2 листопада Netflix випустив 4-серійний драматичний серіал «Все те незриме світло». Це адаптація однойменного роману Ентоні Дорра, нагородженого Пулітцерівською премією. У рецензії нижче розповідаємо, наскільки вдалою вийшла ця екранізація та що вона становить окремо від першоджерела.
Жанр військова драма
Режисер Шон Леві
У ролях Арія Міа Лоберті, Марк Руффало, Г’ю Лорі, Луїс Гофман, Ларс Айдінгер, Андреа Дек, Ріхард Заммель, Фелікс Каммерер, Ед Скрейн
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
Серпень 1944 року, Сен-Мало. Це мальовниче прибережне містечко, розташоване на північному заході Франції, вже давно окуповане німецьким військом. Воно піддається постійним нальотам американських бомбардувальників, та навіть попри це сліпа дівчина Марі-Лора Леблан не перестає зачитувати по радіо надруковані шрифтом Брайля рядки з роману «20 000 льє під водою» Жуля Верна. Колись у дитинстві вона захоплювалась розповідями таємничого Професора, що вів радіомовлення на хвилі 13-10.
В цей самий момент, десь в іншій частині міста, молодий німецький солдат Вернер Пфенніг, який має виявляти ворожі радіоповідомлення, чує розповіді Марі-Лори, але не сповіщає про них своєму керівництву. Цей надламаний нацистським режимом хлопець у юності також надихався ефірами Професора. Та нині він став свідком, а також причиною звірств нацистів. Очевидно, Вернер кається у своїх вчинках. Нехай і опосередковано, та його руки теж забруднені у крові безневинних.
Серед похмурих сен-маловських руїн на диво святково почувається німецький офіцер Рейнхольд фон Румпель, який завзято запиває тутешні, до біса свіжі устриці смачним червоним вином. Цей лихий чоловік розшукує одну сліпу дівчину, яка, за його даними, володіє магічним дорогоцінним каменем під назвою «Море полум’я». За легендою, артефакт надає його володарю безсмертя, і божевільний німець, здається, задумав обдурити кістляву з косою.
«Все те незриме світло» — екранізація однойменного роману Ентоні Дорра, над яким автор працював близько 10 років. Твір був опублікований у 2014-му та став культурним феноменом, отримавши на додаток Пулітцерівську премію.
За його кіноадаптацією взявся автор «Гострих картузів» та «Лока» Стівен Найт і постановник багатьох комедійних проєктів Шон Леві. З огляду на невтішні відгуки західних критиків, їхній задум зазнав краху. Та треба уточнити, що здебільшого у контексті порівняння кінопродукту з першоджерелом.
Творіння Найта та Леві отримало на горіхи в першу чергу через свою неможливість, чи то небажання, охопити численні аспекти та тонкощі оригіналу. Найт та Леві пішли шляхом найменшого спротиву та видали суто поверхневу інтерпретацію. Персонажі тут чітко розділені на чорне та біле. І це не кажучи про сумнівний, сьогодні як ніколи, і незграбно поданий наратив «окупант з добрим серцем». Або архетиповий лиходійський образ нациста, запозичений десь із легковажних блокбастерів про Індіану Джонса.
Перед переглядом, задля отримання максимального ефекту, краще абстрагуватися від книги наскільки це можливо. Тоді існуватиме шанс, що головні герої не здаватимуться катастрофічно одномірними. Та й в цілому новинка може викликати хай не захоплення, але щире зацікавлення.
Як і Дорр на сторінках роману, творці пропонують нелінійну структуру оповіді, котра досягається шляхом звичайних монтажних склейок з обов’язковим інформаційним титром, або за допомогою внутрішньокадрового монтажу. Картинка у серіала виразно, по-нетфліксівськи глянцева. Акцент робиться на розважальному компоненті, а не змістовому, що також може сподобатися не усім, враховуючи, що тут у нас розповідь про темні часи Другої світової, а не черговий сюжет про супергероїв чи Венздей Аддамс.
За тональністю перед глядачем розгортається відверто сентиментальна історія, навіть казка, покликана в першу чергу витягти очевидну емоцію. Авторам дійсно вдається зробити так, що на емоційному рівні сюжет здатний зворушити, а за його перебігом цікаво спостерігати.
Важливу роль у цьому зіграли виступи акторів. Беззаперечним успіхом і навіть відкриттям можна назвати воістину видатний дебют Арії Мії Лоберті — непрофесійної акторки, яка страждає на ахроматопсію та пройшла потужний кастинг серед тисячі інших претенденток на роль. Досвідчені Руффало та Лорі хоч і не демонструють акторських одкровень, та цілком природні у своїх не надто багатогранних образах.
Антагоніст у виконанні Ларса Айдінгера виглядає стереотипно, але завдяки емоційному перевтіленню останнього у божевілля персонажа віриться без труднощів. Актор повторює роль нацистського офіцера після знімань в «Уроках фарсі».
А ще в кадрі можна помітити хлопців з інших фільмів на воєнну тематику. Це, насамперед, Фелікс Каммерер з торішнього хіта «На Західному фронті без змін», а також Ріхард Заммель, герою якого не пощастило зустрітися з бейсбольною битою «Жида-Ведмедя» у «Безславних виродках» Тарантіно.
То що ж становить «Все те незриме світло» в результаті? Серіал погано працює саме як адаптація визнаного роману, але вартий уваги у відриві від нього. В ідеалі історію краще сприймати як казку (звісно, для дорослих), адже сам Дорр наголошував, що його робота в якомусь сенсі такою і є. А у казках, як відомо, світ нерідко ділиться виключно на чорне та біле.