Після фіналу серіалу “Гострі картузи” багато хто був впевнений, що історія Томаса Шелбі завершена. Фінальна сцена шостого сезону виглядала як ідеальна крапка проте автор шоу Стівен Найт вирішив повернутися до цього світу ще раз і розповісти свою остаточну версію фіналу. “Гострі картузи: Безсмертний” — спроба перетворити камерну кримінальну драму у повнометражний епос і водночас дати фанатам відповіді, яких вони чекали роками. Питання лише в тому, чи дійсно ця історія потребувала продовження і чи витримує вона формат великого кіно.
Жанр драма, кримінал
Режисер Том Гарпер
У ролях Кілліан Мерфі, Ребекка Фергюсон, Баррі Кеоган, Тім Рот, та ін.
Прем’єра 20 березня 2026 року, Netflix
Події фільму продовжують історію Томаса Шелбі після фіналу шостого сезону серіалу “Гострі картузи”. Світ змінився: на порозі Друга світова війна, політична напруга зростає, а старі правила більше не працюють. Сам Томмі відійшов від справ, залишивши позаду свою імперію, але минуле не відпускає його. Нові конфлікти, нові гравці та старі рахунки знову змушують його повернутися у гру. Цього разу не заради влади, а заради завершення історії, яка переслідує його все життя.
Коли у 2022 (а в серіалі 1930 році) Томмі Шелбі від’їжджав на білому коні, багато хто попрощався з цією історією. Це було символічно і кожен міг трактувати цей фінал по-своєму. Так, залишилось відчуття незавершеності, але в цьому і був головний плюс такого фіналу. Нас залишили з питаннями, тому фанати могли створити свій ідеальний фінал настільки, наскільки того дозволяли межі фантазії кожного. Проте автор серіалу Стівен Найт так не думав і вирішив дати фанатам свою версію фінального акорду Томаса Шелбі. І от тут уже виникає головне питання: чи дійсно ця історія потребувала саме такого продовження.
Новий фільм не втрачає атмосфери і того похмурого тону, який сформувався в останніх двох-трьох сезонах. Якщо перші три сезони були більш локальними, на рівні війни банд, ставок на скачки і трималися на унікальному стилі британських розбірок за владу саме на вулицях, то далі серіал повністю занурився у політику і внутрішні переживання героїв. Ставки підвищилися, шарм вуличних війн і підпільного життя трохи вивітрився, але натомість з’явився глибший погляд на персонажів. Фільм продовжує саме цю лінію, ще більше фокусуючись на емоціях, страхах і непрожитих травмах героїв. А ще він так само не романтизує бандитизм. Він показує його стильним, іноді навіть пафосним, але завжди дає зрозуміти, до чого це життя врешті призводить.
А приводить воно до того, що ми бачимо у фільмі. Колись великий і страшний Томас Шелбі не впорався з власними демонами і дав їм остаточно себе поглинути. І тепер замість імперії, якою він керував роками, у нього залишився напіврозвалений будинок десь далеко за містом, майже нікого з родини поруч і повна відсутність внутрішнього спокою. Це прямий наслідок того, яке життя він обрав. Він може бути хоч сто разів справедливим у своїй системі координат, але він все одно залишається холоднокровним бандитом, який зламав не одне життя. І саме це мені найбільше подобається як у серіалі, так і у фільмі, ця чесність у тому, до чого це все веде.
Один із найсильніших моментів фільму є дослідження того, що залишилося від Томмі як від людини. Попри все, він боявся смерті. Це було видно ще у фіналі другого сезону, просто він довгий час не визнавав цього перед собою ж. І от у своєму фінальному акорді, виглядаючи втомленим, зламаним і виснаженим, він нарешті приймає просту істину він готовий рухатися далі. Саме тут фільм дає той катарсис, заради якого його, по суті, і знімали. І з цим завданням Стівен Найт справляється дуже добре. Але от з усім іншим вже не так впевнено.
Головний антагоніст хоч і виглядає харизматично, ще й у вконанні неймовірно харизматичного Тіма Рота, але він занадто поверхневий, щоб сприймати його серйозно. Його практично не розкривають, він просто існує як деталь сюжету, погано змащена мастилом деталь. Він ніби рухає історію вперед, але робить це дуже механічно. Через це не виникає ні страху, ні ненависті, ні будь-якої іншої емоції. Навіть його найжорсткіші дії не викликають належного ефекту. Єдине, що може зачепити так це його політичні погляди та відверті нацистські мотиви, які виглядають тривожно, але цього недостатньо для сильного антагоніста.
Щодо відносин із сином, той який Дюк, тут теж трохи дали в штангу. Персонаж Баррі Кеогана з’явився на декілька останніх серій шостого сезону (у виконанні молодшого актора), і тут ти очікуєш більш детального його розкриття, але цього не отримуєш. Він просто стає головним за відсутності батька, називає себе ще гіршим, ще небезпечнішим, але окрім одного пограбування, яке навіть близько не дотягує до тієї зухвалості, що була притаманна оригінальним “Гострим картузам”, він не отримує більше нічого.
Він теж тут як хороша деталь єдиного механізму, але з поганим мастилом. Він служить лише важелем сюжетної лінії повернення його батька у справу. Все. Ні харизми, ні сильного бекграунду, нічого. Лише присутність і гучні слова, які нічим не підкріплені.
Такій історії конче потрібен був повноцінний сезон, де всі сюжетні лінії отримали б повне розкриття, персонажі полюбилися б, або навпаки — глядач встиг би їх зненавидіти. Тут цього не відчувається, бо добра частина фільму виглядає як велика фінальна серія сезону, якого не існує. Шість годинних епізодів були б ідеальними умовами для такого сценарію. А двогодинний фільм просто не встигає запрацювати на повну потужність і через це відчувається дуже обмеженим.
Просто подумайте, скільки тут тем: боротьба Томаса із самим собою, конфлікт із сином, новий світовий порядок, Друга світова і щоденні бомбардування міст, новий устрій, чергова політична гра з фашистами і нацистами при владі, теми втрат — болючих і незворотних, нові персонажі, старі персонажі. Тут до біса всього. І головне питання: а коли це все розкривати?
Однак атмосферу серіал зберігає, хоч і з певними умовностями. Тепер він значно більше сфокусований на внутрішній трагедії Томаса і загалом клану Шелбі. Вайбу перших трьох сезонів ви тут точно не відчуєте. Проте фільм виглядає як логічне продовження останніх трьох сезонів, тукт є трохи політики, трохи внутрішніх розбірок і логічний, хоч і трагічний фінал історії саме серіалу.
Судячи з новин, історія фільму ще може продовжитися далі. І от тут уже виникає питання, чи доцільно це робити, бо нові персонажі поки що взагалі не зачепили. Зате зберігся фірмовий стиль Томмі. Його харизма, холодний і впевнений погляд, те, як він починає діяти одразу, щойно повертається у справу. І це, звісно, додає шарму і того самого вайбу, за який ми всі і полюбили цю історію.
Попри всі недоліки, стрічка все одно тримає баланс між політично-кримінальними розбірками і дослідженням особистості Томаса. І якраз завдяки останньому фільм хочеться додивитися до кінця. Бо тебе тримає сам Томмі, тебе тримає цікавість чи доведе він до кінця своє бажання покінчити з усім чи ні. І головне, чи сподобається це мені, як фанату. І мені фінал сподобався. Це, мабуть, найлогічніше, що могло статися з такими персонажами. Бо зворотного шляху у таких людей майже ніколи не буває. Особливо якщо вони настільки розумні та водночас приречені, як герой Кілліана Мерфі.
У касті багато нових облич: Баррі Кеоган, Ребекка Фергюсон, згаданий вище Тім Рот. Імена гучні, кожен із них має вагу у сучасному Голлівуді, але, знову ж таки, це фільм Кілліана Мерфі. Усіх інших ти просто не помічаєш на його фоні.
Операторська робота залишилася на рівні серіалу, вона така ж якісна і впізнавана, як і робота з кольорокорекцією. Це ті самі “Гострі картузи”, просто у повнометражному форматі. Локації, костюми — все, як завжди, підібрано дуже вдало і точно. Навіть вибухи виглядають значно краще, ніж те, що ми бачили у фіналі шостого сезону. І це приємно, бо технічно фільм виглядає впевнено і не вибиває з атмосфери.
Контент сайту призначений для осіб віком від 21 року. Переглядаючи матеріали, ви підтверджуєте свою відповідність віковим обмеженням.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-06029.
