17 листопада на Netflix вийшов містичний серіал «1899». Він налічує 8 епізодів тривалістю від 50 хвилин до години. Перед прем’єрою було дуже небагато інформації стосовно сюжету: лише якісь загальні відомості. І після перегляду стає зрозуміло, з якої причини усі подробиці ретельно приховувались. У нашій рецензії розповідаємо, чому новий проєкт від творців «Пітьми» Янт’є Фрізе та Барана бо Одара це пристойний, але не видатний твір.
Жанр містика, драма, наукова фантастика
Режисер Баран бо Одар
У ролях Емілі Бічем, Анейрін Бернард, Андреас Пічман, Мігель Бернардо, Розалі Крейґ
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2022
Сайт IMDb
Як видно з лаконічної назви, дія розгортається на зламі XIX та XX століть. Великий пароплав з загрозливою назвою «Цербер» тримає шлях з Англії до Нью-Йорка. На борту цього голосно ревучого судна знаходиться більш ніж півтори тисячі пасажирів різних національностей та соціального статусу. В центрі уваги опиняється молода лікарка Мора Франклін. Вона отримала загадкового листа від свого брата, котрий зник безвісти 4 місяці тому.
Саме тоді не вийшов на зв’язок й корабель-близнюк «Цербера» з не менш гучною назвою «Прометей», і Мора думає, що саме на борту останнього перебував її родич. Ситуація починає виходити з-під контролю, коли посеред океану екіпаж «Цербера» натикається на майже порожній «Прометей».
Певно, це і все, що має знати глядач до перегляду, адже зайві подробиці чи навіть порівняння можуть становити неприємні спойлери. Що дійсно треба зазначити, то це жанрову приналежність «1899». Бо те, що до прем’єри виглядало як щось містичне, можливо з елементами горору, насправді виявилось більшою мірою науково-фантастичним.
Що там й казати, коли вже в першому епізоді грає якась до болю знайома мелодія. А потім пригадуєш, що саме вона звучала в трейлері торішньої «Матриці». І тут ми лише обережно зазначимо, що не марно згадуємо про культову стрічку Вачовскі. Та окрім своєї фантастичної складової серіал намагається говорити на багато різних тем: від утиску прав жінки до класової нерівності. При цьому теми ці окреслюються не нав’язливо, тому що не знаходяться на передньому плані, тож і не заважають історії рухатися вперед.
Оповідь доволі некваплива: в кожному епізоді є як захопливі сцени, так і відверто нудні. Але творцям вдається тримати увагу коштом мініатюрних кліфгенгерів, якими закінчується кожна серія. І це дійсно безпрограшна тактика. Та окрім неї у сценаристів є ще багато сюрпризів для глядача. Перш за все цікаво виглядає перехід від містичного до фантастичного.
Дебютному епізоду вдається непогано заінтригувати, бо в ньому присутня зловісна атмосфера та непідробний саспенс. Доволі яскраво відчувається і те, що герої тримають шлях прямісінько до неминучої пастки, і попереду їх чекає щось геть недобре. На розум одразу приходять аналогії з жахастиком «Корабель-привид» або навіть «Титаніком» Кемерона. Та насправді спільного між «1899» та вищезгаданими стрічками не так вже й багато.
Працюють на атмосферу й невтішні кадри самого судна, котре знаходиться посеред холодного та безкрайнього океану й впевнено прямує назустріч біді. І це вже не кажучи про нестерпне гудіння, що доноситься ревінням монстра й розчиняється в порожнечі. Але пізніше ця атмосферність зійде нанівець, оповідь тимчасово стане більш камерною та детективною, а розгадати закладені сценаристами таємниці виявиться непросто.
По-справжньому неможливо відвести погляд від екрана у п’ятому епізоді, адже тут потроху вистрілюють розвішані до цього рушниці. З пасажирами лайнера починають коїтись дивні речі, а персонажі, як і глядач, отримують питання, на які нема відповідей.
Згодом, і це навряд чи буде спойлером, «Цербер» потрапить у потужний шторм, неначе до фільмування дорвався Роланд Еммеріх з його пристрастю до фільмів-катастроф. Однак цю подію не слід розглядати як вирішальну небезпеку на шляху героїв до істини, бо у цьому сюжеті все побудовано трошки складніше.
До своєї кульмінації «1899» остаточно перетворюється з містичної розповіді про катастрофічну мандрівку океаном в науково-фантастичну історію. При цьому серіал воліє здаватися досить розумною фантастикою (чого вартує тільки згадка про алегорію печери Платона). Але до кращих зразків жанра вона все одно не дотягує, бо елементарно не пропонує нічого нового.
В цілому творіння Фрізе та Одара дійсно варте глядацької уваги. Воно легко могло обійтися без деяких другорядних речей, як, наприклад, сюжетна лінія гей-пари. А іноді витерпіти його завзяту неквапливість стає геть складно. Але ще в першому епізоді можна усвідомити, бодай завдяки сцені з чаюванням пасажирів, що це щось складніше, ніж просто розповідь, скажімо, про безлюдний корабель. А що саме — краще перевірити самостійно.