29 вересня Netflix презентував чергову п’ятничну новинку: кримінально-детективний трилер «Плазуни», де Бенісіо дель Торо грає втомленого копа, який прагне знайти вбивцю молодої жінки. У цій рецензії розповідаємо, як проявляє себе у жанрі новачок Грант Сінгер та наскільки захопливо спостерігати за тутешнім розслідуванням.
Жанр кримінальний трилер, детектив
Режисер Грант Сінгер
У ролях Бенісіо дель Торо, Джастін Тімберлейк, Алісія Сільверстоун, Майкл Пітт, Матильда Лутс
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
Вілл Грейді та Саммер Елсвік — молода пара рієлторів, що зовсім не здається щасливою. Одного разу Вілл вертається у виставлений на продаж будинок та виявляє закривавлену мертву Саммер, з тіла якої стирчить ніж. До розслідування цього жорстокого вбивства приступають місцеві детективи — помітно втомлений від життя Том Ніколс та його напарник Ден Клірі.
У поле зору поліціянтів потрапляють численні підозрювані — від колишнього бойфренда Саммер до одного божевільного, який звинувачує родину Грейді у смерті свого батька. Та під час слідства Ніколс приходить до страшних відкриттів та виявляє, що все набагато складніше та заплутаніше, ніж могло здатися.
Раніше Грант Сінгер знімав собі гарні кліпи для The Weeknd, Skrillex, Аріани Гранде та інших зіркових виконавців, аж раптом вирішив податися у кіно, заручившись сценарною підтримкою Бенісіо дель Торо та Бенжаміна Брюера.
Приємно те, що Сінгер не пішов стопами умовного Майкла Бея та не поліз у гуркітливу блокбастерщину, а вирішив спробувати себе у жанрі куди більш вибагливому. І вдвічі приємно, що творіння дебютанта не позбавлене власного стилю.
Проблема в тому, що творці трохи не розрахували сили та дозволили собі більше маневрів, ніж того потребувала ситуація. Намагання Сінгера та компанії запропонувати щось більш складне, звивисте та заплутане в умовах, коли воно насправді таким не є, призводить до катастрофічної затягнутості оповіді. Та іноді простіше — не означає гірше.
Через явні перегини зі спробами у хитросплетіння сюжету, слідкувати за кожними наступними нюансами стає все важче і менш цікаво. Хоча, по ідеї, має бути наче навпаки.
Втім, навіть з урахуванням цього не скажеш, що фільм не годиться для перегляду. Нехай «Плазуни» лише намагаються здаватися чимось складнішим, ніж є, і не мають якоїсь видатної детективної інтриги, зате стрічка захоплює своєю моторошною, вкрай не затишною атмосферністю.
Її тягуча, некваплива оповідь поступово занурює, буквально затягує у свої нетрі і зовсім не поспішає відпускати. Цьому піддаєшся значно охочіше, аніж бажанню розібратися, хто там кого забив ножем і якими мотивами керувався.
Сюжет зосереджується не тільки на розслідуванні, але й на особистості головного героя: його стосунках з дружиною, таємничому минулому, принциповій позиції дістатися правди та бажанні не відступати у найскрутніші моменти. І тут Бенісіо дель Торо виглядає просто чудово, а суцільна похмурість його детектива Ніколса була явно запозичена у його ж Алехандро з видатного «Сікаріо» Дені Вільнева.
Гарна партія, хоч і сильно другорядна, вийшла в Алісії Сільверстоун. Добре проявив себе Тімберлейк, який довів профпридатність ще у драмі «Паркер». А от Майкл Пітт виглядає приблизно так само шалено, як в «Останніх днях» Гаса Ван Сента, тільки замість кобейнівських світлих пасм розгулює з готичним темним волоссям.
З чим у «Плазунів» повний порядок, то це з візуальною складовою. Навмисно приглушені тона додають ще більше похмурості і теж працюють на загальну атмосферу. Розділення героїв у межах кадру, або, наприклад, великі плани облич дають підказки, на кого варто звернути особливу увагу. Робота з монтажем та звуком іноді припускає можливість застати глядача зненацька: різкі переходи можуть зійти за джампскейри — прийом, притаманний суто фільмам жахів.
Саме завдяки цьому в історію занурюєшся максимально, тож навіть найменш захопливі епізоди (а їх тут вистачає) минають майже безболісно і не псують загального враження.
Найбільшим же горором серед усіх цих загадкових обставин та зловісних підозрюваних бачиться проста і дохідлива метафора. Вона наочно показує, наскільки небезпечно знаходитись у середовищі, коли навколишні скидають шкіру та оголюють свою істинну натуру. Та чи нам з вами цього не знати, особливо, якщо мова йде про тих, хто знаходиться по сусідству.