Нехай до Емілії Кларк міцно причепився образ Дейенеріс Таргарієн із серіалу «Гра престолів», акторка робить усе, щоб якщо не позбутися, то принаймні відійти від нього якомога далі. Саме тому розмаїття її ролей останнім часом приємно дивує. Так, це ще не рівень Деніела Редкліффа, але все ж таки. «Репродукція майбутнього» — чергова така спроба Кларк, над якою вона до того ж попрацювала ще і як виконавчий продюсер. Яким вийшов фільм — читайте в нашій рецензії.
Жанр комедійна фантастика
Режисер Софі Бартез
У ролях Емілія Кларк, Чіветель Еджіофор, Вінетт Робінсон, Нілсон Девід
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2023
Сайт IMDb
У світі майбутнього сім’ї активно використовують штучні матки для того, щоб жінки не брали на себе численні тягарі вагітності. Сім’я Рейчел (Емілія Кларк) і Елфі (Чіветель Еджіофор) також вирішує скористатися подібною технологією для продовження свого роду. Тільки погляди на світ майбутнього у них істотно відрізняються. Рейчел — кар’єристка, яка безпосередньо працює з передовими технологіями, а Елфі — викладач ботаніки, який до всього прогресивного ставиться вкрай обережно. І заради спільного майбутнього їм доведеться залагодити безліч конфліктів.
Проблематика і метафори фільму очевидні вже з опису. При цьому розкид тем тут досить пристойний.
«Репродукція майбутнього» намагається поіронізувати над шаленими темпами розвитку технологій, роллю жінки в сучасному (і не дуже) світі та сімейними традиціями, які все намагаються змінитися, але виходить далеко не завжди. Сатирична оболонка дуже пасує цій історії, місцеві жарти регулярно потрапляють просто в ціль, цього не відняти.
Проблема якраз у більш серйозних моментах, яких тут більш ніж достатньо — адже й теми для обговорення особливого сміху у своєму фундаменті не містять. Однак сценарій не пропонує глибини або якогось незвичайного погляду на цілком відчутні проблеми. Місцеві істини зрозумілі навіть без перегляду фільму. І виникає питання — а навіщо тоді його дивитися?
Як мінімум через акторську гру Кларк і Еджіофора. Їхня парочка тут справді сяє, а з Рейчел і Елфі вийшов цікавий симбіоз, який приковує до екрана своєю взаємодією. До того ж усередині сімейної пари криється неоднозначна моральна дилема, чітке рішення якої сценарій не дає. Звідси у вас буде ґрунт для обговорень фільму.
Щоправда, ця сама дилема краще розкривається в першій половині фільму. Вона вийшла більш їдкою і провокаційною. Далі історія скочується в приземлені матерії й навіть намагається нав’язати вам деякі моралі. Що для сатири ніколи не було хорошим ходом.
Як повноцінна сатира фільм, відверто кажучи, не вичавлює максимум зі своїх знахідок. У зовсім гострі моменти рівня, скажімо, алегоричної критики конкретних компаній він не вдаряється.
Через це комусь може здатися, що історія тут надто м’яка для своєї доволі гучної зав’язки, а сценаристи немов боялися без сорому висловити все, що вони думають насправді. Завдяки цьому фільм опиняється в дещо дивній ситуації. У ньому є цікаві ідеї та хороші жарти, але вони ніби існують окремо один від одного.
Місцевий гумор ніяк не доповнює трагікомедійну складову фільму, а окремі мотиви обходяться без сатири та іронії, через що вже не настільки сильно впливають на сприйняття історії.
Світ майбутнього тут зображений цікаво. Місцеві технологічні дизайни мають сильний вигляд і загалом нагадують закономірний розвиток сучасних трендів у сфері передових технологій. Тож світ фільму точно здасться вам приємним як мінімум на рівні естетичного сприйняття.
Однак після перегляду залишається неприємне враження, ніби вас подражнили чимось більшим, ніж фільм виявився в підсумку. Це не робить його відверто поганим, але точно заважає йому стати однозначно хорошим. Адже навіть за неоднозначних питань в основі сценарію фільм повинен давати вам хоч щось. Тут же за приємним фасадом криється щось занадто просте для обраного рівня. І через це сприймати кіно серйозно ніяк не виходить.