22 грудня на платформі Netflix вийшов один з найочікуваніших фільмів року — багатообіцяльна космічна опера «Rebel Moon. Частина 1: Дитя вогню» Зака Снайдера. Це лише перша серія нової епічної саги, продовження якої очікується у квітні наступного року. У цій рецензії аналізуємо, наскільки вдалим вийшов старт майбутньої франшизи та що вона становить у контексті порівняння з видатним жанровим попередником — «Зоряними війнами».
Жанр космічна опера
Режисер Зак Снайдер
У ролях Софія Бутелла, Чарлі Ганнем, Джимон Гонсу, Ед Скрейн, Рей Фішер, Ентоні Гопкінс (озвучення)
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
Планета Вельдт, як і належить небесному тілу згідно з канонами космоопер, розташована десь у далекій-далекій галактиці. Там мирні поселенці завзято обробляють землю і живуть настільки дружно і згуртовано, що у свідомості ні-ні та й спливають карикатурні образи з нетлінок Уве Болла. Та цій пасторальній безтурботності не судилося продовжуватися довго, адже над селом вже нависла страхітлива тінь імперського корабля.
Дуже-дуже лихий адмірал Аттікус Нобл, права рука диктатора Балізаріуса, прибув сюди начебто для того, щоб укласти угоду. За уявну винагороду він пропонує постачати імперську армію зерном, адже полювання на повстанців трохи затягнулося, а їстоньки хочеться усім. На ввічливу відмову від старости села Сіндрі Нобл відповідає жорстокими стусанами палицею та в ультимативній формі наказує поставити більшу частину зерна його армії.
Місцева мешканка з непростим минулим Кора планує покинути дім, поки є така можливість. Але натомість змушена заступитися за сільську красуню Сем, яку хочуть зґвалтувати залишені Ноблом солдати. Тепер у фермерів лише один вихід: шукати допомоги деінде, щоб дати відсіч зарозумілому Дарту Вейдеру місцевого розливу.
Монументальна тінь «Зоряних війн», що мимоволі падає на дітище режисера, сценариста, оператора і просто людини зі сталі Зака Снайдера, грає з ним злий жарт, адже порівнянь не уникнути навіть за великого бажання. За чистими суперздібностями це як Бетмен проти Супермена.
А з приводу схожості у нас є дві новини: хороша і погана. Хороша — це дійсно нагадує старі добрі Star Wars. Погана — це дуже сильно нагадує Star Wars. А ще певною мірою «Сім самураїв» Куросави.
Проблема навіть не у тому, що Лукас творив свою магію кіно у зовсім іншу епоху, в той час, як Снайдеру доводиться мати справу з пересиченим блокбастерами та кіновсесвітами глядачем. І не в тому, що на початковому етапі усе це задумувалось як частина «Зоряних війн». Просто цього разу режисер-візіонер виступив відверто слабувато. Навіть з візуальної точки зору «Бунтівний місяць» ледве спроможний дивувати.
Про інші аспекти годі й казати. Тут рішуче одномірні персонажі без належного розвитку, максимально стандартний сюжет про збір чергової команди безстрашних воїнів, надривний пафос, котрий не лишає маневрів для рятувальної іронії, плюс вже звичне зловживання виразними снайдерівськими рапідами і декілька геть крінжових епізодів. З таким набором у вічність не входять.
Західні критики вже встигли знищити фільм у розгромних рецензіях, порівнюючи Rebel Moon з пригодами Скайвокерів і компанії. Але, як не дивно, проєкт має право на життя, якщо не чекати від нього других «Зоряних війн» в контексті нового культурного феномену, як би нам того не хотілося. Від позамежних очікувань краще відмовитись. Отримати більше від стрічки, що пропонує не так вже й багато, можливо лише тоді, коли сприймати її суто як черговий блокбастер на один раз. І все. Під таким кутом кіно виглядає більш пристойно, а часом навіть захопливо.
Снайдер намагається уникнути притаманній культовому попереднику наївності, додає похмурості та припускає, що у цьому всесвіті можуть існувати такі речі, як групове зґвалтування. Але коли дивишся на дебютну екшн-сцену, де розкішна Софія Бутелла кришить горе-ґвалтівників на фарш, а натяку хоч на краплинку крові так і нема, доходиш висновку, що вся та похмурість напускна. Жорстокість відчувається хіба що у сцені, де непохитний антагоніст з видатними вилицями у виконанні Еда Скрейна забиває палицею антропоморфного кальмара.
Окрім глобального протистояння Снайдер та його співсценаристи Шай Гаттен і Курт Джонстад спромоглися написати декілька побічних квестів, які трохи урізноманітнюють клішований сюжет.
Це і мініісторія у стилі «Як приборкати дракона» (або ж летючого звіра з «Аватара») з дещо карикатурною версією Конана-варвара, і бій кіборга Немезиди з павукоподібною Дженою Мелоун (світлові мечі додаються, нехай буде з вами Сила), і власний Колізей; шкода тільки, що на гладіаторський поєдинок творці не розщедрилися. При цьому Снайдер вже вкотре не цурається детальних флешбеків, один з яких сильно нагадує сюжетну лінію Таноса і маленької Гамори.
Присутнім тут зірковим акторам грати особливо нічого. Софія Бутелла просто красиво рухається у кадрі і цього більш ніж достатньо. Чарлі Ганнем дає натурального Хана Соло, тільки без Чубакки. Ед Скрейн, володар феноменальної зачіски, звично шкірить зуби, а його схожа на нацистську уніформа дає привід припустити, що завітав він сюди прямо зі знімального майданчика іншого нетфліксівського проєкту.
Вже у квітні планується до виходу друга частина «Та, що лишає шрами», і хочеться вірити, що вона приберегла для глядача хоч якісь сюрпризи. А поки скромно констатуємо, що «Бунтівний місяць» провалюється як амбітна космічна опера з епічним розмахом, але життєспроможна як черговий блокбастер на стримінгу у суботній вечір.