З 30 травня в кінотеатрах стартував показ біографічної драми «Одне життя», яка розповідає історію британського філантропа Ніколаса Вінтона. Напередодні Другої світової він намагався врятувати єврейських дітей з окупованої німцями Чехословаччини. Сценарій стрічки заснований на книзі «Якщо це не неможливо… Життя сера Ніколаса Вінтона», написаній донькою головного героя Барбарою Вінтон. У рецензії нижче розповідаємо, яке видатне кіно нагадує місцевий сюжет та чому ви обов’язково маєте подивитися цей фільм.
Жанр біографічна драма
Режисер Джеймс Гоуз
У ролях Ентоні Гопкінс, Джонні Флінн, Гелена Бонем Картер, Лена Олін, Джонатан Прайс, Ромола Гараї, Алекс Шарп, Саманта Спіро
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
У 1938 році, через кілька тижнів після підписання Мюнхенської угоди, звичайний біржовий брокер з Англії Ніколас Вінтон рішуче налаштований відправитися у Чехословаччину та долучитися до Британського комітету у справах біженців. Прибувши у Прагу, він виявляє страшні умови життя родин, зокрема єврейських, які змушені були тікати від нацистів.
Не бажаючи миритися з таким жахливим станом речей, а також, щоб врятувати від нацистської навали, що неминуче наближається, змерзлих і голодних дітей, Вінтон та його однодумці намагаються організувати їхнє перевезення у Велику Британію. Але на шляху героїв постає величезна кількість перешкод — від клятої бюрократії до катастрофічної нестачі необхідних ресурсів.
При першому ознайомленні зі змістом «Одного життя», навіть ще до перегляду, на думку одразу спадає «Список Шиндлера»; недарма ж преса назвала Вінтона «британським Шиндлером».
Але не варто забувати, що режисер здебільшого телевізійних проєктів Джеймс Гоуз — явно не Стівен Спілберг, тож і його стрічка вельми далека від спілбергівського монументалізму та потужного занурення в трагедію Голокосту. Втім, це зовсім не означає, що «Одне життя» не вартує уваги. Навпаки, не дивлячись на певну скромність постановки, цій біографічній драмі є що запропонувати небайдужому глядачу.
Такі історії, як історія Ніколаса Вінтона, котрий зіграв надважливу роль в операції «Кіндертранспорт», не можуть викликати щось інше, окрім захоплення і обов’язково повинні бути розказані, почуті та побачені.
А цього ж навіть могло і не статися: світ дізнався про подвиг британця лише через багато років після закінчення війни — у 1988-му, коли телевізійне шоу That’s Life! на каналі ВВС запросило Вінтона до себе в студію (записи етеру можна переглянути на YouTube). Це вже потім були різноманітні почесті на кшталт посвяти у лицарі королевою Єлизаветою ІІ чи Ордена Білого Лева — вищої державної нагороди Чехії.
«Одне життя» доречно розділене на два часові відрізки — неспокійний і передапокаліптичний кінець 30-тих, коли світ стояв на порозі Другої світової війни; та неквапливий кінець 80-х, коли вже старенький, але ще сповнений енергії Вінтон вирішує поділитися зі світом найпотаємнішим, що у нього є — альбомом з інформацією про перевезених дітей. У ньому ж знаходяться і порожні сторінки, які стали гірким нагадуванням того, що обставини не дозволили герою виконати місію в тому обсязі, в якому він планував.
Очевидно, що у коротенькі 100 хвилин хронометражу (це без урахування фінальних титрів) було неможливо втиснути усі важливі події, які мали місце в реальному житті. Від цього фактору помітно страждає не тільки саспенс, але й драматургія таймлайну, що передував війні. Автори фільму проходяться все більше по верхах, не занурюючись надто глибоко у численні нюанси шляхетної справи. Втім, є впевненість, що вони й не ставили перед собою такого завдання.
З драматургічної точки зору ставка робиться якраз таки на лінію літнього Вінтона, в той час як оповідально сухувата історія молодого героя виконує скоріше інформаційну функцію: з якими викликами йому довелося зіштовхнутися, як він їх долав, хто йому допомагав, що вдалося зробити, а що — ні.
І саме тому такою доречною видається присутність у кадрі неперевершеного Ентоні Гопкінса, якому до снаги викликати глядацьку емпатію ще задовго до кульмінаційних, найемоційніших сцен. Його персонаж і без того має солідний бекграунд, адже ми знаємо, наскільки велике діло він здійснив. Та сер Ентоні, справді видатний актор, надає особистості екранного сера Ніколаса виразної чарівності, приємного почуття гумору та глибини небайдужої людини, яка не цурається пустити скупу чоловічу сльозу. Є ризик, що його прикладу послідує і глядач.
На жаль, якось проявити себе іншим акторам банально не вистачає часу: молодий 29-річний Вінтон у виконанні Джонні Флінна нічим особливо не запам’ятовується, а Гелена Бонем Картер, котра грає у проєкті Гоуза вже не вперше, за весь фільм має лише один вартісний діалог.
Тим не менш, світу потрібне таке кіно. Емоційне, щемливе, абсолютно щире й таке, що прославляє торжество життя над смертю, а добра — над злом. Особливо воно потрібне сьогодні, коли знову проливається так багато дитячих сліз.