21 травня відбувся офіційний цифровий реліз екшн-трилера «Темрява людини» з зіркою бойовиків Жан-Клодом Ван Даммом у головній ролі. У цій рецензії розмірковуємо, чому творці стрічки заявили не той жанр для свого невибагливого дітища.
Жанр трилер, бойовик
Режисер Джеймс Каллен Брессак
У ролях Жан-Клод Ван Дамм, Крістанна Локен, Емерсон Мін, Спенсер Бреслін, Зак Ворд, Синтія Ротрок, Шеннен Догерті
Прем’єра цифрові сервіси
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Колись у придорожній забігайлівці суворий агент Інтерпола Рассел Гетч пообіцяв відчайдушній Естер, що обов’язково подбає про її сина Джейдена. Жінка пов’язана з корейською мафією, тож, якщо з нею щось станеться, хлопцю буде необхідний захист. За правилами жанру одразу ж після цього з нею щось стається, і Рассел, на додаток до захоплення міцним алкоголем та розваг з новою пасією, присвячує себе опіці корейського підлітка.
Ця надзвичайно важлива місія припускає не тільки постійний головний біль від клятої випивки, але й зводить Гетча з недружніми представниками корейської та російської мафії. Тепер йому доведеться згадати свої найкращі бойові навички, щоб дати відсіч кримінальним елементам, у яких не лишилося інших справ, окрім як вовтузитись з недолугим школярем.
Якщо у когось з глядачів, шанувальників Жан-Клода Ван Дамма, наприклад, були якісь сподівання стосовно цього фільму, то вони ризикують безслідно розвіятися уже в перші п’ять хвилин. Саме тоді у кадрі відбувається дебютна перестрілка, у якій головний герой прямо у розпал процесу, коли і вмерти можна, отримує найбезглуздіше (чи найкумедніше, тут вже кому як) поранення в історії кіно.
І нехай не введе вас в оману миттєвий екшн без розгойдування, адже «Темряві людини» дуже хочеться скидатися на похмурий і тягучий трилер, в той час як від бойовика тут залишилися жалюгідні крихти. Для тих же, кому на початкових етапах не вистачило закадрового голосу Ван Дамма, жалюзів і нічного дощу, щоб зрозуміти, що в нас тут крутий типу нуар взагалі-то, а не ця ваша безглузда стрілянина, в кадрі миготітимуть постери «Великого сну» (1946) та «У затишному місці» (1950) з іконою жанра Гамфрі Богартом.
Але вбога мімікрія під «чорне кіно» від Джеймса Каллена Брессака, режисера таких незабутніх «хітів», як «Поза законом» (2019) з неприємним типом Сігалом чи «Вижити у грі» (2021) з Брюсом Віллісом, виглядає до біса сміховинно. На перших хвилинах фільму герой Ван Дамма чемно відмовляється від випивки, а вже на 20-й, з огляду на той безлад, що коїться навкруги, замовляє у бармена пляшку. І його можна зрозуміти.
Кращі роки головної зірки цього шоу вже далеко позаду, тож замість фірмових вертух сюжет пропонує псевдофілософські закадрові монологи, з яких можна дізнатися, що яку б каменюку ви не кинули у воду, вона однаково потоне. Поодинокі бойові сцени тут надто жалюгідні, щоб був хоч якийсь сенс порівнювати їх з постановкою екшн-фільмів нової формації, хоча Жан-Клод все ще намагається запевнити, що він і досі вуличний боєць нівроку.
Додай Брессак до цього тріумфу суцільної нудьги хоч крихту самоіронії чи перестань вдавати з себе серйозного кінороба, і перед нами могло постати зовсім інше кіно, нехай навіть відвертої категорії Б. Але ж ні, місцевий екранний абсурд подається з максимально серйозним виразом обличчя.
Осягніть рівень крінжу наступної сцени: протагоніст, з маскування у якого хіба що сонцезахисні окуляри, як ні в чому не бувало сідає в машину до боса російської мафії. Остання до того ж шукає вбивцю Алєксєя, яким і є наш геній маскування. Те, що у них в салоні чужинець, невдачливі бандити виявляють вже на півдорозі до власної смерті. Подібна драматургія сповіщає про дві цікавезні речі. Перша — автори стрічки тримають свого глядача за ідіота. Друга — росіяни настільки тупі, що не вміють розрізняти людей. Як же вони збирались знайти вбивцю Алєксєя і тим більше мати справи з корейцями?
Тим часом Рассел Гетч, як і нещодавній Джон Шуґар (щось останнім часом нуарної естетики побільшало), страждає від тремору руки, прикладається до пляшки та впевнено продовжує ділитися з глядачем своїми цінними думками. Зокрема, він невтомно сипле метафорами про те, що життя то тлін, а диму без вогню не буває, чи щось таке.
Набагато більше задоволення від перегляду можна отримати, якщо сприймати все це як комедію, повірте на слово.
Окрім непохитного Ван Дамма, для якого костюмери навіть не полінувалися знайти гарний плащ (а от на федору бюджету, мабуть, вже не вистачило), на свято несмаку завітали й інші давно списані в тираж зірки. Модель Крістанна Локен починала багатообіцяльно й навіть виступила суперницею самого Залізного Арні у «Термінаторі 3». Але далі у красуні щось явно пішло не так і завзята участь у нетлінках німецького митця Уве Болла поставила хрест на участі акторки в притомних проєктах.
Тут Крістанна в прямому сенсі грає аптечку головного героя: тільки-но йому всиплять на чергових розбірках, як наче за викликом магічною рятівницею з’являється вона. Так би мовити, регресувала з ТХ — в НР. Заради одного нещасного діалогу з’явилася у кадрі й Шеннен Догерті, яку ви можете пам’ятати по телевізійним хітам «Усі жінки — відьми» чи «Беверлі Гіллз, 90210». Зараз Догерті — завсідниця у фільмах Брессака. А ще якесь зовсім нікчемне камео відбулося у Синтії Ротрок і Еріка Робертса.
Приємно усвідомлювати, що зірки золотої епохи бойовиків ще намагаються бути в обоймі. Та разом з тим стає прикро, що вони змушені відбувати номер у подібному кіносмітті. Ван Дамм у цьому році вже відстрілявся. Тепер черга Чака Норріса.