З 20 червня в кінотеатрах стартував прокат кримінальної драми «Байкери» з Томом Гарді, Остіном Батлером та Джоді Комер у головних ролях. Сюжет стрічки натхненний однойменною фотокнигою Денні Лайона, опублікованою у 1968 році. У рецензії нижче розповідаємо, наскільки цікаво було зануритися у субкультуру американських байкерів 60-х років та чи пасує Тому Гарді косуха з черепом на спині.
Жанр кримінальна драма
Режисер Джефф Ніколс
У ролях Том Гарді, Остін Батлер, Джоді Комер, Майкл Шеннон, Норман Рідус, Бойд Голдбрук, Деймон Герріман, Еморі Коен, Тобі Воллес
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Передмістя Чикаго, середина 60-х. Серед прокурених і пропахлих дешевим пивом барів формується мотоклуб «Вандали», ватажком якого стає харизматичний чолов’яга на ім’я Джонні. Одного разу в один з таких барів потрапляє красуня Кеті, увагу якої привертає запальний байкер Бенні. Не дивлячись на те, що подружки радять триматися від цього молодика якомога далі, незабаром у них зароджуються романтичні стосунки.
Але популярність «Вандалів» і потяг до швидкої їзди мають зворотну сторону медалі. Окрім того, що заїзди припускають раптову смерть внаслідок ДТП, мотоклуб починає стрімко розширюватися, причому до таких масштабів, що Джонні та наближені до нього хлопці вже не можуть контролювати цей процес. І з’ясовується, що новачки зовсім не розділяють байкерську філософію та певний кодекс, що існує всередині субкультури. Саме це ризикує обернутися для усіх причетних катастрофічними наслідками.
При написанні сценарію до «Байкерів» Джефф Ніколс надихався однойменною фотокнигою Денні Лайона, у якій йшлося про реальний мотоклуб Outlaws MC, заснований в селищі Маккук, штат Іллінойс, у 1935 році.
Лайон подорожував разом з клубом Середнім Заходом США з 1963 по 1967 роки та робив знімки його учасників з ціллю показати спосіб життя місцевих байкерів. Як зізнався сам автор, в певний час він дійшов висновку, що деякі з них «не такі вже й романтичні люди». Та хай там як, чорно-білі світлини з роботи Лайона прикрашають фінальні титри фільму.
Власне, у сюжеті «Байкерів» кінематографічних теж обігрується момент з присутністю у лавах любителів косух та мотоциклів людини з фотоапаратом, котра уважно слідкує за життям «Вандалів». Серед його співрозмовників опиняється й персонаж Джоді Комер, що таким нехитрим чином стає оповідачем і, по суті, умовно головною героїнею.
Вже з перших хвилин авторам стрічки вдається прикувати увагу до екрану. Не в останню чергу завдяки тому, що розпочинається оповідь досить легковажно, навіть комедійно. Тому знайомство глядача з персонажами проходить легко і невимушено.
За своїм стилем оповідання фільм більше нагадує біографічну драму з певним впливом кінематографа Скорсезе, ніж суто жанрову кримінальну історію. Тобто, тут навіть немає чітко означеного центрального конфлікту чи звичного антагоніста, та й чоловічих розбірок не так щоби багацько. Між посиденьками у барі та на пікніках дійові особи стикаються з локальними викликами, та останні присутні в життєдіяльності будь-якої спільноти і будь-якої людини, тож нічого особливого у подібній буденності немає.
Негаразди у стосунках через згубну прихильність бойфренда до байкерських пригод. Потасовки з членами інших банд, з якими після випуску пари можна випити по кухлю пінного. Недружньо налаштовані до байкерів засідники барів. Все більший вантаж відповідальності на плечах ватажка мотоклубу. Неспроможність завадити тому, як дітище твого життя перетворюється на неконтрольований осередок злочинності та насилля. Все це і не тільки спіткає героїв замість видовищних бійок, перестрілок чи перегонів у дусі «Обертального моменту» (2004) — такого собі «Форсажу» на байках. Тут ще спробуй-но зняти дійсно захопливе кіно на такому матеріалі. У Ніколса вийшло.
«Байкери» — кіно про спосіб життя, навіть про його сенс («Вандали» для персонажа Гарді більше сім’я, ніж, власне, дружина з дітьми). Про пристрасть, без якої існування не має жодної вартості. Про осередок окремої субкультури, що пропагує відверте бунтарство та можливість бути частиною дружньої групи однодумців. Цих хлопців не влаштовує рутинний день бабака та старечі вечори перед телевізором після важкого робочого дня. Ти можеш тут бути кимось, якщо за межами клубу ти ніхто.
Що цікаво, у цих, на перший погляд, явно не законослухняних громадян існують певні правила, свого роду кодекс. Наприклад, якщо тебе щось не влаштовує, можна кинути виклик головному і у чесному бою, на кулаках чи ножах, здобути право на бажані зміни. Згадайте «Термінатор 2» — навіть там хлопці у шкіряних штанях намагалися навчити могутнього Т-800 хорошим манерам, не вдаючись до миттєвого та бездумного застосування вогнепальної зброї.
Том Гарді грає як Боженька та видає жорсткого, але справедливого ватажка банди, котрий перед створенням свого magnum opus надихається «Дикуном» (1953) з Марлоном Брандо; недарма його персонажа звуть Джонні. Так само як є тут і Кеті — чергова чудова роль від Джоді Комер. Як для навіженого шибайголови десь не вистачило емоцій Остіну Батлеру, зате яскравою, хоч і невеличкою появою відмітився Норман Рідус, який сюди ніби закотив прямо зі знімального майданчика «Ходячих мерців».
Знайомство з «Байкерами» проходить легко, цікаво і з вітерцем. Так, під час цієї подорожі оберти можуть трохи знизитися, а перехід з легковажного у більш драматичне відбувається не без шорсткостей. Та у підсумку це приємне дозвілля у гарній компанії, ще й косуха на Томі Гарді сидить як влита.