Фільм “Нюрнберг” став однією з найочікуваніших прем’єр року, не лише через масштаб історії, а й завдяки складу акторів. Режисер Джеймс Вандербілт, відомий своїм сценарієм до фільму “Зодіак”, звернувся до теми, яка рідко отримує настільки особисте трактування. Це не суха реконструкція процесу, а інтелектуальна драма про відповідальність, мораль і людську двозначність у межах історії, яку світ досі не може осмислити до кінця.
Жанр історична драма
Режисер Джеймс Вандербілт
У ролях Рамі Малек, Рассел Кроу, Майкл Шеннон, та ін.
Прем’єра 6 листопада 2025 року, кінотеатри
У центрі сюжету військовий психіатр Дуглас Келлі, якого блискуче зіграв Рамі Малек. Його завдання провести психологічне обстеження підсудних, серед яких і Герман Герінг у виконанні Рассела Кроу. І саме у їхніх діалогах народжується головна напруга фільму: протистояння науки, моралі та людської природи. Це не суха реконструкція відомих подій, а живе, болісне спостереження.
Сюжет вибудуваний доволі розмірено, але не нудно. “Нюрнберг” не женеться за видовищем, а тому це повільна, впевнена робота з персонажами. Келлі — людина, яка вірить у раціональність, але чим далі він занурюється в розмови з Герінгом, тим більше починає сумніватися у своїх переконаннях. Ці сцени між Малеком і Кроу найсильніше, що є у фільмі.
Двоє акторів фактично утримують на собі весь емоційний каркас. Кроу майже гіпнотичний, його Герінг одночасно харизматичний і відразливий, він маніпулює, спокушає і тримає співрозмовника у напрузі. Малек, навпаки, стриманий, холодний і в потрібний момент аж занадто рішучий.
Сценарій не вигадує драми там, де її не потрібно, але й не перетворює все на історичний протокол. Є відчуття присутності: атмосфера судових залів, холодних коридорів, де вирішується доля історії. Водночас фільм іноді втрачає темп. Деякі сцени затягуються, деякі епізоди з другорядними героями не розкриті настільки, як хотілося б.
Особливо це стосується моментів, де Келлі взаємодіє з колегами чи намагається осмислити власну роль у процесі. Ці лінії могли б дати більше контрасту до його психологічного занурення, але натомість просто проходять фоном. Від цього у середині фільму є кілька місць, де історія трохи гальмує. Проте навіть у цих сповільнених відрізках не зникає відчуття щільності й напруги, фільм тримає глядача не сюжетом, а внутрішнім станом героїв.
Але загалом Вандербілт знімає дуже впевнено. Це не фільм-триб’ют, не спроба моралізаторства. Він не намагається зображати зло як щось поза межами людського, і саме це лякає. Психологічна точність у тому, як подані злочинці — звичайні, спокійні, впевнені, дає глибше відчуття реальності, ніж будь-які архівні кадри. Трибунал тут не як видовищна подія, а як процес самопізнання. І в цьому фільм сильний. Кожен діалог між Келлі та підсудними представляється маленьким дослідженням людського его, влади й відповідальності.
Вандербілт уникає спокуси зробити фільм “чорнобілим” у моральному сенсі, замість цього він показує зону сірих відтінків, де навіть правильні рішення не дають відчуття перемоги. Цей підхід нагадує найкращі психологічні драми, де істина формується не в судовому вироку, а в реакції глядача, який виходить із залу з відчуттям неспокою.
Акторський склад у “Нюрнберзі” окрема історія. Рамі Малек у ролі доктора Келлі демонструє стриману, майже стерильну манеру гри, де кожен жест і пауза мають вагу. Його герой особливо не емоційний, але всередині постійно кипить боротьба. Малек не грає драму, він її тримає в очах, і саме цим змушує вірити кожній секунді. Рассел Кроу, навпаки, вибуховий і майже театральний, але в межах цього образу його Герінг виглядає глибоко переконливо.
Кроу майстерно поєднує брутальність і шарм, що робить злочинця ще небезпечнішим. Разом вони створюють дует, який тримає фільм живим до самого фіналу. Їхні сцени — це справжній акторський двобій, у якому немає переможців, але є абсолютна чесність виконання.
Технічна сторона картини бездоганна. Операторська робота стримана, але точна. Тут багато крупних планів, холодне світло і мінімум кольорів. Це додає напруги, створює відчуття замкнутості.
Музика акуратна, не надто помітна, але підсилює емоції в потрібні моменти. Монтаж плавний, без різких ривків, що добре пасує до темпу історії. Візуально “Нюрнберг” нагадує старі історичні драми 90-х, але з сучасною чистотою кадру.
Попри окремі недоліки, “Нюрнберг” залишає сильне враження. Це фільм, який не намагається викликати емоції прямолінійно, але поступово підводить до них через спостереження.
Контент сайту призначений для осіб віком від 21 року. Переглядаючи матеріали, ви підтверджуєте свою відповідність віковим обмеженням.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-06029.
