Оригінальні комікси серії «Максим Оса» цікаві вже своїм поєднанням стилів та культурних особливостей. Адже їхній автор Ігор Баранько вважається одночасно українським, французьким та американським коміксистом. А сам комікс був випущений завдяки бельгійському видавництву Éditions Joker у 2008 році. Лише 2011-го з’явився переклад українською мовою, тоді ж пішли розмови про екранізацію. Але через виробниче пекло чекати фільм довелося аж до осені 2022 року. Розповідаємо у рецензії нижче, яким вийшов перший український кінокомікс та один із головних довгобудів вітчизняного кінематографа.
Жанр містичний детектив
Режисер Мирослав Латік
У ролях Василь Кухарський, Ольга Макеєва, Володимир Гурін, Сергій Деньга, Альбіна Корж
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2022
Сайт IMDb
Головний герой історії, як можна зрозуміти із назви, — козак Максим Оса (Василь Кухарський). Він брутальний, грубий і навіть багато в чому відразливий персонаж. Але козаки Січі цінують Максима за вміння знаходити безпечні стежки у найнебезпечніших місцях. Саме з таким завданням до нього звернулися вкотре, коли польський король відправив козакам золото, щоб не допустити конфліктів. Але у результаті весь загін гине, а золото зникає. Максим стає головним підозрюваним, оскільки саме він першим опинився на місці злочину. І тепер йому доведеться дізнатися, куди ж пропало золото, заодно розібравшись з місцевою легендою про моторошного монстра Песиголовця.
«Максим Оса і золото Песиголовця» дуже страждав від проблем із виробництвом. Офіційно проєкт зародився у 2012 році, але фільмування тієї версії, яка потрапила на екрани кінотеатрів, розпочали лише у 2019-му. До цього фільм змінив парочку режисерів і відчутно знемагав від відсутності чіткої концепції. Світова практика показує, що таке рідко позитивно впливає на підсумковий твір.
Але у випадку «Максима Оси» все пройшло гладко. Багато в чому це заслуга режисера Мирослава Латика, який у 2019 році сформував свій погляд на проєкт і почав його строго дотримуватися. Наприклад, у питаннях загальної стилістики та палітри кольорів Латик орієнтувався на похмурі кінокомікси Зака Снайдера по всесвіту DC.
Ось і «Максим Оса та золото Песиголовця» вийшов вкрай похмурим, нуарним, навіть в’язким фільмом, який обволікає своєю важкою атмосферою під час перегляду. Слово «нуарний» тут не тільки заради краси. Адже насамперед історія Максима Оси — це детектив.
Вибір жанру вирішує одразу кілька проблем картини. Завдяки йому історії не потрібен зайвий масштаб та додаткові сюжетні лінії, щоби залишатися цікавою. Сценарій тут сфокусований на конкретній проблемі, решта нанизана виключно на неї. Обходиться і майже без боїв.
Сама детективна лінія фільму міцна, але без зайвих одкровень. Вона не заграє з основами жанру, натомість регулярно розкриваючи крихти нової інформації та вводячи глядачів в оману. І начебто здогадатися, хто став причиною всіх місцевих проблем, можна вже до середини. Але фільм примудряється цікаво підтасовувати деталі, щоб до фіналу все-таки якщо не здивувати, то точно не дати занудьгувати.
Основу кінострічки побудовано на діалогах, які тут непогано передають дух часу та настрій окремих сцен. Хіба що подекуди здається, що актори то переграють, то недограють. А загальній оповідальній лінії не вистачає опрацьованості. Натомість у нас тут не такий частий випадок, коли герої говорять саме як живі люди, а не сценарні інструменти. Що також обов’язково комусь запам’ятається.
Якщо порівнювати загальний настрій «Максима Оси та золота Песиголовця» з якимось іншим відомим твором, то першими на думку спадають ранні оповідання із серії «Відьмак». Там Геральт також встряв у окремі історії, які часто ще й детективними виявлялися. У разі першого українського кінокоміксу подібне порівняння — добрий комплімент. Адже картина має добрий вигляд навіть у зрівнянні з «Відьмаком» від Netflix.
Кіно в принципі вийшло досить багатим на ненав’язливі референси. Лісові сцени тут викликають спогади про «Відьму з Блер», а останні двадцять хвилин пронизані духом Тарантіно, саме — жорстокістю та гротескним пафосом «Вбити Білла». Здається, знімальна команда орієнтувалася на улюблені фільми. І дуже добре, що смак у них виявився чудовим.
Це заразом вилилося в складну режисуру. Вона тут майже академічна, з регулярними симетричними кадрами, акуратним угрупуванням персонажів та гарними прольотами камери. Ніяких надприродних хитрощів тут немає, але те, що показано, зроблено грамотно і добре доповнює інші елементи фільму.
А от зі звуком є деякі проблеми. У фільмі вистачає гарної музики, причому моментами — навіть несподіваних для подібної історії жанрів. Тільки ось окремі сцени чомусь розвертаються в трохи незграбній тиші, навіть без простенького ембієнта, через що відчуваються пріснувато. А подекуди діалоги іноді важко почути на тлі музики та інших звуків, ніби звукорежисер не зміг викрутити гучність розмов на нормальний рівень.
Як мінусом, так і стилістичною особливістю картини може бути ще й відсутність масовки. Сумарно ви побачите у фільмі не більше десяти акторів за весь хронометраж. І якщо для детективної складової та камерної атмосфери це ще йде, то моменти в замку через це здаються порожніми.
Втім, це вже нюанси, які залежать від суб’єктивного сприйняття глядача, його уподобань та бекграунду у питаннях кінематографа. Тому що загалом «Максим Оса та золото Песиголовця» вийшло чудовим фільмом. Воно цікаво поводиться зі своєю містичною частиною, грамотно взаємодіє з персонажами та виглядає вкрай естетично. Причому місцева краса знімалася на Київщині, що на якомусь підсвідомому рівні тішить окремо.
До речі, комікс-першоджерело перед переглядом вам читати зовсім не обов’язково. Історія у кіноадаптації вийшла дуже вільною. А окремий кумедний момент — шматочки з попередніх версій фільму, які вставили під кінець, причому ще й знайшли їм гідне пояснення. Подібний small touch говорить про повагу знімальної команди до праці своїх колег.