Ще кілька років тому майже всі анімаційні студії хотіли бути схожими на Pixar. Компанія стала законодавцем мод у сфері повнометражної анімації, а її стиль (щонайменше з технічного погляду) почали копіювати взагалі всі. Щоправда, останнім часом справи всередині Pixar йдуть не дуже, ніби керівництво забуло, за що саме люди по всьому світу обожнюють мультфільми. Розповідаємо в нашій рецензії, як на такі думки може вплинути нова робота Pixar «Стихії» — і яким мультфільм вийшов у принципі.
Жанр анімаційна пригода
Режисер Пітер Сон,
У ролях Леа Льюїс, Мамуду Аті
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2023
Сайт IMDb
В одному місті уживаються представники чотирьох різних стихій. Антропоморфним воді, землі, вогню і повітрю доводиться миритися з особливостями один одного, що далеко не завжди просто. Тому загалом близьких стосунків між представниками різних стихій не буває.
З такими думками живе і дівчина-вогонь Ембер Люмен. У неї проблеми з контролем своїх емоцій, що регулярно призводить до буквальних вибухів. Життя зводить її з інспектором Вейдом Ріпплом. І тепер разом їм доведеться врятувати крамничку батьків Ембер від закриття — а заодно, можливо, стати ближчими одне до одного.
«Стихії» багатьох бентежили ще під час анонсу своєю концепцією. Pixar знову взяла формулу «даємо неживим предметам і явищам людські особливості» й експлуатує її на повну. До того ж в окремих моментах неможливо позбутися асоціацій із «Думками навиворіт» від тієї ж Pixar. Тому під час перегляду ніяк не позбутися легкого відчуття вторинності.
Однак сама концепція міста стихій тут реалізована чудово. Практично кожна сцена активно демонструє особливості життя різних стихій і їхню цікаву взаємодію одна з одною. У Pixar все ще прекрасно розуміють, що анімація — це насамперед візуальна експресія і креативність. Тому дивитися навіть за швидкоплинними моментами і помічати всілякі нюанси не набридає до самих титрів.
До того ж у «Стихіях» аніматори вирішили поекспериментувати зі стилізацією під класичні мультфільми. Мабуть, цей тренд, який задала «Людина-павук: Крізь всесвіти», залишиться з нами на довгі роки вперед. Вогонь у «Стихіях» стилізований під малюнки від руки — і такий прийом має дуже привабливий вигляд.
Графіка в «Стихіях» на вкрай високому рівні. Вона яскрава, опрацьована і повноцінна з творчої точки зору. На таке приємно дивитися в будь-якому віці та за будь-якого настрою. Цього у Pixar точно не відняти.
Не бракує в «Стихіях» і натяків для дорослої аудиторії. Однією з центральних тем мультфільму можна вважати расизм, який проявляється у ставленні до представників вогняної раси. Також в історії можна угледіти тематику придушення і контролю своїх емоцій (що знову викликає асоціації з «Думками навиворіт»), прийняття своєї долі та повстання проти неї ж. Особливих одкровень автори вам не розкажуть, але сама наявність таких півтонів приємно тішить.
А ось центральна сюжетна лінія, що розповідає історію стосунків Ембер і Вейда, вийшла максимально прісною. Вона розгортається за всіма шаблонами голлівудського сценарного мистецтва, жодних одкровень тут абсолютно немає. Настрій і суть кожної сцени можна передбачити ще до її появи на екрані.
«Стихії» — це задоволення більше візуальне, ніж смислове.
Та й з візуальної точки зору феєрії тут не чекайте, це не Spider-Man: Across the Spider-Verse. Тут немає відверто нічого поганого, та й класних ідей вистачає. Тільки в пам’яті вони особливо не затримуються, а обговорювати після перегляду особливо нічого.
«Стихії» наочно демонструють, що класична формула Pixar вичерпала себе. Що сучасній анімації потрібні нові ідеї та підходи. Внутрішні проблеми Pixar також частково винні в підсумковому результаті.
Але хай там як, магія «Стихій» занадто швидко вивітрюється, щоб щиро рекомендувати похід на мультфільм у кіно як самостійну розвагу. Можливо, хіба що як додаткову активність вихідного дня. Або у вас є діти, які не ставитимуть запитань щодо кінематографічної складової мультфільму про дружбу і любов вогню та води.