Рецензія на фільм “Пси: Смертельна помста” / The Dogs

З 2 квітня на екранах кінотеатрів розгорнулася чергова моторошна історія — цього разу у канадському малобюджетному фільмі жахів The Dogs, який в українській локалізації звучить як “Пси: Смертельна помста”. Сюжет стрічки заснований на однойменному романі Аллана Страттона, що побачив світ у 2015 році. В огляді нижче з сумом констатуємо, що куди б краще фільму пасував підзаголовок “смертельна нудьга”.

“Пси: Смертельна помста” / The Dogs

Жанр містичний трилер, жахи
Режисерка Валері Буагіяр
У ролях Донован Колан, Кетлін Манро, Стюарт Хьюз, Кріс Холден-Рід, Ділан Тейлор, Ешер Грейсон, Патріс Гудман, Йен Хо, Стівен МакКарті, Ейдан Калехштейн, Морган Ай Бедард, Клер Култе, Андреа Грант (III)
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2026
Сайт IMDb

Молода жінка Кетрін Вівер та її син-підліток Кемерон швиденько збирають речі та прямують у якусь Богом забуту канадську глушину під символічною назвою Wolf Hollow. А все тому, що Кетрін підозрює, що їх переслідує жорстокий батько хлопця. Опинившись у новому будинку, Кемерон починає бачити дивні видіння, зокрема мертвого хлопчика та його невтішного оточення.

Поступово він переконується, що в стінах цього дому сталося щось лихе, і це тільки погіршує і без того пригнічений стан юнака. Втім, ніхто з навколишніх, навіть власна матір, не хочуть нічого чути про місцеві зловісні секрети з далекого минулого, не підозрюючи, що справжня небезпека їх чекає попереду.

У попередні рази, коли в титрах ми бачили разом написи Вівер та Кемерон, це призводило до пишних кіноатракціонів ґатунку “Чужих” (1986) або серії “Аватар” (з 2009). Бог його знає, чи імена головних героїв натхненні культовим режисером, канадцем, до речі, та мабуть, не менш культової акторки, але це насправді не так вже й важливо.  Тому що “Пси: Смертельна помста” — дуже скромне, невигадливе і відверто поганеньке кіно.

Направду цю історію ледве можна назвати горором чи хоча б притомним містичним трилером. Скоріше це інертна сімейна драма, головною чеснотою якої є безапеляційна здібність присипляти. Тут панує абсолютна банальність у всьому — від зачину з переїздом у похмурий будинок, що не віщує нічого доброго, до зловісного кукурудзяного поля десь родом із “Техаської різанини бензопилою”, звідки доносяться відгомони чи то собачого лаю, чи привидів з потойбіччя.

Якщо ж ви раптом очікували напруженого кривавого жахастика з демонічними собацюрами, який оманливо обіцяли ну принаймні промоматеріали (див. головну картинку огляду), то на вас чекає гірке розчарування. Бо чотирилапі гавкуни з’являються на екрані буквально на кілька хвилин, щоб розірвати одного-двох приречених, та й на тому все.

Замість обіцяних псів місцеві маловідомі кінороби підсовують нам суцільно нудну історію про матір та сина-підлітка, котрі ніяк не можуть знайти спільну мову. В якийсь момент постійні істерики малого починають настільки дратувати, що ні-ні, та й закрадається думка — а може, всі з полегшенням зітхнуть, якщо кровожерливі песики таки дістануться до малолітнього скиглія.

Шаблонною тут є й основна інтрига, що вростає корінням у трагічні події з минулого. Здогадатися, що в цьому проклятому місці колись сталося щось жахливе, зможе навіть дитина, шкода, що ці флешбеки по суті ні на що не впливають і потрібні хіба що для того, щоб кволо обґрунтувати присутність міфічних собак. Офіційне гасло фільму каже “розкрий минуле, випусти кошмар на волю”, однак ніякого кошмару тут вдень зі свічкою не знайдеш. Так зване розкриття минулого ні до чого не призводить, нічого не дає глядачеві.

У підсумку стрічка бере розгін на “Куджо” (1983, про топові екранізації Кінга можна почитати ось тут), а от зробити удар не спромагається навіть на приспів безсмертного хіта Who Let the Dog Out.