Постановницею «Лу» стала німкеня Ганна Ферстер. До цього вона мала досвід роботи з сюжетами, в яких фігурували сильні головні героїні («Чужоземка» та «Джессіка Джонс»). Її єдиною повнометражною роботою до цього часу була остання частина франшизи «Інший світ», де, як відомо, на передньому плані теж була крута войовниця. Але те кіно виявилося вкрай невдалим, тож тепер у режисерки з’явилася чудова нагода реабілітуватися. У рецензії нижче розповідаємо, чи вдалося їй це зробити.
Жанр трилер, бойовик, драма
Режисер Ганна Ферстер
У ролях Еллісон Дженні, Джерні Смоллетт, Логан Маршал-Ґрін, Грейстон Голт, Метт Крейвен
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2022
Сайт IMDb
В нинішню епоху історіями про запеклу боротьбу хороших жінок з поганими чоловіками вже нікого не здивувати. Ось і свіженька новинка від Netflix «Лу», одним із продюсерів якої виступив Дж. Дж. Абрамс, намагається прямувати тією ж стежкою. Хоча феміністичні мотиви у цьому трилері й присутні, але вони не затьмарюють розважальну сторону, та й для глядача в першу чергу важливо те, наскільки вдалим вийшов саме жанровий продукт.
Відлюдькувата пенсіонерка на ім’я Лу живе десь в глушині на північно-західному узбережжі Сполучених Штатів. Вона вправно користується гвинтівкою та з її допомогою вже задумує вчинити самогубство, але несподіване викрадення доньки її сусідки Ганни вимагає від жінки відкласти нагальні справи на потім та зайнятися пошуками викрадача. Ним виявляється батько дівчинки Філіп – колишній спецпризначенець та військовий злочинець, якого всі вважали мертвим.
Ситуацію ускладнює й нестерпна злива, через яку героїні не можуть зв’язатися з місцевим шерифом. Тож їм доведеться взяти ситуацію під свій контроль та самотужки вступити у безкомпромісне протистояння не тільки з жахливою негодою, а й навіженим та дуже небезпечним ворогом.
Розпочинається стрічка неквапливо, але навіть у ті моменти, коли на екрані не відбувається нічого важливого, відчувається деяка невтішність, ніби скоро відбудеться щось нехороше. Посилює це передчуття й наближення бурі, про яку повідомляють по радіо. І от такого роду саспенс, що налаштовує глядача на певний лад, бачиться тут дійсно доречним.
З початком зливи та шквального вітру закінчується експозиція та розпочинаються власне гостросюжетні події: викрадач намагається здійснити лиходійський задум, а дві жінки переслідують його, долаючи на своєму шляху всілякі перешкоди. Варто зазначити, що це – найцікавіша частина фільму, бо саме тут Лу та її новоявлена напарниця вступають у бій зі спільниками злочинця та обставинами, які працюють проти них.
Але як тільки сценарій починає потроху відкривати перед глядачем свої не надто винахідливі твісти, оповідь повертає в абсолютно іншу сторону, і трилер з елементами бойовика та фільму про виживання тепер воліє здаватися чимось драматичним, насправді таким не являючись.
Ефемерність цього драматизму, його очевидна штучність відбувається здебільшого через невиразну передісторію, котра згадується в якихось урвистих моментах та трохи дерев’яних діалогах. А результатом стає те, що глядачу буде важко співпереживати персонажам в таких несприятливих умовах та, зрештою, перейнятися отим псевдодраматизмом.
При цьому «Лу» не дуже добре працює як гостросюжетний жанровий проєкт, бо цікавих пригод на весь хронометраж набереться не так вже й багато, а сутички між ворожими сторонами виглядають якось дивно, якщо не сказати, що безглуздо. Левова частка подій відбувається вночі, тож у фільмі є багато темних сцен, що позбавляє історію якісної видовищності. Мотиви ж лиходія у виконанні Логана Маршала-Ґріна також не мають особливого сенсу, тож його дії викликають багато запитань.
Що ж стосується титульної героїні Лу, то її типово жанрове «темне минуле» зчитується вже з перших кадрів, тому не відчувається ніякого подиву, коли глядачу відкривають те, ким вона являється насправді. Це така собі Лоррейн Бротон на пенсії, змушена знову взятися за старе. Побачити 62-річну Еллісон Дженні у подібному амплуа було доволі незвично, проте вона гідно впоралася з цією роллю.
Ще на самому початку десь там на тлі в кадрі продемонструють телевізійний виступ Рональда Рейгана та репортаж про те, що ЦРУ відіграло явно не останню роль в іранському державному перевороті 1953 року. Ця інформація буде надана неспроста, бо у кульмінації саме вона дасть пояснення деяким подіям.
Та біда в тому, що ці події не матимуть майже ніякого впливу на головну сюжетну лінію та її локальний конфлікт, а через це політичні елементи у сюжеті гратимуть суто декоративну роль. В результаті в авторів фільму не вийшло ні якісно бентежного трилера, ні видовищного бойовика, ні, тим більше якоїсь пронизливої драми.