Екранізація роману Енді Віра, автора “Марсіанина”, із Раяном Гослінгом у головній ролі та режисерським дуетом Філа Лорда і Крістофера Міллера за кермом автоматично формувала високі очікування. Перші матеріали, трейлери та деталі зі зйомок “Проєкт Аве Марія” натякали на розумне, душевне кіно, яке могло б поєднати емоційність “Марсіанина” з масштабністю та інтелектуальністю “Інтерстеллара”. І хоча на практиці стрічка виявилася трохи іншою, ніж це уявлялося на старті, інтерес до неї був цілком виправданим — перед нами дійсно якісний представник жанру, який, щоправда, обирає трохи інший шлях, ніж очікуєш.
Жанр наукова фантастика, пригоди, драма
Режисери Філ Лорд, Кріс Міллер
У ролях Раян Гослінг, Сандра Гюллер, Джеймс Ортіс, та ін.
Прем’єра 19 березня 2026 року, кінотеатри
В основі “Проєкту Аве Марія” лежить роман Енді Віра “Project Hail Mary”, який знову звертається до теми виживання у космосі, але вже в значно ширшому масштабі. Людству загрожує глобальна катастрофа, адже невідомі мікроорганізми, названі астрофагами, починають поглинати енергію Сонця, що поступово веде до вимирання всього живого на Землі. Єдиний шанс врятувати ситуацію відправити експедицію до далекої зоряної системи, де ці організми поводяться інакше. Головний герой, вчитель і науковець Райланд Грейс, прокидається на космічному кораблі без спогадів про те, як він там опинився. Поступово відновлюючи пам’ять, він усвідомлює, що фактично є останньою надією людства.
Фільм “Проєкту Аве Марія” справді душевний, справді розумний, тут не забувають навіть про такі базові речі, як відсутність звуку у відкритому космосі, що додає йому інтелекту, але він значно доступніший і менш складний, ніж ті приклади, з якими ми його порівнювали вище. І це не обов’язково мінус, просто варто розуміти, на що саме ти йдеш.
“Проєкт Аве Марія” дуже сильно нагадує за атмосферою український фільм “Ти — космос” Павла Острікова. Головний герой так само залишається наодинці з собою, космосом і своєю місією. Відчуття ізоляції, тиші та невідомості передане дуже точно. Правда, якщо у стрічці Острікова герой опиняється фактично останньою людиною у Всесвіті, то тут Грейс вирушає у подорож із конкретною метою врятувати людство. Цілі різні, але відчуття самотності і напруги на старті майже ідентичні. І так триває рівно до моменту, поки він не натрапляє на інший корабель, де його чекає той, хто повністю змінить тон цієї історії.
Далі фільм робить крок у бік більш камерної та навіть трохи філософської історії, нагадуючи “Космонавта” з Адамом Сендлером. Там герой теж знаходить дивного іншопланетного співрозмовника, який стає для нього певною формою розради. Але якщо у “Космонавті” це більше метафора і рефлексія про щось вічне, то тут усе подано значно простіше і приземленіше. Грейс — персонаж значно більш “земний”, зрозумілий і відкритий. Його спілкування з Роккі не перетворюється на складні філософські діалоги, а натомість будується на простих емоціях, гуморі та поступовому виникненні довіри, яка з часом переростає у справжню дружбу.
На прикладі персонажа Раяна Гослінга добре видно, як герой проходить шлях від розгубленості і страху до прийняття і готовності діяти. Він боїться, вагається, сумнівається, і це робить його максимально живим і близьким. Фільм дуже чітко проговорює просту думку, що боятися нормально. Важливо, що ти робиш далі і який вибір у підсумку приймаєш.
Взаємини Грейса і Роккі є серцем цієї історії. Вони розвиваються досить швидко, але при цьому виглядають переконливо. За дружбою тут іде довіра, а за довірою відсутність корисливості і, зрештою, спільна мета, яка і об’єднує їх. Фільм дуже чітко показує, що навіть мінімальна віра, надія і бажання зрозуміти одне одного можуть об’єднати абсолютно різні істоти. Саме завдяки цій взаємодії історія перестає бути похмурою і безвихідною, з’являється світло, з’являється надія, і глядач уже дивиться на події зовсім під іншим кутом.
Фільм також приділяє багато уваги поясненню того, як працює його всесвіт. Глядачеві детально розповідають про астрофагів, про загрозу, яку вони несуть, і про способи боротьби з ними. Важливо, що це не виглядає нудно або перевантажено. Інформацію подають простою мовою, часто з гумором, без затягування і зайвого ускладнення. До речі, гумору тут справді багато. Він не завжди влучний, іноді трохи гіперболізований, але цьому є логічне пояснення, все ж таки за проєктом стоять режисери, яких багато хто пам’ятає за комедією “Мачо і ботан”.
Завдяки цьому балансу фільм не скочується у похмурість “Інтерстеллара”, не стає настільки жартівливим, як “Марсіанин”, і не заходить у глибоку філософію “Космонавта”. Він бере елементи з різних представників жанру, навіть десь перегукується з “Прибуттям”, але не копіює їх, а пропонує свою легшу, емоційнішу і доступнішу їх варіацію.
Візуально “Проєкт Аве Марія” виглядає дуже якісно і продумано. Космос тут показаний максимально наближено до того, як ми звикли його бачити у наукових матеріалах, документалістиці чи навіть у трансляціях із МКС. Тобто він холодний, тихий і водночас красивий. Окремі елементи, такі як планети або ті ж астрофаги у своєму природному вигляді, виглядають справді вражаюче і детально.
Окремо варто відзначити практичні ефекти. Режисери неодноразово говорили в інтерв’ю, що намагалися максимально уникати хромакею і створювати декорації вручну. І це дійсно відчувається. Інтер’єри корабля та й сам Роккі виглядають так, ніби справжні. Графіка тут не перетягує на себе увагу, а лише доповнює вже створений світ. У підсумку це дає дуже приємну і цілісну картинку, яку справді хочеться дивитися, особливо на великому екрані.
Раян Гослінг тут просто шикарний у своїй простоті. Коли дивишся “Проєкт Аве Марія”, складається відчуття, що Грейс максимально проста і звичайна людина, з якою дуже легко себе асоціювати. Він боїться, він цікавиться всім навколо, остерігається, вагається і не завжди впевнений у своїх рішеннях і це виглядає абсолютно природно. Йому достатньо одного погляду чи інтонації, щоб втримати увагу глядача. У нього неймовірна харизма, яка працює навіть у найспокійніших сценах.
З інших акторів варто відзначити Сандру Гюллер. Її, на жаль, у фільмі не так багато, як хотілося б, і розкрити повноцінно свою героїню вона просто не встигає. Але навіть за цей обмежений екранний час вона виглядає дуже органічно і природно, не вибивається із загального тону і добре доповнює історію.
Єдиний момент, який відверто тригернув і мене, і, здається, більшість людей у залі — це наявність персонажки-представниці росії. Серйозно, фото на фоні кремля і навіть заблюрений (у нашій версії і дякую велике за це!) прапор все одно викликають максимально неприємні емоції та асоціації. Враховуючи всі геополітичні події останніх років і відверту агресію цієї держави, виглядає це щонайменше дивно і недоречно.
І найбільше питання тут у тому, що заважало це змінити. Бо одного персонажа з книги адаптація вже переписала і змінила йому національність без проблем. Чому не можна було зробити те саме тут абсолютно незрозуміло. Це дрібниця з погляду сюжету, але з точки зору сприйняття дуже неприємний момент, який реально вибиває з фільму, а особливо нас, українців.
Контент сайту призначений для осіб віком від 21 року. Переглядаючи матеріали, ви підтверджуєте свою відповідність віковим обмеженням.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-06029.
