Ось ми й дочекалися кульмінації нової трилогії «Хелловіна» – кривавої епопеї про стосунки багатостраждальної Лорі Строуд та маніяка Майкла Маєрса. Ця битва розпочалася ще в далекому 1978 році й закінчиться лише зараз. Переможець буде тільки один. На жаль, чи, скоріше, на щастя, це дійсно завершення історії, і якщо вбивця у моторошній масці ще коли-небудь з’явиться на екрані, це вже буде зовсім інша розповідь. Наскільки вдалою вийшла завершальна частина – розбираємось у рецензії.
Жанр слешер
Режисер Девід Гордон Грін
У ролях Джеймі Лі Кертіс, Енді Метічак, Роен Кемпбелл, Вілл Паттон, Кайл Річардс
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2022
Сайт IMDb
Сучасні кінематографісти геть не цураються звертатися до культових стрічок минулого, котрі тим чи іншим чином вплинули на розвиток слешера та горора в цілому. Не сказати, що це гарна тенденція, бо виглядає вона явно експлуататорською, та, певно, якоїсь альтернативи жанр сьогодні не передбачає. А відтак колись жваві та майже обов’язкові для нього «останні дівчата» стали досвідченими жіночками або, того гляди, вже й бабцями.
В січні у Вудсборо повернувся Примарне обличчя, через що Гейл Везерс та Сідні Прескотт мусили вкотре протистояти душогубу з картини Едварда Мунка. У лютому на Нетфліксі дістав з запиленої шафи свою бензопилу сумнозвісний техаський реднек Шкіряне лице, щоб соковито розпиляти на дрізки цілий автобус тіктокерів та зустрітися зі старою знайомою Саллі Хардесті.
Можна ще згадати про нещодавній камбек Пінхеда та відродження Джиперса Кріперса, але перший нічим особливим не запам’ятався, а другий виявився таким нікчемним позориськом, що тільки в російських кінотеатрах і крутити.
Та ось надворі виблискує золотистими барвами жовтень, а це означає, що настала черга Лорі Строуд зустрітися зі своїм давнім ворогом. Востаннє. Після подій торішнього фільму вона вирішила перезавантажити життя, купила новий красивий будинок, змінила зачіску та взялася за написання власних мемуарів. Тим часом її онука Елісон знайомиться з дивакуватим молодиком Корі Каннінгемом, який 4 роки тому ненароком вбив дитину. Очевидно, що ця зустріч призведе до трагічних наслідків.
Сам же Майкл Маєрс, мабуть, образився на жителів Хеддонфілда через те, що вони його так сильно незлюбили, та пішов у добровільне вигнання. Аж ось маніяку-безхатьку на очі потрапляє неогранований діамант, що має усі шанси стати гідним наступником. Треба тільки навчити малого, як правильно встромляти м’ясницький ніж у горлянку жертви…
Навіть не прихильнику оригінального «Хелловіна» Джона Карпентера буде зрозуміло, що світ чудово обійшовся б і без трилогії Девіда Гордона Гріна. Бо з нею канонічна історія з оригіналу перетворився на щось надто містичне з одного боку та сантабарбарівське – з іншого. Але в епоху, коли в жанрі було сказано уже все, доводиться пробуджувати старих монстрів та випускати їх на волю знову.
«Хелловін. Кінець» ледве походить на простий типовий слешер і не ставить собі за мету лякати чи естетизувати насилля. Він виявляється нуднуватим, але разом з тим в міру цікавим досвідом.
Колись у третій «Матриці» говорилося, що все, що має початок – має і кінець. Нині ж події відбуваються навпаки: завершальна частина постійно намагається стати початком нової історії, у якій демонструється народження наступного вбивці. Тут можна знайти деякі аналогії зі «Шкіряним обличчям» – приквелом «Техаської різанини бензопилою», в якому розповідалося, як Бубба Соєр докотився до такого життя.
Фільм відповідає на питання «звідки ті всі душогуби беруться?», але його відповідь стара, як сама франшиза. Очевидно, якщо з тобою поводяться як з монстром, в результаті ти в нього перетворишся. Крім того, стрічка розмірковує на тему, що була представлена у «Хелловін убиває»: хто такий Майкл Маєрс? Це дуже лиха, але все ж таки людина, чи щось надприродне, втілення самого зла?
Тому замість чергової порції кривавих розправ, котрих тут не так вже й багато, творці воліють розставити усі крапки над і. Лорі обов’язково має дописати цю кляту книгу, хоч би який фінал у неї не був.
Автори поступово ведуть глядача до очікуваної кульмінації, яку навряд чи можна назвати приголомшливою, та захопити вона в змозі. А от романтична лінія побудована настільки незграбно, що краще б її вирізали десь у монтажній. Мотиви поведінки Елісон викликають багато питань, у зв’язок між нею та похмурим бойфрендом зовсім не віриться.
Фінал передбачуваний, хоча кінематограф ще задовго до нього перемолов і виплюнув того Майкла Маєрса на задвірки жанру. Сюрпризів очікувати не доводиться, а головні зірки франшизи зійдуться тільки в самому кінці. Загалом із ними набереться від сили декілька сцен на весь хронометраж, і це бачиться доволі сміливим кроком, хоча, звісно, багатьох фанатів серії цей факт може збісити так, що аж тіпатиме. А ми просто скажемо – «йой, най буде».