Стівен Кінг написав шістдесят романів. Шістдесят. Більшість авторів за все своє творче життя не видає й п’ятої частини цього числа, а він продовжує та у 77 років, після операції на стегні, під час реабілітації, змінюючи назви рукопису двічі пише роман “Ніколи не здригайся”. Книга вийшла у травні 2025 року і стала сьомою появою Голлі Ґібні у всесвіті Кінга та четвертим романом, де вона є центральною фігурою. Якщо попередню “Голлі” дехто сприйняв як заявку на нову еру у творчості письменника, то ця книга вже ставить інше питання: чи здатен він утримати планку? Відповідь не однозначна і ви її отримаєте в цій рецензії.
Автор Стівен Кінг
Перекладачка Ольга Захарченко
Видавництво “КСД”
Мова Українська
Кількість сторінок 624
Обкладинка Тверда
Рік видання 2026
Розмір 135×205 мм
Сайт ksd.ua
Дія роману розгортається у місті Бакай, штат Огайо. Три наявні сюжетні лінії історії спочатку здаються цілком незалежними і лише поступово починають тягнутися одна до одної, поки не зав’язуються в один тугий вузол.
Перша лінія розповідає про серійного убивцю під псевдонімом Білл Вілсон, який планує вбити тринадцять невинних людей та одного винного. Це його особистий акт спокути, тому він вирішив зробити те, що йому підказує голос померлого батька, який повторює одне й те саме: ніколи не здригайся.
Стівен Кінг зобразив тут класичного психопата, але з таким вивернутим внутрішнім виправданням, що стає моторошно не від жорстокості, а саме від його логіки. Вбивця бачить себе людиною, яка виправляє помилку і будь-кому може логічно пояснити кожен свій крок, тобто вбивство невинних людей.
Друга лінія приземленіша і не така тривожна. В ній феміністка та письменниця Кейт Маккей їздить країною з лекціями про права жінок та право на аборт. За нею стежить сталкер на ім’я Крістофер Стюарт, адеж цього вірянина церква перетворила на інструмент своєї ідеології. Асистентка Кейт Коррі вже постраждала від нього, але хлопець планує вбити саме Кейт Маккей. І тепер Голлі Ґібні приймає нестандартне замовлення, а саме стати її охоронцем і не дати трапитися біді.
У третій лінії легендарна госпел-співачка Сіста Бессі повертається на сцену і захоплюється поезією Барбари Робінсон. Ця лінія слугує таким собі з’єднувальним елементом для усього роману, адже саме завдяки їй усі персонажі опиняються в одному місці і вже там відбудуться ключові події.
Стіве Кінг будує структуру роману як складний механізм. Тут кожна деталь на вигляд випадкова, але насправді необхідна для фінального вибуху. Він тут буде, але не такий гучний, як сам шлях, що до нього веде.
Перша половина роману “Ніколи не здригайся” тече повільніше, і читач може відчути, що нитки занадто далеко одна від одної. Але дід Кінг знає, що робить, потрібно лише дочекатися моменту, коли механізм запрацює на повну потужність. Та й до цього нудно точно не буде.
Голлі в цьому романі ще більше змінилася. Вона не палить, хоча ще й досі про це мріє, вона доросліша, трохи впевненіша, але так само здатна приймати важливі рішення в екстремальних умовах. Дехто вважатиме це втратою, адже в героїні зникли фірмові дивацтва, незграбна соціальна тривожність тощо. І частково це правда. Але вона все ще переживає багато речей, на які звичайні люди не звернули б увагу, вона все ще боїться мікробів і соціальних контактів.
А ще Стівен Кінг не просто спростив персонажа, а дав йому вирости. Я сприймаю це так. Та й внутрішні голоси Голлі нікуди не поділись. Наприклад, голос покійного наставника Білла Годжеса і все ще уїдливий голос матері, що інколи продовжують звучати в її голові. Просто тепер вона навчилась з ними розмовляти, а не лише слухати.
В новому романі багато часу приділено Анонімним Алкоголікам і це не просто так. Стівен Кінг сам був і наркоманом, і пиятиком, тому взагалі не вживає з 1988 року. На мою думку, саме через це письменник використовує цю організацію не як декорацію, а справжню філософську основу. Вбивця користується принципами АА, а саме анонімністю, чесністю у всіх справах та груповий захист, як ідеальне прикриття для своїх злочинів.
Я читав, що декого дратує власний голос автора, що постійно згадує COVID-19, маски, вакцинацію, критику трампізма та інші подібні речі. Але мені здається письменник завжди вставляв свої думки в текст отак неприкрито і до цього вже всі давно звикли. Тому й мене це взагалі не відвертає і навіть заспокоює, бо це класичний роман діда Кінга.
Також в інтернеті багато критики висипали на родину Робінсонів, на Джерома і Барбару. Нібито автор сильно любить цих персонажів, тому в цій книзі він перетворив їх на суперздібних людей. Адже Барбара вже є геніальною поеткою, яка тепер ще й стає зіркою соул-сцени, а Джером, що вже є автором популярної книги отримує здатність вчасно розв’язувати проблеми.
З цим я згоден лише частково, адже навколо повно талановитих людей, які вміють гарно робити різні речі. Я особисто знаю таких. Але згоден, що в кращих романах Кінга навіть позитивні персонажі мають тріщини, які й роблять їх справжніми. А в Робінсонів цих самих тріщин немає, і це трохи знижує емоційне напруження у сценах, де вони мали б допомагати Голлі, а не просто блискати своїми талантами.
З антагоністами неоднорідна. Серійний вбивця Білл Вілсон вийшов складним, переконливим і по-справжньому моторошним персонажем, якого хочеться зрозуміти, навіть коли він робить щось жахливе. В нього є голос у голові, є логіка спокути та певна залежність від вбивства. Тому все це прописано з фірмовою точністю письменника. А от Кріс Стюарт вийшов трохи слабшим, але деталі я розповісти не можу, бо це трохи заспойлерить і його особливості, і сюжет. Тому тут вам вже треба прочитати самим і зробити власні висновки.
Фінал книги мені не сподобався тільки через те, що до нього вели дуже напружені сторінки в дусі Кінга, але все закінчилося так швидко і так просто, що я аж не повірив на початку. Так, книгу неможливо відкласти, вона читається сторінка за сторінкою, але від такого напливу важливих подій очікуєш вибуху, а трапився хіба легкий “хлопок”, як кажуть наші притрушені сусіди.
Окремо варто нагадати про те, що роман “Ніколи не здригайся” є частиною всесвіту “Містер Мерседес”. Тобто братися за нього без попередньої бази погана ідея. Спочатку треба прочитати ту ж саму трилогію “Містер Мерседес”, потім роман “Аутсайдер”, потім повість “Якщо кров тече” та усю однойменну збірку, потім роман “Голлі” і лише тоді братися за “Ніколи не здригайся”. Тільки так ця книга розкриється повністю, а всі спогади, відсилання та внутрішні голоси Голлі матимуть свій контекст. Без цього частина емоційного навантаження просто не спрацює.
“Ніколи не здригайся” вийшов у видавництві “КСД”. Видання просто адекватне і гарної якості. Мені подобається шрифт та не подобається картинка та формат обкладинок. Вона занадто універсальна та якась прісна. Але мушу сказати, що й оригінальна американська обкладинка мені не подобається, як і картинки більшості нових видань Стівена Кінга в США. Тому тут це чиста смаківщина.
З приводу перекладу нічого поганого сказати не можу взагалі. Читалося чудово, напружено, стиль приємний. Єдине, що не пам’ятаю як давно в романах Кінга почали перекладати буквально усе, включно з дослівними назвами гуртів, пісень, торгових марок тощо. Воно якось звучить дивно і не природно, особливо якщо звик до англійської назви треку чи гурту.
Контент сайту призначений для осіб віком від 21 року. Переглядаючи матеріали, ви підтверджуєте свою відповідність віковим обмеженням.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-06029.
