Рубрики ОглядиКіно

Рецензія на фільм “Довга хода” / The Long Walk

Опублікував Денис Федорук

З 11 вересня кожен охочий може завітати на сеанс антиутопічного трилера “Довга хода”, що стартував в українському прокаті та є екранізацією однойменного роману (1979) Стівена Кінга (на сайті вже доступна стаття про топові кіноадаптації Короля жахів, не проґавте). Режисерувати стрічку взявся Френсіс Лоуренс, якому не вперше переносити популярний антиутопічний сюжет про підлітків у смертоносному реаліті в площину кіноекрана після серії “Голодні ігри”. Новинка отримала воістину захоплене сприйняття, а от наскільки воно справедливе — нумо розбиратися в рецензії.

“Довга хода” / The Long Walk

Жанр антиутопічний трилер
Режисер Френсіс Лоуренс
У ролях Купер Гоффман, Девід Джонссон, Гаррет Ворейнг, Марк Гемілл, Чарлі Пламмер, Бен Ван, Роман Ґріффін Дейвіс, Джуді Ґрір
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb, офіційний сайт

В альтернативних США, де править суцільний тоталітаризм, щороку проводяться змагання на витривалість “Довга хода”. Вони покликані струсонути занепалу націю та повернути віру американців в ефемерне світле майбутнє. 50 рандомно відібраних молодих людей повинні просто йти вперед зі швидкістю не менше 3 миль на годину. Переможцем стане той, хто протримається в такому темпі довше всіх. Щасливчику обіцяють солідну грошову винагороду та виконання одного бажання. Усіх інших чекає неминуча загибель, адже супроводжується дійство військовим конвоєм з на диво балакучим Майором на чолі.

“Довга хода” належить до ранньої творчості Короля жахів, коли він публікувався під псевдонімом Річард Бахман. Його тодішній молодецький запал, злий і безкомпромісний, добряче відчувається на кіноекрані й зараз. Саме цей роман був першим написаним Кінгом, ще у студентські роки, задовго до першого опублікованого “Керрі”. Якраз у розпал В’єтнамської війни. Деякі літературні критики прямо називали твір метафорою цієї війни, також у пресі звучала характеристика “один з найпесимістичніших романів Кінга” та “похмуре науково-фантастичне дзеркало сучасної Америки”.

До речі, до бахманівського періоду належить ще один роман про мерзенне реаліті-шоу в умовах моторошної диктатури — “Людина, що біжить”, новітню кіноверсію якого чекаємо вже у листопаді. Там, нагадаємо, події відбувалися у “майбутньому” 2025 році.

Але навіть попри те, що турботи тих буремних для американців часів давно минули, “Довга хода” аж ніяк не втратила своєї актуальності, особливо сьогодні. Одна справа кричати про майбутню велич Америки в гучномовець, як це робить Майор у виконанні непохитного Марка Гемміла, і зовсім інша — об’єктивна реальність, де для цієї величі не існує жодного підґрунтя. Одна справа — штампувати кепки з підбадьорливим написом Make America Great Again та плодити популізм, і зовсім інша — виконувати обіцянки. Навіть сучасні диктатори зневажливо плюють на таку “велич” з високої дзвіниці.

Втім, окрім очевидних думок про те, що кіноадаптація “Довгої ходи” нині доречна як ніколи, ця історія не тільки про глобальне, тобто про США, котрі добряче лихоманить, а й про локальне — приречених, що опинилися в пастці системи. Але водночас й про тих, хто знайшов нових друзів — тема підліткової дружби є однією з ключових у творчості Кінга, і з огляду на місцеве, скажімо так, конкурентне середовище, тут вона виглядає потужно. Навіть останній покидьок Ґері Барковіч перед лицем смерті усвідомлює важливість згуртованості, людяності і товариства, але, мабуть, аж надто пізно.

Особливо виділяються герої Купера Гоффмана (сина Філіпа Сеймура Гоффмана, що в “Голодних іграх” грав Плутарха Гевенсбі) та Девіда Джонссона, який багатьом запам’ятався своїм виступом у торішньому “Чужому: Ромул”. Саме вони відповідають за цю дружбу, і саме вона стала емоційним центром оповідання.

Вражають і моторошні натуралістичні сцени кривавих розправ, коли звуки пострілів відгукуються зловісним ехом у тому похмурому сетингу, в якому існують учасники маршу смерті.

А з деким трапляється загибель ще гірша і ще більш страждальницька — Лоуренс принципово не жаліє ані персонажів, ані глядачів. І це викликає справжній жах, чого успішно і домагається режисер. По суті, перед нами постають ходячі мерці, адже далеко не секрет, що майже усі вони загинуть. Якщо куля в лоб — то куля в лоб.

Але разом з тим у кадрі фігурують дійсно живі персонажі, і попри лаконічний хронометраж та неможливість розкрити кожного повною мірою, нам боляче (як мінімум дискомфортно), коли хтось з нещасних отримує порцію свинцю. Тут просто неможливо лишатися байдужим.

Підкріплюється моторошна історія не менш похмурим антуражем — події розгортаються серед непривітних мінімалістичних пейзажів американської глибинки, розбавлених промовистими кадрами, наприклад, мертвих тварин або байдужої середньостатистичної родини, що проводжає приречених холодним поглядом.

Песимістична, сповнена смертей “Довга хода” виглядає як пряма антитеза життєствердному “Життю Чака”, котрий прокатувався буквально 2 місяці тому і ще досить свіжий у пам’яті. Навіть ролі Марка Гемміла, що перекочував звідти сюди, наведімо символічні паралелі, це ніби партії Люка Скайвокера і Дарта Вейдера. І наскільки ж безкомпромісність цього фільму б’є потужніше за поверхневу філософічність того.

Загалом це вартісне кіно, яке серед іншого нагадує, що шлях наш важкий, і життя прожити — не поле перейти. Особливо якщо воно проходить під дулом автоматів і прицілом танкових гармат тих, кого і людьми не назвеш.

Контент сайту призначений для осіб віком від 21 року. Переглядаючи матеріали, ви підтверджуєте свою відповідність віковим обмеженням.

Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-06029.