклад, якщо ми говоримо саме про анаконду як антагоніста, наш здоровий глузд і красунь модельної зовнішності у купальниках атакувала чупакабра під назвою піраньяконда: однойменний “шедевр” проявив себе аж на 2,9 на IMDb. Торік свій рімейк голлівудської нетлінки випустили китайці, але все вказує на те, що справи там не набагато кращі.

Попередній фільм Гормікена “Нестерпний тягар величезного таланту” (2022) з неповторним Ніколасом Кейджем та усюдисущим Педро Паскалем, що називається, вистрілив. Не в останню чергу завдяки своєму метаіронічному контексту. Цього разу американський кінороб спробував увійти в одну й ту саму річку вдруге, і фрагментарно йому навіть вдалося.

Причому втілює свій задум постановник не надто елегантно — в одній зі сцен хтось із статистів прямим текстом озвучує, мовляв, так, визнаємо, що у нас в Голлівуді брак ідей. Тож наразі нічого не лишається, окрім як плодити вторинність і вичавлювати соки зі старих напрацювань, штампуючи сиквели, риквели, приквели, духовні перезапуски, перезавантаження, ребути, рімейки, переосмислення, метаперезапуски і ще бозна-яке пристосуванство до невтішних реалій, замасковане під чергове модне слівце.

Але в цьому конкретному випадку автори принаймні чесні з самими собою і з глядачем. Їхнє негласне обґрунтування існування стрічки залізобетонне, і полягає воно у старому доброму заклику “проведіть, наскільки це можливо, весело час у кіно”. Нехай для нашого сміху тут і вдаються до невибагливості гумору та дешевої ностальгії.

Кіноманському ж оку буде приємне тутешнє, знову ж таки, кострубате, але щире зізнання в любові кінематографу, зокрема жанру горор, трансльоване крізь головних героїв. Ті згадують, як безперервно лякалися до 4 ранку класичними жахастиками у підвалі будинку, а “Техаська різанина бензопилою” (1974) в них стояла на повторі. Завдяки свіжій ідеї, що додасть глибини їхньому майбутньому шедевру, екранні кіношники претендують на звання “білого Джордана Піла”. А як щодо романтичної алюзії на “Чужого”?

Пол Радд у цій метареальності натхненно зображає невдаху, котрий не годиться навіть для камео в медичному серіалі — тут можна згадати “Гарольд і Кумар відриваються” (2004), де з епізодом у лікарні блискуче впорався Раян Рейнольдс. Джеку Блеку після двох “Джуманджі” (2017, 2029), та Стіву Зану після “Ідеальної втечі” (2009) розгулювати по джунглям не звикати. А Тенді Ньютон гармонійно доповнює чоловічу компанію закоханих у кіно йолопів і розбавляє її дещицею здорового глузду.

Якщо розглядати “Анаконду” комплексно, фільм зірок з неба явно не хапає. Це проста і навіть примітивна комедія, така собі весела маячня, яка вивітрюється з голови ще на виході з кінотеатра. Фільм здатний потішити хіба точково, аби ж цього було достатньо для походу в кіно у наші неспокійні часи.