Незламний” — це кіно, яке мало бути про перемоги, а перетворилося на історію про поразки. Або, якщо точніше, про те, як ці поразки формують людину. Проєкт від студії A24 та режисера Бенні Сафді, відомого за “Негранованими коштовностями”, одразу обіцяв щось нестандартне. І він дійсно таким виявився. У центрі сюжету — Марк Керр, легендарний боєць, якого грає Двейн Джонсон. Так, саме той актор, що зазвичай рятує світ від катастроф, та часто гігантських монстрів. Але цього разу він рятує лише себе.

“Незламний” / The Smashing Machine

Жанр спортивна, біографічна драма
Режисер Бенні Сафді
У ролях Двейн Джонсон, Емілі Блант, Олександр Усик, та ін.
Прем’єра 9 жовтня 2025 року, кінотеатри

З перших хвилин зрозуміло, що перед нами не просто спортивна драма. Режисер обирає повільний, навіть затягнутий темп, який дозволяє відчути втому героя, його внутрішню боротьбу. Марк постійно тренується, живе заради боїв, але при цьому з кожним днем стає менш живим усередині. Його світ — безкінечне коло між залом, домом і власними демонами. Коли скасовують головний бій його кар’єри проти українського суперника (роль якого виконує Олександр Усик), Керр сприймає це в першу чергу за поразку і починає сипатися. Усик з’являється не надто надовго, але влучно: його поява стає каталізатором для кризи головного героя.

“Незламний” виявився не тим фільмом, на який очікували. Здавалося, нас чекає видовищне кіно про змішані єдиноборства, кров, піт і рев трибун. Натомість ми отримали камерну драму про залежність, саморуйнування і пошук себе. Сафді знову занурює глядача у світ реалістичного болю, без прикрас і пафосу. І це працює.

Одним з найсильніших елементів стрічки стала лінія між Марком та його дівчиною, роль якої виконує Емілі Блант. Їхні стосунки не просто драматична вставка, а основа всього фільму. Саме через неї глядач бачить, як успіх може отруїти любов, як бажання бути першим руйнує те, що справді важливе. Їхні сцени сварок, примирень, коротких моментів ніжності, без перебільшення, одна з найсильніших емоційних складових фільму.

Тож якщо ви очікуєте тут майже спортивний екшен, багато бійок у ринзі й драйву на кшталт “Роккі” чи “Воїна”, то ви трошки помилилися залою. “Незламний” не про перемоги на рингу, а про поразки поза ним. Тут більше болю, ніж слави, більше психотерапії, ніж адреналіну. Це історія не про те, як Марк Керр б’є інших, а як він намагається не добити себе. І це, мабуть, найчесніше, що міг зробити режисер Бенні Сафді. Показати, як справжній боєць стикається не з черговим суперником, а з власними демонами.

Водночас не можна заперечити, що іноді “Незламний” відчутно просідає. Темп у фільму такий, ніби Сафді часом сам не знає, чи хоче він драму про руйнування людини, чи біографію спортсмена. Через це історія місцями стрибає, перескакує від боїв до наркотиків, від злетів до падінь, не даючи глядачу відчути тяглість часу.

Деякі сцени проходять занадто швидко, емоції не встигають дозріти, а важливі події в житті героя пролітають. І хоча загальна картина не втрачає цілісності, це трохи заважає зануритись у біль Марка повністю: ніби дивишся не історію життя, а монтаж головних моментів.

Двейн Джонсон нарешті показав, що він може бути актором, а не просто мемом. Його гра глибока, виважена, місцями болюча. Це найсерйозніша роль Скелі за всю його кар’єру. Без голлівудських посмішок, без надмірного пафосу. Його герой втомлений, зневірений, але ще здатен на боротьбу.

Особливо сильна сцена, де Марк усвідомлює, що втратив контроль над собою. Джонсон грає її без жодного слова, лише поглядом, і цього достатньо. Емілі Блант знову блискуча: вона додає фільму тепла, контрастує з похмурим світом головного героя. Її героїня і біль, і порятунок водночас. А Усик приємно здивував: хоча його екранного часу небагато, він виглядає органічно, і видно, що режисер не використовував його як “фішку для промо”.

“Незламний” не пропонує жанру нічого нового, але він і не повинен. Його завдання не здивувати, а зачепити. І йому це вдається. Фільм чесний, емоційно виснажливий, без гламурних прикрас. Так, іноді він занадто повільний, іноді занадто сумний, але він справжній. Він показує, що навіть найміцніші падають, і що справжня незламність полягає не в перемозі, а у здатності встати після поразки.