22 травня в кіно стартував прокат фільму жахів «Кривава таємниця» спільного виробництва Німеччини та США. Його світова прем’єра відбулася на торішньому Берлінському кінофестивалі, після чого стрічка отримала досить позитивну реакцію від критиків. Цього разу до них варто дослухатися, але з певними застереженнями. Чому — вже готові розповісти в огляді нижче.
Жанр фільм жахів
Режисер Тільман Зінгер
У ролях Гантер Шафер, Ден Стівенс, Джессіка Генвік, Мартон Чокаш, Ян Блудхардт, Ґрета Фернандес, Астрід Бердже-Фрісбі, Конрад Зінгер, Прощат Мадані, Келін Морроу
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb
Відчужена 17-річна американка Гретчен неохоче прибуває на курорт, розташований в Баварських Альпах, разом зі своїм батьком Луїсом (вже другий місяць поспіль милуємося Мартоном Чокашом після квітневих «Сплячих псів»), мачухою Бет та їхньою німою донькою Альмою. Дівчина все ще сумує за померлою матір’ю, з втратою якої вона ніяк не може змиритися. Гостей зустрічає, на перший погляд, вельми приязний містер Кеніг, на якого буде працювати Луїс. Згодом він пропонує нескладну роботу на рецепції й Гретчен, щоб та могла відволіктися і не нудьгувала у цій глушині.
Та вже з самого початку навкруги відбуваються якісь дивності: то Альму спіткатимуть нібито епілептичні напади, то гостей, зокрема жінок, нудитиме з завидною постійністю. Одного вечора, коли Гретчен після робочої зміни вже поверталася додому, вона відчула за спиною чиюсь присутність. Дівчині вдається втекти, і поки місцева поліція бездіяльна, Гретчен розуміє, що щось лихе відбувається у цьому Богом забутому місці.
Німецький постановник і сценарист Тільман Зінгер у 2018-му дебютував у повнометражному кіно з жахастиком «Медіум», який здебільшого сподобався оглядачам профільних медіа, а от глядачам, судячи з рейтингів на популярних кіноресурсах, що називається, не зайшов. З «Кривавою таємницею», яка в оригіналі звучить просто «Зозуля» — рівно та сама історія. Найкращим епітетом для характеристики стрічки послужить прикметник «дивна», до якого не зайвим буде додати кількісно-означальний прислівник «дуже».
Свою оповідь німецький кінороб будує, керуючись добре знайомими шанувальникам жанру тропами, перемішуючи їх в химерний коктейль.
От перед глядачем постане дисфункціональна сім’я, один з членів якої почувається абсолютно зайвим, що передбачає для Гретчен ситуацію «проти всього світу». От вони прибули у віддалений готель, де час ніби зупинився десь на перетині 70—80-х, а сяйво нічних ліхтарів буквально сповіщає про страшну тінь, що вже нависла над нещасною — тут це воістину видатна горорна сцена з потужним саспенсом. От з лісу линуть лячні звуки, котрі повідомлять про почвару, що затаїлася поміж дерев. А от тебе вже переслідує моторошна білявка з яскравим червоним манікюром, яка на вигляд наче людина, але, здається, і не зовсім людина, як в тому «Воно» (2014) Девіда Роберта Мітчелла.
Тільки якщо в останнього таємнича істота уособлювала невтішні наслідки незахищеного сексу, то у Зінгера з алегоріями трохи біда — він більше турбується не про те, що саме розповідає, а про те, як його історія виглядає візуально. Це яскравий приклад кіно, у якому дещо хаотична форма суцільно давить над змістом.
Так, у кадрі фігурує «божевільний вчений» (як завжди дуже енергійний Ден Стівенс), для якого жінки — не більше ніж посудини з репродуктивною функцією, а десь там далеко ледаче розгортається арка про намагання Гретчен пережити велику втрату та історія її дорослішання.
Розрадою для дівчини стали повідомлення, які вона надсилає на автовідповідач телефона матері, завдяки чому має можливість почути такий рідний для себе голос. В один момент може здатися, що на ці відчайдушні меседжі от-от прийдуть відповіді, наче в кінгівському «Телефоні містера Герріґена», однак до цього все ж не доходить.
Втім, усі ці наративи існують радше для проформи, ніж зійдуть за намагання Зінгера донести до глядача якісь важливі приховані сенси.
Водночас при заявлених вище жанрових кліше «Криваву таємницю» важко назвати фільмом пересічним: тут артхаусний підхід сусідить з невгамовним бажанням пустити побільше пилу в очі, підкріпленим візуально стильним та аудіально продуманим оформленням.
На початках у глядача виникатиме купа запитань, пов’язаних, наприклад, з грою на сопілці персонажа Дена Стівенса (Рідлі Скотт таке точно схвалює) або незрозумілими часовими вибриками, коли герої переживають якісь миттєвості знову і знову. Усе працює на потрібну атмосферу, тож якщо ви купилися на закидані гачки, перша година промайне практично непомітно і безболісно.
А от потім у Зінгера-сценариста трапляється якийсь збій і фінальну третину інакше як зливом не назвеш. Початкова інтригуюча загадковість стрімко сходить нанівець, а там, де мали відбутися захопливі відповіді на животрепетні питання, нічого, крім здивування не відчуваєш. Дуже шкода, що не докрутили як слід.
Звичайно, комусь показане на екрані здасться маренням душевнохворого, когось — просто вибісить, і такі реакції цілком очевидні. Та «Кривава таємниця» все ж помітно виділяється на тлі стандартних жанрових одноденок, які пачками крутяться в кінотеатрах, і поціновувачам химерного дивного кіно варто дати йому шанс.
