27 квітня в кінотеатрах стартувала фентезійна стрічка «Магічні двері», сюжет якої засновано на однойменному творі британського письменника Тома Голта. У рецензії нижче розбираємось, наскільки вдалою вийшла ця екранізація.
Жанр комедійне фентезі
Режисер Джеффрі Вокер
У ролях Патрік Гібсон, Софі Вільде, Сем Нілл, Крістоф Вальц, Міранда Отто, Джессіка де Гау
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
Молодий лондонець Пол Карпентер планував розпочати кар’єру бариста, але опинився на співбесіді у фірмі JW Wells & Co. Після ряду дивних запитань від ради не менш дивних директорів хлопець отримує запрошення на оплачуване стажування. Тепер хоч буде чим сплатити за оренду житла.
З першого ж робочого дня Пола спіткали неприємності. Його бос Денніс Таннер, м’яко кажучи, не дуже шанобливо поставився до новачка. Завдання, що полягало у пошуку місценароджень бокситів (ще б знати, що воно таке) теж викликало подив. Навіть приваблива секретарка Розі не втрачала можливості поглузувати з новоявленого співробітника.
Крім того, Карпентер ніяк не міг второпати, чим саме займається JW Wells & Co. Його колега Софі, здається, вже робить перші професійні успіхи, а він і досі марно вовтузиться з тими бокситами. Та ось сам керівник компанії Гамфрі Веллс доручає парубку важливу місію — знайти портативні двері в̶ ̶Н̶а̶р̶н̶і̶ю̶, за допомогою яких можна побувати у будь-якій точці планети. Нічогеньке таке завданнячко!
Том Голт — успішний британський письменник, зосереджений на жанрі фентезі. Його роман «Магічні двері» 2003 року став першим твором серії книг JW Wells & Co, який розповідав про яскраву магію в умовах сірих офісних буднів. Такі собі фантастичні канцтовари та де їх шукати.
Сюжетна основа екранізації досить точно слідує книжковому першоджерелу, але багаточисленні нюанси у стрічці істотно відрізняються.
Наприклад, головний герой, однопрізвищник культового режисера жахів, тут не виглядає катастрофічно жалюгідним невдахою, як у книзі. А предмет його обожнення, стажистка Софі, вже не виявляється настільки неприємною особою, якою її представив Голт. При цьому деякі сюжетні лінії були навмисно спрощені, а частина подій — змінена чи взагалі видалена, і це дійсно пішло на користь.
«Магічні двері» видались вкрай милою і приємною дрібничкою, котрій нічим дивувати.
Стрічка дуже далека від епічних пригод, притаманних високобюджетним голлівудським зразкам жанру. Не надто винахідливий сюжет, бліденька комедійна та фентезійна складова нівелюються невимушеною ламповою атмосферою та чарівністю персонажів.
Особливо в цьому контексті виділяються ексцентричні герої у виконанні ветеранів Крістофа Вальца і Сема Нілла. А ще — норовлива секретарка Джессіки де Гау, що випромінює не тільки неприкриту зневагу до навколишніх, але й нездорове еротичне тяжіння до степлера.
Тутешні гобліни отримали олдскульний, по-хорошому відразливий вигляд, досягнутий завдяки старому-доброму гриму. Ці міфічні істоти виглядають як щось середнє між вампірами з «Від заходу до світанку» Родрігеса та жабеням Кермітом. Останнього, до речі, колись створив Джим Генсон, компанія якого нині працювала над «Магічними дверима».
Доречним здається і глузування творців над корпоративними інтригами компаній та їх скаженою офісною бюрократією. Ще, мабуть, ніде так не зневажали звичайнісінький ксерокс, як у книжці Голта. А нескінченні купи паперів у кадрі (і навіть епплівський Macintosh Classic на складі, IT community у справі), виглядають вельми красномовно.
«Магічні двері» — легке та приємне міське фентезі без сюрпризів, що навіть не намагається конкурувати з дорогими блокбастерами.
Тобто не особливо висока амбітність очевидна. Можна сказати, що глядача намагаються завоювати малою кров’ю, але і в такому підході є чарівність, коли у твоєму розпорядженні чудові актори. Свою аудиторію стрічка точно знайде, когось навіть розважить, і цього може бути цілком достатньо. Особливо якщо ваша робота припускає нескінченне використання клятого степлера або маркера зеленого кольору.