25 листопада в мережі відбувся цифровий реліз бойовика “Дика кішка”, головні ролі в якому виконали зірка вампірської саги “Інший світ” Кейт Бекінсейл та зірка новітньої версії файтингу “Мортал Комбат” (2021) Льюїс Тан. З огляду на те що акторка зараз активно знімається в прохідних бойовичках (згадуємо “Красуню на драйві”, “Код “Чорна канарка”, “Вкрадену”), навряд чи вартувало чекати прориву й від цієї новинки. Його, власне, і не сталося. Усі подробиці, як завжди, в рецензії.
Жанр бойовик, трилер
Режисер Джеймс Нанн
У ролях Кейт Бекінсейл, Льюїс Тан, Расмус Гардікер, Еліс Кріге, Бейлі Патрік, Том Беннетт, Метт Вілліс, Роксі Страяр
Прем’єра цифрові сервіси
Рік випуску 2025
Сайт IMDb
Абсолютно анархічні настрої кримінальних елементів Східного Лондона призвели до того, що столиця Великої Британії набула до лячного апокаліптичних рис. Серед усього цього хаосу опиняється в минулому крута спецпризначенка Ада Вільямс, котра разом з кількома колегами вирушає рятувати свою дочку Шарлотту, викрадену злісним кримінальним босом Фрейзером Магоні. Суть конфлікту полягає у тому, що недолугий молодший брат Ади Едвард заборгував бандиту велику суму.
Щоб погасити борг, Ада та її команда беруться грабувати бабцю-гангстерку Крістіну Вайн. Попри і без того ризиковану місію їм також доведеться зіткнутися з вуличними бандами, що заполонили провулки, наче нашестя сарани. Комусь з поганців сьогодні точно буде непереливки.
Ознайомилися з коротким описом сюжету? Чудово, а тепер можете спокійно про нього забути, адже ця безладна і хаотична мішанина (титр “10 років тому”, “10 днів тому”, “10 хвилин потому” додається) з безглуздих сюжетних ліній та сумнівних сценарних ходів виступає не більше ніж тло для місцевих розбірок. Тло безпорадне і суцільно нісенітне, але чи варто було очікувати іншого від бойовика, що успішно обійшов широкий прокат та одразу отримав цифровий реліз?
Тим паче чи варто було чекати чогось іншого від того, а мова йде про режисера Джеймса Нанна, хто звик плодити невибагливі бойовики зі Скоттом Едкінсом, такі як “Ліквідатори” (2016), “Один постріл” (2021) та “Ще один постріл” (2024). Або такі нетлінки, як, наприклад, “Морський піхотинець 5: Поле бою” (2017) і, звісно, легендарний “Морський піхотинець 6: Ближній бій“ (2018). Що кажете? Ніколи не чули про такого постановника та ці фільми? Отож бо й воно.
Цього разу Нанн вирішив, напевно, заради розмаїття, відмовитися від послуг Едкінса чи компанії реслерів та покликав на головну роль Кейт Бекінсейл, яка давно зарекомендувала себе у жанрі екшену. На підспівування до неї приставили майстра бойових мистецтв Льюїса Тана, і бойові сцени з ним — це найкраще, що є у стрічці.
Розпочинається історія як фільм про пограбування. Кейт Бекінсейл для чогось видає кілька фраз ламаною російською, що для неї не склало якихось труднощів, адже в шкільні і студентські роки акторка вивчала відповідну мову та літературу (пересвідчитися в цьому можна за посиланням, але обережно, відео може викликати блювотний рефлекс хоча б тому, що в ньому згадується голий путін).
Ознаки початкового жанру, втім, стрімко сходять нанівець, після чого Нанн та сценарист Домінік Бернс шукають будь-який привід для чергової конфронтації, не сильно задумуючись над адекватністю того, що відбувається на екрані.
Коли загону Ади таки вдасться розправитися з першою більш-менш серйозною хвилею ворогів, далі бюджету і творчої вигадки вистачить на вуличну шпану, що задумала навчити бійчиню “гарним манерам”, розлюченого здоровила-сусіда або охорону БДСМ-борделю. Звісно, увесь тутешній набрід буде нещадно битий, спалений або розстріляний.
В борделі героїню Бекінсейл наважаться закувати в кайдани, але і тут вона дасть зрозуміти, що навіть у такому стані здатна дати відсіч негідникам. Одночасно десь там за стінкою ніжно пеститимуть одне одного персонажі з культового бару “Блакитна устриця” (недарма ж в нас тут фігурує персонаж з прізвищем Магоні).
Чого у творців стрічки не забрати, то це вміння при мінімумі коштів і фантазії витискати максимум з бойових сцен — вони тут виглядають на диво пристойно, з натяком на естетику та манеру фільмування, не побоюсь цього порівняння, “Рейду” (2011).
І якщо в певних моментах заміна Бекінсейл на вправну дублерку сильно кидається в очі, то Льюїс Тан викладається на повну, наскільки це дозволяє постановницька думка відповідальних. Помітна тут неозброєним оком і любов Нанна до підсвічування мордобою приємним неоновим світлом, а також до супроводу запальною музикою, зокрема електронікою. Красиво і страшно неприродно в усі боки розлітатиметься рясна комп’ютерна кров.
При цьому Нанн і компанія не цураються перемішувати флешбекову поверхневу драму про складне дитинство Ади та Едварда з якоюсь дурнуватою чорною комедією. Її джерелом стає пришиблена поведінка братика, продиктована дитячою травмою. Для благородної цілі посміятися з хворої людини автори не полінувалися найняти додаткового актора, ніби вони якраз в тому становищі, коли можна смітити грошима на усіляку другорядну маячню.
Тишком-нишком багатостраждальні герої добираються до фінальних босів, де Чарльз Денс потрібен хіба що для того, щоб видати один вбогенький монолог, а 71-річна Еліс Кріге показати, що вона гангстерка ще нівроку і здатна міцно тримати автомат в руках.
В цілому усе це виглядає надто незбалансовано, бідно і примітивно. Кілька пристойних екшн-сцен серед тотального безглуздя з розбігом на Гая Річі, помноженого на сильно урізаного Гарета Еванса, а ударом на щось дешеве з пізнього Сталлоне, дай Боже діду здоров’я.
Контент сайту призначений для осіб віком від 21 року. Переглядаючи матеріали, ви підтверджуєте свою відповідність віковим обмеженням.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-06029.