Рецензія на фільм “Мисливець за спадком” / How to Make a Killing

З 12 березня в кінотеатрах почали крутити чорнокомедійний трилер “Мисливець за спадком” з нині трендовими виконавцями Ґленом Павеллом та Марґарет Кволлі в головних ролях. Сюжет стрічки був натхненний британською класикою “Щирі серця і корони” (котра, своєю чергою, ґрунтувалася на романі “Ізраїль Ранк: Автобіографія злочинця” (1907) британського письменника Роя Горнімана), що вийшла на екрани у далекому 1949 році. Що у підсумку вийшло з цього сучасного переосмислення — готові розповісти вам в нашій рецензії.

“Мисливець за спадком” / How to Make a Killing

Жанр трилер, чорна комедія
Режисер Джон Паттон Форд
У ролях Ґлен Павелл, Марґарет Кволлі, Джессіка Генвік, Білл Кемп, Зак Вудс, Тофер Грейс, Ед Гарріс, Бьянка Амато, Раф Лоу, Шон Кемерон Майкл, Нелл Вільямс
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2026
Сайт IMDb

Колись юна донька багатія Вайтлоу Редфеллоу, Мері, була вигнана з родини через небажання відмовитися від майбутнього байстрюка, що став плодом кохання з якимось пересічним музикою. Так на світ з’явився Бекет — хлопчина, з самого народження позбавлений привілеїв прізвища Редфеллоу. Його батько помер ще під час пологів, а згодом від хвороби відійшла у засвіти і мати.

І жив собі Бекет звичайнісіньким життям, влаштувавшись на роботу у магазин ділових костюмів. Так би, напевно, він і далі вів своє середньокласове існування, якби не сталося кілька важливих подій, зокрема неочікувана зустріч з подругою дитинства Джулією, у яку хлопець був закоханий з юних років. Тож в голові у нього назріла думка про відновлення справедливості щодо спадку Редфеллоу. Але як бути, коли у списку численних спадкоємців ти останній у черзі?

З позиції мейнстриму навряд чи нинішній прокат можна назвати видатним — найгучніші новинки попередніх тижнів, такі як “Гренландія 2: Міграція”, сьомий “Крик” чи минулотижнева “Наречена!”, ще той кіномонстр Франкенштейна, навіювали лише смуток, нудьгу та стійку віру у те, що мистецтву рухливих картинок дійсно настав гаплик. Однак тепер можна сміливо констатувати, що на великих екранах — нарешті адекватний розважальний фільм, який не соромно порекомендувати людям.

У стрічці американського кінороба Джона Паттона Форда, для якого це друга повнометражна робота у якості режисера після дебюту “Злочинниця Емілі” (2022), оповідь ведеться з точки зору головного героя у виконанні Ґлена Павелла. Ми зустрічаємо його у камері смертників, що вже наштовхує на очевидні думки, ніби зухвалий план відкинутому заможною ріднею парубку не вдався. Але не треба поспішати з висновками — Форд приберіг кілька цікавинок на потім.

Щодо самої постаті титульного персонажа, то красномовна для сьогодення “запрограмованість” на “життя, яке він заслужив” грає з ним злий жарт. Навряд чи цей злочинець заслуговує на наше співчуття — його, можливо, десь можна по-людськи зрозуміти, але аж ніяк не виправдати. Втім, жанр чорної комедії з присмаком сатири дозволяє нам ні-ні, та й повболівати за поганця.

До того ж моральна неоднозначність з одного боку та безтурботна “тепла ванна” — з іншого служать підґрунтям для чіткого антикапіталістичного посилу. Так, головний герой — абсолютно точно зло. Але справжній монстр тут той, хто все життя думав про своє багатство, а не про тих, хто поряд. По суті, він сам і породив ще одного монстра.

Та й знахабнілих грошових мішків, котрі ледь не кожен персонаж — шаблон кричущої марності, що купається у розкоші, не так щоб шкода. Що гульвіса Тейлор, що типу митець Ноа, що релігійний шоумен (по-іншому і не скажеш) Стівен — усі вони персонажі не надто приємні. Але є й ті, хто не втратив людське обличчя у скаженій сімейці — наприклад, дядько Бекета Воррен.

Ґлен Павелл після касового провалу торішньої антиутопії “Людина, що біжить” продовжує активно зніматися та пробувати себе у різних жанрах. Зверніть увагу на головну картинку — поголіть актора налисо, замініть тутешню краватку на червону — і от вам готовий Hitman. До слова, Павелл вже знімався у фільмі Hit Man (2023), де грав липового найманого вбивцю.

Чемпіонкою світу, принаймні в місцевих декораціях, з ошатного вбрання виступає Марґарет Кволлі, котра перманентно, та промовисто для характеру її героїні, закидає свої стрункі ноги на стіл. З другорядних бовванців мають шанс запам’ятатися син Джуда Лоу Рафф, герой якого наспівує у караоке культову Last Resort від Papa Roach, та вже надто карикатурний Стівен у виконанні Тофера Грейса.

Малоймовірно, що “Мисливець за спадком” має хоч примарні шанси увійти у список ваших улюблених фільмів року або принаймні засісти в голові на довше, ніж поїздка додому з кінотеатру. Але нарешті в прокаті маємо новинку, котра не змусить жалкувати про витрачені час і кошти. Втім, як можемо пересвідчитися, щастя таки не у грошах.