13 грудня на сервісі Netflix прем’єрувався гостросюжетний трилер з елементами бойовика «Ручна поклажа». У ньому Терону Еджертону доведеться наслідувати приклад легендарного Джона Маклейна, адже події знову відбуватимуться напередодні Різдва, а мова йтиме про аеропорт та поганців-терористів. Наскільки цікаво спостерігати за такими передсвятковими перипетіями на адреналіні — розповідаємо в огляді нижче.
Жанр трилер, бойовик
Режисер Жауме Колєт-Серра
У ролях Терон Еджертон, Джейсон Бейтман, Логан Маршалл-Грін, Софія Карсон, Даніель Дедвайлер, Тео Россі, Дін Норріс, Сінкуа Воллс, Джош Бренер, Кертісс Кук
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Простий хлопець Ітан Копек готується стати батьком і мріє про кар’єру поліціянта, але натомість змушений нудитися на нецікавій роботі у міжнародному аеропорті Лос-Анджелеса. І все б в Ітана було добре, якби не невчасна мотиваційна промова його коханої Нори, котра спонукає героя просити у начальника підвищення. Отримавши добро, Копек завзято береться за роботу спостерігача рентген-сканера, замінивши на цій позиції свого друга і колегу.
Та на новому місці проблеми для невдачливого працівника починаються майже одразу. Якась незнайомка вручає йому навушник, а підозріле повідомлення на телефоні в наказовому способі схиляє скористатися ним. Після цього спокійний чоловічий голос сповіщає, що Ітан має пропустити одну валізку з невідомим (але ж явно небезпечним) вмістом. А щоб у нього не виникало сумнівів, голос обіцяє розправитися з Норою у випадку невиконання наказу. Тепер Копек стоїть перед складним вибором: підкоритися і врятувати вагітну кохану, або пожертвувати її життям заради безпеки пасажирів одного з рейсів.
Іспанський постановник Жауме Колєт-Серра вже не вперше звертається до теми літаків, терористів та сумнівних повідомлень на телефоні, десять років тому зробивши з Ліама Нісона повітряного маршала. Та й витискати з історій саспенс йому не звикати — достатньо згадати хоча б сюжет, у якому відчайдушна Блейк Лайвлі протистояла кровожерливій акулі.
Очевидно, що Колєт-Серра взявся за «Ручну поклажу» вже з висоти польоту свого пристойного постановницького досвіду, котрий явно відчувається. У його фільмі вистачає і захопливого антагонізму між поганим і хорошим хлопцями, і дистильованої напруги, котра змушує буквально прикипіти до екрану.
Так, перше виглядає до біса вторинно і безсоромно користується формулою «Міцного горішка» (зокрема, другого фільму), про який не згадає тільки ледачий. Друге видобувається, треба визнати, завдяки сумнівним сценарним рішенням і абсурдним малоймовірним ситуаціям. Однак експлуатувати старі напрацювання — то ще не злочин (тут на розум одразу приходить «Хмарочос» з Двейном Джонсоном, де автори виконали приблизно той самий трюк). Плюс якщо жанрово історія працює, а у випадку з «Ручною поклажею» це стовідсотково так, тоді сценарні хиби сприймаються менш болісно і їх елементарно легше пробачити.
Не варто забувати, що й у культовій бойовиковій класиці з Брюсом Віллісом вистачало фантастичних неправдоподібних моментів. Але ті фільми настільки гарно захоплювали глядача, що на сюжетні умовності усім було начхати. Згадайте, наприклад, епізод у другій частині, коли багатостраждальному Маклейну накидали повну торбу гранат у кабіну пілота. Однак винахідливість і ефектність сцени з катапультуванням абсолютно нівелювала фактор того, що вибуху довелося чекати, здається, хвилин 20, поки відважний коп зметикує, що робити, і втілить у життя свій рятівний план.
Творці «Ручної поклажі» йдуть тією ж дорогою, намагаючись перебити екранні дурниці постійною, невпинною напругою та винахідливістю, і це у них дійсно виходить. Хіба що не так акуратно, як у ранніх «Горішках».
Щоправда, непереможний Маклейн не цурався, хо-хо-хо, позловтішатися з Ганса Грубера та його банди щодо чесно відвойованого автомата, вітатися з грудастими дівицями на постері та товкти ворожі пики при першій ліпшій нагоді. Тутешній же борець з (не)терористами вкрай рідко вдається до насильства, замазану білу майку міняє на чорну футболку, а замість оголених красунь має справу з геєм, котрий на диво холоднокровно вбиває і вправно б’ється.
Саме тут між «Міцним горішком» і «Ручною поклажею» існує принципова відмінність: остання суттєво схиляється у бік гостросюжетного трилера і майже не ступає на територію навколоріздвяного бойовика, у якому головний герой покладається не тільки на рішучість та кмітливість, а ще й на потужність власного аперкоту. Надзвичайно ефектна і ледь не єдина місцева екшн-сцена не має нічого спільного з персонажем Терона Еджертона. Що вже казати про те, що у клятому Лос-Анджелесі взимку снігу не дочекатися.
Загалом фільм у Колєт-Серри вийшов суцільно вторинним і навіть на етапі трейлера не намагався переконати у зворотному. У ньому вистачає сценарних дурощів і умовностей. Сумнівно виглядає й політичний складник з тим російським «Новічком». Однак у заявленому жанрі трилера стрічка справді працює, пропонуючи необхідний градус напруги впродовж усього хронометражу. У наші часи це велика рідкість, особливо, якщо мова йде про Netflix.
Після перегляду лишається шкодувати хіба що про те, що від брутальності 80-х — 90-х тут не лишилося і сліду. Тож ніяких рятувань світу з похмілля, глянцевих красунь з Playboy чи фірмових фразочок на кшталт «yippee-kai-yay, motherf#cker» нам більше не світить.
