Фільм «Еґреґор» дістався до глядачів крізь складний виробничий цикл. Його прем’єру планували провести ще 10 березня 2022 року, але повномасштабне вторгнення росії поставило на цьому хрест. До того ж спільне виробництво України, Польщі та США теж створило свої труднощі. У підсумку прем’єра «Еґреґора» відбулася через шість років після початку фільмування. Розповідаємо в рецензії нижче, яким у підсумку вийшло кіно.
Жанр містичний трилер
Режисер Станіслав Капралов
У ролях Омрі Роуз, Олена Лавренюк, Валерія Караман, Анджей Зелінський, Олена Турбал
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2023
Сайт IMDb
Дівчина Леся (Олена Лавренюк) дізнається, що її батько професор Орест Грабовський (Даніель Ольбріхський) покінчив життя самогубством. Однак обставини його загибелі занадто туманні, що наштовхує дівчину на думки про змову. Вона звертається по допомогу до американського детектива та друга сім’ї Артура Вейса (Омрі Роуз). Разом їм доведеться зануритися в залаштунковий світ українських церков і зрозуміти, до чого ж тут еґреґор.
Еґреґор — метафізичний термін, що позначає групову нефізичну сутність, своєрідне інформаційне поле скупчення людей з єдиними цілями.
У світі існують найрізноманітніші еґреґори, наприклад, еґреґор кінематографа або держави. Однак за допомогою маніпуляції із суспільною свідомістю можна вивести на перший план якийсь конкретний еґреґор — і тим самим задати вектор розвитку як мінімум цілої країни на довгі роки вперед.
Навколо цієї ідеї й розгортається сценарій фільму. Проблема в тому, що сам він свою термінологію чомусь доступно не пояснює. Фільм обмежується невеликим записом виступу професора Грабовського, причому досить формальним — і все. Але ж саме це пояснення має стати відправною точкою сюжету. Без нормальної зав’язки всі інші сцени фільму сприймаються дещо надуманими та навіть безглуздими.
Сценарист фільму Любомир Левицький не приховував, що команда займалася своєрідним аналогом «Коду да Вінчі» з Україною в головному фокусі. «Еґреґор» нагадує роботу Рона Говарда практично в усьому. Це стосується і темпу сюжету, постановки сцен, динаміки стосунків між персонажами та загальними ідеями. Тільки ось «Код да Вінчі», нехай теж був далеко не ідеальним, зі своїми головними ідеями працював цілком віртуозно.
Одна з головних проблем фільму — монтаж. Він настільки рваний і безструктурний, що часом важко зрозуміти послідовність подій на екрані.
Герої постійно несподівано з однієї локації переміщаються зовсім в іншу. В одному місці дійшло зовсім до крайнощів, коли герої наприкінці фільму кажуть «у них може бути персонаж Х», але ж мертвого персонажа Х нам показали майже на самому початку історії.
При цьому з підтриманням атмосфери таємниці фільм справляється цілком успішно (якщо ми не беремо невиразну зав’язку всього, звісно). Історія постійно підкидає нові подробиці та сюжетні повороти. А колорит православної церкви в поєднанні з українськими міфами точно сподобається багатьом.
Атмосферу підсилює й операторська робота, яка у фільмі на висоті. Багато сцен відрізняються не тільки локаціями, а й підходами до фільмування. В одній із них, наприклад, на камеру наділи спеціальні лінзи, щоб світло вуличних ліхтарів уночі розпливалося в смуги. Вийшло вкрай естетично. І подібних прийомів тут вистачає.
«Еґреґор» вдало дозує діалоги, екшен та розкриття чергової загадки. З погляду динаміки це взагалі не нудне й не обвисле кіно. Мабуть, навіть надто «не провисає» — а все через вищезгаданий хаотичний монтаж.
Ще одна важлива проблема фільму — склад діалогів. Багато фраз тут ніби написала нейронна мережа, якій згодували кілька десятків посередніх трилерів прямо з «нульових». Головні герої намагаються завжди здаватися дотепними, але виходить це приблизно ніколи.
Зате коли справа доходить до більш особистих і психологічних сцен, ситуація стає явно кращою. Виручає й акторська гра. Так, вона тут зірок з неба не хапає (а іноді виглядає зовсім непереконливо), але загалом відчувається стерпною.
Реліз «Еґреґора» в Україні непогано збігся з нещодавнім Великоднем. Адже в людях ще свіже відчуття релігійного свята з усіма його таїнствами. А фільм якраз заграє з темою релігії, тому зможе знайти відгук ще й на цьому рівні.
Загалом «Еґреґор» не викликає особливих захоплень. Можливо, йому не вистачає пронизливості фіналу того ж «Коду да Вінчі», який змушував інакше поглянути на історію людства. Фінальні відповіді в «Еґреґорі» максимально банальні. А як для містичного трилера це майже вирок.