14 липня на сервісі Netflix вийшла одна з найцікавіших прем’єр цього місяця — постапокаліптичний фільм жахів «Пташиний короб: Барселона». Це спіноф фільму 2018 року із Сандрою Буллок, котрий свого часу став найпопулярнішим на стримінгу за кількістю переглядів. У рецензії нижче розповідаємо, що підготували для глядачів автори цього разу.
Жанр постапокаліптичний горор, трилер
Режисери Девід Пастор, Алекс Пастор
У ролях Маріо Касас, Джорджина Кемпбелл, Дієго Кальва, Алехандра Ховард, Леонардо Сбаралья
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
У 2018 році жахастик «Пташиний короб», сюжет якого заснований на однойменному романі Джоша Малермана, наробив чимало галасу та став хітом Netflix. Оглядачі порівнювали проєкт з «Дорогою», «Явищем» та актуальним тоді «Тихим місцем» Джона Красінські. Прем’єра стала справжньою кіноподією з рекордною кількістю переглядів, про що відзвітували явно задоволені представники стримінгового сервісу.
Як відомо з оригінальної стрічки, світ захопили таємничі химери, глянувши на яких у людей відразу виникає бажання сиганути з даху багатоповерхівки або кинутися під поїзд. Події «Барселони» починаються вже в постапокаліптичному світі, коли ті, хто вижив, змушені переховуватися та виходити надвір тільки у пов’язках на очах. У центрі сюжету знаходяться Себастіан та його донька Анна, котрі намагаються вижити у страшній реальності, де смертельна небезпека чекає на кожному розі.
Ось, напевно, і все, що має знати зацікавлений глядач перед переглядом, аби ненароком не натрапити на спойлери та не зіпсувати собі перегляд.
У перші хвилини стрічка виглядає як середньостатистичний зомбі-горор, де показують вилазку вцілілих. А коли камера здіймається різко угору, демонструючи понівечене апокаліпсисом місто і масштаб катастрофи, це нагадує початок якої-небудь з частин «Оселі зла» з Йовович.
Та це не дивно, враховуючи, що тутешні автори, брати Алекс та Девід Пастори, колись поставили тематично близькі «Носії» з Крісом Пайном та «Епідемію», де дія відбувалася теж у Барселоні, а людство охопила тотальна агорафобія.
Згодом історія бере високі оберти і пропонує декілька несподіваних твістів, що, по-перше, змушує забути про «Оселю зла», а по-друге, сподіватися на щось дійсно круте. На початковому етапі фільму вдається якісно пограти з очікуваннями глядача та не виправдати їх, і це вже можна назвати маленькою перемогою Пасторів.
Додають саспенсу і доречні флешбеки, які переривають основну оповідь безболісно для останньої та показують напружені сцени початку кінця світу. У ці моменти «Барселона» виглядає максимально захопливо: славетне місто буквально потопає у паніці та хаосі, а в епіцентрі цього жаху якраз і знаходяться головні герої.
Цікаво виглядає і подальший розвиток подій, коли глядачу вже відомі деякі подробиці, що стосуються основного персонажа. З цими знаннями на ситуацію дивишся іншими очима, але навіть тут інтриги вистачає, щоб прикипіти до екрана і з захопленням спостерігати за тим, що відбувається на екрані.
Десь з середини хронометражу заданий ритм починає помітно гальмувати, і одночасно з’ясовується, що у творців більше не припасено жодних козирів. Від початкового запалу не лишається і сліду, і тоді фільм маневрує у площину банального постапокаліптичного survival-трилера з передбачуваним сюжетом.
Саме тому дуже прикро, що сценаристам не вистачило чи то сміливості, чи то винахідливості, щоб витримати оповідь в початковому темпі і не припиняти дивувати глядача.
Так, «Пташиний короб: Барселона» спромігся дещо розширити міфологію оригінальної стрічки та у якийсь момент навіть намагався пояснити з науково-фантастичної точки зору, яким чином химери впливають на людину. Але ці здогадки надто швидкоплинні, щоб дати якісь адекватні відповіді.
Є в історії й сюжетна лінія з релігійним культом, на чолі якого стоїть лжепророк. Вона не має ніякої глибини, бо виконує суто функціональну потребу сценарію і існує задля антагонізму головним героям. Між рядків простежується тема віри, але й тут без одкровень. Дратівливі відчуття викликає одноманітне бажання створінь обдурити персонажів (порахуйте, скільки разів прозвучить фраза «Клер, ти покинула мене»).
Між тим варто зазначити, що на тлі великої кількості легковажної нетфліксівської нісенітниці, «Барселона» виглядає непогано і одного перегляду точно заслуговує. Принаймні, зав’язати собі очі ганчіркою під час знайомства з фільмом бажання не виникає. Ну, майже ні.