Детектив Еркюль Пуаро — один із класичних образів детективної літератури, створений Агатою Крісті. За свою вигадану кар’єру він встиг розслідувати сотні справ, що робить історії про нього ідеальним фундаментом для всіляких адаптацій. «Вбивство у „Східному експресі“» від 20th Century Studios започаткувало цикл, мабуть, найдорожчих і найякісніших екранізацій пригод Пуаро. І «Привиди у Венеції» — це вже третя частина цієї серії. Розповідаємо в рецензії нижче, якою вона вийшла.
Жанр детектив
Режисер Кеннет Брана
У ролях Кеннет Брана, Кайл Аллен, Камілль Коттен, Джеймі Дорнан, Тіна Фей, Мішель Йео
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2023
Сайт IMDb
Еркюль Пуаро (Кеннет Брана) встиг за свою кар’єру розв’язати безліч загадок, але з часом його детективна діяльність йому набридла. Тому він переїжджає до Венеції та наймає охоронця, щоб ніякі сторонні люди не лізли до нього зі своїми проблемами.
Однак проблеми все-таки знаходять Пуаро, коли його навідує стара знайома — письменниця Аріадна Олівер (Тіна Фей). Вона пропонує відвідати спіритичний сеанс, щоб зв’язати з духом загиблої дівчинки. Але під час сеансу відбувається вбивство. І тепер детективу доведеться розібратися, чи винні тут примари, чи просто злі люди.
«Привиди у Венеції» засновані на романі «Вечірка в Гелловін» Агати Крісті. Однак з першоджерела фільм бере лише основу сюжету і деякі елементи. У всьому іншому ви отримаєте повністю нову історію. Тож навіть якщо ви знайомі з сюжетом «Вечірки в Гелловін», кіноадаптація однаково зуміє вас потішити та здивувати.
Фільм вражає з перших же кадрів своєю візуальною частиною. Венеція — це вкрай стильне і красиве місто саме по собі. А знімальна команда робить усе, щоб підкреслити місцеву красу. І справляється з цим завданням цілком успішно.
Утім, у «Привидах у Венеції» саме «привиди» важливіші за саму «Венецію», тому події фільму швидко перетікають у тісні рамки одного маєтку з важкою долею. Тут фільм також вдало справляється зі створенням відчуття клаустрофобії. Місцеві коридори приховують свої секрети, які хтось дуже сильно хоче приховати. Але детектив Пуаро, якому нарешті попалася гідна загадка, не збирається зупинятися.
При цьому методи його роботи досить класичні, тож більша частина фільму — це допит підозрюваних з метою дізнатися більше про вбивство і потенційного вбивцю. У цьому плані фільм не пропонує нічого нового. Так, тут є легкі елементи містики, але на загальну жанрову спрямованість вони не впливають.
«Привиди у Венеції» — класичний кінодетектив з усіма наслідками.
Але детектив украй продуманий. Тобто здогадатися про все ми, щоправда, зможете самостійно, але відповідь однаково вас здивує і змусить подумати «так ось воно що!». Щоправда, ключовий елемент, який дозволив убивці все провернути, відчувається дещо простим і якоюсь мірою натягнутим. Однак обставини його використання згладжують враження в кращий бік.
А щоб ви не занудьгували за діалогами, їх постійно розбавляють несподіваними ситуаціями, що втручаються в хід розслідування і створюють додаткову напругу. Коштом них у фільмі знайшлося місце і для екшен-сцен. Що явно сподобається глядачам, які люблять більш динамічні фільми.
Динаміку всередині сценарію намагається створити й психологічна складова фільму. Адже Пуаро в ньому поставлений у ситуацію, з якої, можливо, навіть він не зможе знайти вихід. А обставини місцевого вбивства ставлять під сумнів ідеали та переконання детектива. Утім, знову ж таки, детектив у нас тут цілком класичний, тож особливих одкровень не чекайте. Однак центральна сюжетна лінія приємно розбавлена не найстандартнішими вкрапленнями.
Знайшлося навіть місце для метанаративних висловлювань, за який тут відповідає якраз письменниця Аріадна Олівер. Тільки ось ця сюжетна лінія вийшла найслабшою. Вона отримує кульмінацію, яка не викликає жодних емоцій. І навіть на історію не дуже впливає. Тому ця рушниця не особливо вистрілила.
Для детектива також вкрай важлива наявність яскравих персонажів, кожен з яких може бути підозрюваним. У «Привидах у Венеції» з цим повний порядок. Абсолютно кожен персонаж вийшов по-своєму живим і унікальним. Щоправда, багато в чому вони зводяться лише до конкретної особливості особистості. Але тут у нас радше данина класиці літератури, ніж погано прописані характери героїв.
Від «Привидів у Венеції» в кожній сцені віє саме літературністю. Причому це не комплімент і не критика, а простий факт. Ми отримали стильний і виважений у своїх технічних елементах фільм, який у своїй основі залишається вкрай старомодним.
Фанати класичних детективів будуть тількі раді, а от новіша аудиторія, яка до того ж при слові «детектив» згадує «Ножі наголо» Раяна Джонсона, може залишитися дещо розчарованою. Утім, місцеві краєвиди Венеції, якими фільм ще й закривається, точно подарують приємний посмак.