Фільми про великих монстрів завжди розбурхували щось важливе всередині людської свідомості. Особливо цю тему освоїли японці, які славляться своїм жанром кайдзю. Але Захід намагається не відставати. Останні кілька років у нього це навіть відносно непогано виходить із кіновсесвітом MonsterVerse. «Ґодзілла та Конг: Нова імперія» — найсвіжіша на цей час частина цього всесвіту. Розповідаємо в нашій рецензії, якою вона вийшла.
Жанр научно-фантастичний фільм про монстрів
Режисер Адам Вінгард
У ролях Ребекка Голл, Браян Тайрі Генрі, Ден Стівенс, Келі Готтл, Алекс Фернс, Фала Чен
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2024
Сайт IMDb
Ґодзілла і Конг зуміли досягти умовного перемир’я після подій «Ґодзілли проти Конга». Перший займається «патрулюванням» поверхні Землі та знищенням інших монстрів, другий вивчає підземну частину планети. Саме на тому, що два великих чудовиська не перетинаються, тримається хиткий мир і спокій людства. Однак численні сигнали свідчать про те, що незабаром Землю атакує щось більш жахливе. І лише вимушене перемир’я старих ворогів здатне всіх врятувати.
Давайте відразу перейдемо до суті. «Ґодзілла та Конг: Нова імперія» — чудове кіно, яке майже ідеально розуміє, як потрібно розповідати історії про великих пафосних монстрів. Воно має приголомшливий вигляд і добре звучить, а у фінальній битві немає жодних «але», вона точно змусить вас напружитися і насолоджуватися кожною секундою.
Якоюсь мірою всю рецензію можна було б скласти з одних тільки гіфок битв монстрів — і це прекрасно б вам повідомило все, що потрібно знати про це кіно.
Ну, як уже зрозуміло для уважних читачів, майже все. Бо «Ґодзілла та Конг: Нова імперія» — це не 115 хвилин пафосних битв монстрів. І нехай критичним мисленням розумієш, що в такому разі весь дивовижний ефект дещо зійшов би нанівець, але все одно частково хочеш саме такого розвитку подій. Однак Голлівуд прагне практично в будь-яку історію запхати сімейну драму, навіть коли вона там не дуже доречна. Приклад «П’яти ночей у Фредді» це наочно доводить.
Фільм «Ґодзілла та Конг: Нова імперія» не уникнув подібного ставлення. Серед фанатів у принципі існує думка, що найслабші моменти MonsterVerse пов’язані якраз із сегментами з людьми. Цей фільм не став винятком.
Нам тут намагаються показати сімейну драму, розкрити взаємини яскравих, нехай і стереотипних персонажів. Все витримано тут на мінімально прийнятному рівні якості, нехай особливих емоцій і не викликає. Окремі сегменти з традиціями одного народу так взагалі викликають скоріше нудьгу, але виглядають приємно з естетичного погляду.
Втім, тут показовим виступає один момент. Одного з персонажів, якого сценарій намагається виставляти ніби як навіть далеко не останнім, десь у другому акті кіно за секунду з’їдає монстр. І все, жодних трагедій і зайвих драм.
Цей сегмент характеризує все кіно, причому для багатьох — з позитивного боку. Воно насамперед про монстрів, а люди тут слугують своєрідною склейкою сюжетних сегментів. Так, не найцікавішої, але автори ніби самі це розуміли, тому дуже грамотно акцентують вашу увагу на битвах велетнів.
Утім, Ґодзілла і Конг тут не тільки б’ються. Вірніше, за більш драматичну складову відповідає Конг, який у фільмі вийшов максимально людяним. До того ж йому додали більше взаємодії з «родичами», що виводить його на принципово новий рівень емпатії. Цікаво, що між гігантськими мавпами тут вибудовуються своєрідні «діалоги», які ви розумієте без зайвих слів і пояснень.
Ґодзілла ж у місцевій історії — це втілення агресії та невпинної сили. Не просто так же для нього виділили одразу кількох монстрів, які за інших обставин могли б стати центральними лиходіями. Але Ґодзілла розправляється з ними без особливих труднощів — до загальних захоплень. Ті самі звукові ефекти на місці, тож фанати класики порадіють окремо.
Звичайно, можна намагатися аналізувати фільм з більш серйозного погляду. Розбирати діалоги, режисуру, операторську роботу, монтаж, темп оповіді та інші нюанси. Але тут у нас випадок, коли робити цього не потрібно. Такий підхід лише зруйнує всю насолоду. Гігантські монстри б’ють один одного екстравагантними методами, яка тут кінокритика?
З технічного погляду кіно має чудовий вигляд. Це дуже важливо для проєктів, у яких більшу частину часу необхідно дивитися на комп’ютерну графіку. CGI в IMAX має чудовий вигляд, а окремо приваблюють просторі пейзажі. Музика і звукові ефекти також на висоті, Junkie XL все ще здатний створювати унікальне звучання для здавалося б простих голлівудських блокбастерів.
Це фільм, в якому екшен настільки всепоглинальний, що сподобається навіть людям, які віддають перевагу спокійним оповіданням. Адреналін тут зашкалює, дофамін виробляється. Що ще вам потрібно?